Маріо Пьюзо - Сицилієць

— Перш ніж убити мене, поговори з абатом Манфреді.

Ґільяно з подивом подивився на нього, і з вуст рудого полилися слова:

— Ти якось сказав абатові, що винен йому послугу, що він може просити в тебе будь-що.

Ґільяно добре пам’ятав цю обіцянку. Як про неї міг дізнатися цей чоловік?

Андоліні вів далі:

— Ходімо до нього, і він попросить зберегти мені життя.

— Турі, — втрутився зі зневагою в голосі Пішотта, — на те, щоб доправити туди посланця й отримати його відповідь, піде ще один день. І невже абат вплине на тебе більше, ніж твій власний батько?

Ґільяно ще раз усіх здивував:

— Зв’яжіть йому руки та ноги так, щоб він міг іти, але не бігти. Дайте мені охорону з десятка людей. Я сам відведу його в монастир, і якщо абат не благатиме залишити йому життя, він зможе там сповідатися. Тоді я страчу його й віддам тіло ченцям для поховання.

Ґільяно з бандою прибув до воріт монастиря, коли сходило сонце й ченці йшли працювати в полях. Турі Ґільяно дивився на них, усміхаючись. Невже лише два роки тому він сам ходив туди зі священиками в коричневій рясі та пожмаканому чорному американському капелюсі? Він згадав, як його це тішило. Хто б тоді уявив собі його нинішню жорстокість? На нього напливла ностальгія за тими старими днями мирної роботи в полях.

Сам абат прийшов до воріт привітати їх. Висока фігура в чорній рясі завагалася, коли полонений зробив крок уперед, та все ж розкрила йому обійми. Стефан Андоліні обійняв старого, розцілував в обидві щоки й сказав:

— Батьку, ці люди хочуть убити мене, тільки ти можеш мене порятувати.

Абат кивнув. Він простягнув руки до Ґільяно, який вийшов уперед обійняти його. Тепер Турі все зрозумів. Особливий наголос на слові «батько» — то не чоловік звертався до святого отця, то син говорив до свого батька.

— Я прошу зберегти цьому чоловікові життя, — сказав Манфреді, — заради мене.

Ґільяно зняв мотузку з рук та ніг Андоліні.

— Він ваш, — сказав розбійник.

Андоліні мішком осів на землю, заслаблий від страху, що покинув його тіло. Абат підтримав його своїм власним слабким тілом і звернувся до Ґільяно:

— Ходімо до трапезної. Твоїх людей нагодують, а ми втрьох зможемо обговорити, що нам робити далі. — Він повернувся до Андоліні. — Любий мій сину, небезпека ще не минула. Що скаже дон Кроче, коли дізнається про все це? Мусимо порадитися або тобі кінець.

Абат мав власну невеличку вітальню, де вони втрьох зручно розмістилися. Двом гостям принесли сиру та хліба.

Абат сумно всміхнувся до Ґільяно.

— Один із багатьох моїх гріхів. Я став його батьком, коли був юним. О, ніхто не знає, скільки спокус чекає на парафіяльного священика на Сицилії. Я не опирався. Скандал приховали, його мати вийшла за Андоліні. З одних рук до інших перейшла чимала сума грошей, і я зміг піднятись у лоні церкви. Та ніхто не здатен передбачити іронію небес. Мій син виріс убивцею. І цей хрест я мушу нести, хоча маю відповісти за чимало власних гріхів.

Тон абата змінився, коли він розвернувся до Андоліні.

— Послухай мене уважно, сину. Ти вже вдруге завдячуєш мені життям. Зрозумій же, кому тепер ти маєш бути відданий. Це Ґільяно. Ти не можеш повернутися до дона. Він спитає себе, чому Турі зберіг тобі життя й убив двох інших? Він запідозрить зраду, і це буде смертним вироком. Ти мусиш у всьому зізнатися донові й попросити залишити тебе в банді. Будеш приносити йому інформацію, будеш зв’язковим між «друзями друзів» та армією Ґільяно. Я сам піду до дона й розповім йому, що хорошого з того вийде. Скажу, що ти будеш відданий Ґільяно, але не на шкоду йому. Дон Кроче думатиме, що ти зрадиш цього чоловіка, який подарував тобі життя. Але я кажу тобі: якщо ти не лишишся вірним Ґільяно, я прокляну тебе навіки. Ти понесеш прокляття батька із собою в могилу.

Абат знову звернувся до Ґільяно:

— Тепер я попрошу тебе про другу послугу, любий мій Турі Ґільяно. Візьми мого сина до своєї банди. Він битиметься за тебе, виконуватиме твої накази й — присягаюся — буде тобі вірний.

Турі ретельно обміркував усе це. Він був певен, що з часом завоює прихильність Андоліні, і знав його відданість батькові, абату. Отже, шанси, що Андоліні зрадить, були невеликі, і від зради цілком можна було вберегтися. Стефан Андоліні може стати корисним для операцій банди, але ще більшу користь може дати як джерело інформації про імперію дона Кроче.

— А що ви скажете донові Кроче? — спитав Ґільяно. Абат на мить замислився.

— Я поговорю з ним, я маю вплив. А тоді побачимо. То ти візьмеш мого сина до себе?

— Так, присягаюся вам, — сказав Ґільяно. — Але якщо він мене зрадить, ваші молитви не встигнуть перехопити його на шляху до пекла.

Стефан Андоліні жив у світі, у якому довіри було мало, можливо, саме тому його обличчя з роками склалося в таку вбивчу маску. Він знав, що на нього чекає життя акробата, який постійно хитатиметься на межі смерті. Жоден вибір не обіцяв йому безпеки. Утішало тільки те, що милосердя, яке випромінював Ґільяно, порятувало його. Та ілюзій він не мав. Турі Ґільяно був єдиний,