Максим Іванович Кідрук - Жорстоке небо

км/год, згодом узагалі спинятись через кожні п’ятдесят метрів, чекаючи, доки протиснуться крізь перехрестя авто, що стояли попереду.

Зрештою вони дістались центру Парижа. Марсель провів «Peugeot 301» запрудженою дорогими магазинами rue de Rivoli (Діана згадала, що їй потрібно купити якийсь одяг, інакше на завтра не матиме в що перевдягнутися) до Єлисейських полів, повернув праворуч на rue Washington і спинився, від’їхавши на кількасот кроків від перехрестя.

— Далі доведеться пройтися, — сказав він.

Поки їхали Єлисейськими полями почався сніг. Снігопад швидко набирав силу; коли Діана і Марсель залишили машину і пішки задріботіли до втиснутого між двома будівлями й наполовину схованого в підвалі ресторанчика, вогкі й лапаті сніжинки сипонули суцільною стіною. Через це Діана не встигла роздивитись ані назву вулиці, ані напис на потемнілій від часу дерев’яній вивісці над входом до ресторану.

Усередині пахло домашнім теплом, сухою деревиною і свіжими спеціями. Витягнуту паралельно до вулиці нешироку залу заливали м’яким вишневим світлом настільні світильники, запнуті пурпуровими абажурами. Марсель вдихнув на повні груди, смакуючи запахом спецій (Діана вирішила, що, мабуть, він не вперше тут вечеряє), й усміхнувся власникові закладу — товстуну із ретельно підстриженими вусиками, що вийшов назустріч.

Із двох десятків столиків, розставлених у залі, відвідувачі займали лише один, проте товстун заперечно мотнув головою у відповідь на запитання Марселя про те, чи можуть вони повечеряти.

— На сьогоднішній вечір усе заброньовано, — винувато ворухнувши вусами, пояснив хазяїн. — Хоча… — він провів коротким пальцем із вирізаним до м’яса нігтем по розкритому блокноту з бронюваннями, який лежав на дерев’яній підставці неподалік від входу до основної зали, — …є один столик, замовлений з 19:00. Кухня готова, тож якщо вам вистачить часу…

Марсель, змахнувши ручищем, подивився на наручний «Jacques Lemans» — двадцять по п’ятій, у них майже дві години — і задоволено кивнув.

— Нам підійде!

— Тоді прошу за мною, — просяяв гладун і скерував гостей до круглого стола з двома незручними дерев’яними стільцями в дальньому куті ресторану.

Спочатку Діана дивувалася, чому ввечері в будень у не надто шикарній ресторації немає вільних місць, і тільки тоді, коли столики довкола заповнили парочки з мрійливими, затуманеними поглядами — чоловіки й жінки, молоді хлопці та дівчата, що тримались за руки і ніжно перешіптувались між собою, — вона згадала, що на календарі — 14 лютого. Після того як, передавши хом’яків, Діана дорікнула Гені, що той забув про День закоханих, думки про свято абсолютно вивітрилися з голови.

— Чорт! — українка втиснула голову, інстинктивно ховаючись від інших відвідувачів за торсом француза. Їхній столик, завалений папками, із розкритим і щойно ввімкненим ноутбуком, м’яко кажучи, дисонував із рештою зали. — Сьогодні ж День усіх закоханих!

— То й що? — скупчив кошлаті брови Марсель. — Нам треба працювати.

Діана прикусила губу.

Вони замовили по стейку з картоплею фрі. Марсель вибрав на свій смак молоде вино — божоле́ нуво́[74]. Після цього повернулись до роботи.

На перегляд зібраних агентами ВЕА відеофайлів із записами, що стосуються катастрофи, пішло півгодини. Файли охоплювали записи аеропортових камер спостереження, а також кілька роликів, записаних на камери мобілок та смартофнів, зроблених працівниками аеропорту і співробітниками пожежної служби, коли стало зрозуміло, що у згарищі більше не залишилося живих пасажирів.

Найцікавішим серед записів Марсель Лакруа вважав відео з камери спостереження, прикріпленої над виїздом з ангара технічного обслуговування і базових служб. Ця камера зафіксувала, як снігоочисник виповз із ангара і попрямував на південь до злітно-посадкових смуг. Автомобіль із причепом швидко зник з поля зору камери, але за лічені секунди до того, як виїхати за межі видимості об’єктива, снігоочисник пригальмував та опустив грейдер і підвісну щітку, що відгортали сніг на узбіччя і відчищали доріжку від снігу. Марсель двічі прокрутив запис, перш ніж Діана відважилась запитати:

— І що тут?

— Він не зразу опустив щітку, — пояснив француз. — Щось відволікло шофера. Він думав не про розчищення смуг, інакше поставив би грейдер у робоче положення відразу після виїзду з ангара.

— А, — сказала Діана. Майже не розжовуючи, вона ковтала шматки телячого стейка, запиваючи його легким, ледь солодкавим на смак вином. М’ясо було ніжним і смачним.

— Через це я іноді думаю, що Пеллерін, імовірно, має рацію. Цілком можливо, що Ноель Леґрас, водій «Øveraasen’а», справді хильнув чи ковтнув чогось зайвого перед початком або під час своєї зміни.

— Так, може…

За сусіднім столом мулат із кучеревим волоссям і білошкіра француженка із сережкою в ніздрі зсунули стільці і почали цілуватися, забувши про все на світі, у нестямі пестячи один одного руками. Діана не могла сконцентруватись, не знаходила сил примусити себе думати про катастрофу, коли очманілі закохані, що сиділи за метр від неї, заледве не роздягали один одного. Потім ще гірше: вона почала думати про Геннадія і про те, як їй самотньо сидіти напроти потішного й запопадливого, але такого чужого здорованя в охайному ресторанчику, який заповнили лише закохані парочки.

Насамкінець Марсель показав відео з камер, розташованих по периметру Термінала 2, біля наземних входів до будівлі Термінала. Ці камери давали змогу стежити, щоб пасажири, чиї лайнери зупинились не біля рукавів, а посеред летовища, не розбрідались територією аеропорту і не пхали носа куди не слід. Загалом камер було вісім; на жаль, об’єктиви лише двох із восьми «дивились» у напрямку злітно-посадкових смуг.

На камері над входом для персоналу, розміщеній неподалік рукава В5, було зафіксовано, як смугою 04R-22L, деформуючись, розламуючись й огортаючись вогнем, промайнула центральна частина «ААРОНа 44», попереду якої летіли охоплені полум’ям шматки кабіни і грейдер «Øveraasen’а». Друга камера спостереження, причеплена просто під пасажирським рукавом В4, записала момент, коли носова частина літака зупинилась між доріжкою Альфа-Хотел і смугою 04L-22R. Вогню на другому записі не було. Ніс літака, обертаючись, підіймаючи довкола себе хмари снігу, влетів у кадр, неначе химерна конічна іграшка, з силою пожбурена вередливим малюком у пісок, востаннє гойднувся, схилився на бік і зупинився.

— Це все, що маємо, — підсумував Марсель Лакруа. — Проблема в тому, що фасади терміналів стоять під кутом один до одного. У Терміналі 2 також є камери спостереження, і якби будівлі знаходились на одній лінії, паралельно до злітних смуг, ми, по суті, мали б повний відеозапис зіткнення. Оскільки будівлю Термінала 2 повернуто щодо Термінала 1, то камери Термінала 2 спрямовані строго на схід, тобто вони захоплюють тільки торець довшої смуги 04L-22R. Жодну із камер