Луцій Апулей - Метаморфози, або Золотий осел

згодом з'являється гарненький хлопець, не одягнений, бо, крім хламиди, яку носили ефеби на лівому плечі[281], іншого вбрання на собі він не мав, з чудовим русявим волоссям, крізь кучері якого проглядали золоті крильця, з'єднані золотою стрічкою. Кадуцей[282] і різка вказували на те, що це — Меркурій. Підбігав він з підстрибом, тримаючи у правій руці золоте яблуко. Це яблуко подавав юнакові, який грав роль Паріса, за допомогою жестів показуючи, що передає волю Юпітера. Після цього, спритно повернувшись, відходить. Потім швиденько вбігає дівчина шляхетного вигляду, схожа на богиню Юнону, бо її голову оповивала блискуча діадема і в руці у неї був скіпетр. За нею вбігає ще й інша, в якій зразу можна було впізнати Мінерву: її голова вкрита була сяючим шоломом, а сам шолом обплетений оливковим вінком, у руці тримала щит, у другій був спис, яким потрясала вона, подібно до того, як потрясає богиня Мінер-ва, коли вступає в бій…

31. За ними з'являється ще інша, краса якої привабила до себе погляди всіх присутніх: з божественної вроди видно було, що це Венера, причому така, якою була вона ще дівчиною. Оголене тіло її нічим не було прикрите, якщо не брати до уваги шовкову пов'язку, що злегенька заслоняла прекрасну ознаку жіночої статі. Але й цей клаптик тканини жартівливий вітерець, пустотливо граючись, то трішки підіймав, так що відслонював її розквітлу юність, то розв'язним подувом щільно притискав до неї, виразно відтінюючи звабливу принаду її тіла. Впадали у вічі два кольори в зовнішності богині: тіло сліпучо-біле, тому що вона з неба спускається, шата голуба, бо вона, в море повертається. Кожну з цих дівчат супроводив свій почет: за Юноною йшли Кастор і Поллукс[283], голови яких покривали яйцевидні шоломи, зверху прикрашені зірками; в ролі цих Діоскурів також виступали молоді актори. Дівчина, яка зображала Юнону, йшла у супроводі іонійської флейти, що награвала різні мелодії, повагом і природно, жестами обіцяючи віддати пастухові владу над усією Азією, якщо він присудить їй нагороду за красу. А ту, яку військове спорядження перетворило в Мінерву[284], охороняли два молоді хлопці, зброєносці войовничої богині — Жах і Острах; Вони йшли пританцьовуючи, з оголеними мечами в руках. За її спиною флейтист, виконував бойову дорійську мелодію[285] і, чергуючи глухе гуготіння низьких тонів з пронизливим свистом високих, на зразок військової сурми, спонукував до прудкого танка. Сама богиня рвучкими рухами голови і грізним поглядом, виразними й різкими жестами давала зрозуміти Парісові, що, якщо він присудить їй перемогу у цій суперечці щодо краси, то при її допомозі він стане героєм, уславленим видатними перемогами.

32. Ось тепер Венера, яка здобула повну прихильність; публіки, плавною ходою виходить на саму середину сцени і сяє променистою усмішкою, оточена юрбою веселих малят. Можна було подумати, що ці стрункі і молочно-білі дітлахи — справжнісінькі купідони, які тільки що прилинули з неба чи з моря. Справді-бо, своїми крильцями й стрілами і взагалі всім чарівним виглядом вони точнісінько скидались на бога кохання Купідона, тим паче, що палаючими смолоскипами освітлювали своїй володарці дорогу, немовби вона вирушала на якийсь весільний бенкет. Сюди напливали й прекрасні невинні дівчата: звідси привабливі Грації, звідти — милі Ори. Вони кидають перед богинею вінки й букети «квітів, для її втіхи пускаються в жвавий танок, розвеселяють богиню насолоди всілякими весняними чарами. Вже пливуть з багатоголосої флейти ніжні лідійські мелодії[286]. Хоч як солодко вони заворожували душі глядачів, проте стократ приємніша Венера починає плавно рухатися, спочатку повільними й немов несміливими кроками, м'яко вигинаючи спину і злегка похитуючи головою. Танцюючи, вона принадними жестами вторує ніжним тонам флейти і поводить очима, то томливо напівзаплющеними, то грізно розкритими, так що інколи здавалося, що тільки її очі продовжували танцювати. Як тільки вона опинилась перед лицем судді, рухом руки, видно, пообіцяла Парісові дати за дружину чудесну жінку, схожу на неї саму, якщо він віддасть їй перевагу над іншими богинями. Тоді фрігійський юнак від усієї душі дав дівчині золоте яблуко, неначе віддаючи голос за її перемогу.

33. Тож не дивуйтесь, пусті голови, чи радше худобо суддівська, а ще краще — шуліки у тогах, що тепер усі судді гендлюють своїми рішеннями, якщо ще на самому початку світу судову справу, яка стосувалась людей і богів, опоганила упередженість. Адже вибраний за порадою великого Юпітера суддею простий селянин, пастух, продавав своє рішення, Спокушений обіцянкою насолоди, внаслідок чого спричинився до загибелі свого роду[287]. Але й на цьому не кінець, клянусь Геркулесом, бо згадайте інше загальновідоме судилище серед знаменитих ахейських вождів, як уславлений вченістю і мудрістю Паламед[288] на основі фальшивого, обвинувачення був засуджений за зраду; або як віддали перевагу мізерному Уліссу над велетнем Аяксом[289], якому. рівного не було щодо військової доблесті. Такого ж роду був горезвісний вирок, винесений славетними законодавцями афінянами, кебетливими людьми, винахідниками всіляких знань[290]. Хіба ж не став жертвою злоби й підступу нікчемної зграї літній чоловік, сповнений божественної мудрості, якого сам дельфійський бог визнав наймудрішим з-поміж усіх смертних, хіба ж не загинув він несправедливо від смертоносного соку отруйного зілля як розбещувач молоді, тієї молоді, яку він прагнув вдосконалювати? Ця ганебна пляма вкрила вічним соромом його співвітчизників. Ще й нині визначні філософи високо цінують його вчення і клянуться його ім'ям у своєму прагненні до найвищого щастя. А втім, нехай ніхто не докоряє мені за цей вибух обурення й не подумає: — Гляди! Тепер доведеться нам терпеливо слухати філософський виклад осла про мораль, бо я після цього відступу знову повертаюсь до перерваної розповіді.

34. Як тільки закінчився суд Паріса, Юнона з Мінервою у тривожному й гіркому сумі і в страшному гніві залишають сцену, виражаючи мімікою незадоволення з приводу того, що ними знехтувано. Венера, навпаки, дуже задоволена й весело усміхнена, танком виявляє свою радість разом із усім своїм почтом. У цю хвилину з самої вершини гори через якусь невидиму трубу високо вгору вибризнув струмінь вина, змішаний з шафраном, і, спадаючи краплями вниз, скропив пахучим дощем кіз, які паслися, так що вони замінили білу від природи вовну на жовто-золотисту, завдяки чому набагато виграв їх зовнішній вигляд. Коли по всьому амфітеатрі розійшовся приємний запах, то вся ця дерев'яна гора раптом крізь землю провалилася.

Отоді й біжить серединою проходу якийсь легіонер, щоб на вимогу всього народу забрати з міської в’язниці і привести в театр оту жінку, яка, як я вже згадав, за