Сюецінь Цао - Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

Почувши це, Баоюй замовк. Сіжень разом з іншими служницями уклала його на кан, допомогла роздягнутися. Баоюй щось говорив, але розібрати було неможливо, язик заплітався, очі потьмяніли. Сіжень зняла з шиї Баоюя «живу яшму», загорнула в шовкову хусточку й засунула під матрац, щоб уранці не була холодною.

Заледве торкнувшись головою подушки, Баоюй заснув. Весь цей час мамка Лі й інші літні служниці перебували поблизу, але ввійти не насмілювались і, лише впевнившись, що Баоюй заснув, розійшлися.

Наступного дня, тільки-но Баоюй прокинувся, йому доповіли:

— Пан Цзя Жун з палацу Нінго привів на уклін Цінь Чжуна.

Баоюй негайно поспішив назустріч гостеві й повів його поклонитися матінці Цзя. Гарною зовнішністю й витонченими манерами Цінь Чжун справив на бабусю гарне враження, і вона вирішила, що він гідний навчатися разом з її улюбленцем. На радощах матінка Цзя запросила Цінь Чжуна пити чай і снідати, після чого звеліла відрекомендувати його пані Ван і всім іншим. Пані Цінь дуже любили, і можливо, ще й тому її брат усім так сподобався.

Коли настав час прощатись, усі навперебій намагалися виявити Цінь Чжуну увагу. Матінка Цзя подарувала йому вишитий гаманець і золоту фігурку бога Куйсіна, покровителя наук, на знак того, що Цінь Чжун має сумлінно навчатися.

— Їздити з дому на заняття тобі далеко, — сказала вона Цінь Чжуну, — особливо в холод або в спеку, так що живи краще в нас. Тільки гляди, не розлучайся із другим дядьком Баоюєм, не переймай дурних звичок у недбайливих учнів.

Цінь Чжун вислухав матінку Цзя з найбільшою повагою, а повернувшись додому, докладно розповів про все батькові.

Цінь Бан’є, батько Цінь Чжуна, служив в управлінні будівництва. Йому вже перевалило за шістдесят. Овдовів він давно, у молодості своїх дітей не мав і, коли йому виповнилося п’ятдесят, узяв із сирітського будинку на виховання хлопчика й дівчинку, але хлопчик незабаром помер. Дівчинку в дитинстві звали Keep. Коли ж вона підросла, її почали звати Цзяньмей. Цзяньмей була стрункою, гарною, в міру кокетливою та відзначалася м’яким характером. Старий доводився далеким родичем родині Цзя, у яку й видав заміж свою вихованку.

Коли Цінь Бан’є було п’ятдесят три роки, в нього народився Цінь Чжун. Зараз хлопчикові виповнилося дванадцять. Рік тому його вчитель виїхав до себе додому, на південь, і Цінь Чжуну нічого не залишалось, як повторювати пройдене. Батько давно хотів прилаштувати сина в домашню школу родичів. А тут саме Цінь Чжун познайомився з Баоюєм, дізнався, що домашньою школою роду Цзя відає старий учений-конфуціанець Цзя Дайжу, і батько зрадів нагоді. Він сподівався, що син буде успішно вчитись, у майбутньому стане відомим і зробить кар’єру. Одне лише бентежило Цінь Бан’є — те, що син постійно спілкуватиметься з дітьми знатних і багатих батьків. Щоб не принизити свою гідність, він не рахувався ні з якими витратами — адже йшлося про майбутнє сина. Йому коштувало багатьох зусиль зібрати двадцять чотири ляни срібла на подарунки, які годилося піднести при першій зустрічі, і разом із Цінь Чжуном вирушив до Цзя Дайжу. Після цього Баоюй вибрав щасливий день, коли вони із Цінь Чжуном мали піти до школи. Відтоді й почалися в школі скандали.

Але про це ми вам розповімо в наступному розділі.

Цінь Бан’є та його син чекали листів од родини Цзя з повідомленням про початок занять у школі. Баоюю так не терпілося скоріше зустрітись із Цінь Чжуном, що він вирішив іти в школу через три дні, про що й не забарився сповістити свого друга.

Того дня, тільки-но прокинувшись, Баоюй побачив, що Сіжень, яка вже встигла зібрати книги, пензлі для письма та інше шкільне приладдя, сидить смутна й замислена на краю його ліжка. Коли вона почала допомагати Баоюю приводити себе до ладу, він запитав:

— Люба сестро, чому ти невесела? Невже думаєш, що через школу я всіх вас забуду?

— Не говори дурниць! — осадила його Сіжень. — Навчання — справа гарна! Хто не вчиться, даремно живе на світі. Про одне тебе прошу: під час читання нехай твоя голова буде заклопотана книгою, у вільний час — думками про домівку. І гляди, не пустуй із хлопчаками. Довідається батько, спуску не дасть! Учися, але не надривайся, а то, як кажуть, схопиш великий шматок, а не проковтнеш. Бережи здоров’я!

Слухаючи Сіжень, Баоюй згідливо кивав.

— Твій халат на хутрі я впакувала й віддала служникам, — вела далі Сіжень. — Надягнеш його, якщо буде холодно, у школі — не вдома, там нікому про тебе подбати. Грілки для рук і для ніг я теж відправила, вимагай, коли знадобляться. Служники ледачі — не запитаєш — вони тільки раді. Так і змерзнути недовго.

— Не турбуйся, все буде як слід, — сказав Баоюй. — А ви не сумуйте, ходіть частіше