Володимир Львович Єшкілєв - Фаренго. Ч. 2. Гніздо

— Ленго живе у Персеполісі. Шерма літала до нього.

— Мусліме, що ти таке верзеш? — гримнув на небіжа Мехді. — Персеполіс — це древні руїни, там ніхто не живе. Не слухайте його, пані…

— Вона казала, казала!

— І що саме вона казала? — Анабела спритно відібрала у Мусліма планшет.

— Вона казала, що він атраван.

— Хто?

— Атравани — це маги, поганські жерці, — випередив небіжа Мехді. — Вони вклонялись вогню, вогненному божеству.

— Вони служили шайтану Атрі! — підтвердив Муслім. — Вони збоченці й дияволосповідники! Впіймайте їх, покарайте їх!

15

Планета Сельва (ЗКВ106:2),

в системі зірки Ахернар (Альфа Ерідана).

9 юна 417 року Ери Відновлення.

Щороку Сельва зустрічалась із метеорним потоком, який пересікав її орбіту у площині екліптики. Якщо хмари не закривали неба, спостерігачі з поверхні планети могли стати свідками красивого інтенсивного зорепаду. Іноді за дві-три доби в атмосфері Сельви згорали сотні тисяч метеорів. Рідкісні з них мали такі розміри і масу, що ставали метеоритами й досягали поверхні. Але тієї ночі метеоритів виявилось більше, ніж зазвичай. Правду кажучи, більшість із них не були справжніми метеоритами. Коли у верхніх шарах сельвійської атмосфери згорала маскувальна кам’яна піна, метеорит набував вигляду невеликої, розміром трохи більше тенісного м’ячика, кулі. Зроблена з надзвичайно міцного й жаростійкого матеріалу, куля майже не нагрівалась, пронизуючи повітря і хмари. За кілька кілометрів від поверхні кулі оточували себе хмаркою холодної плазми, яка виконувала ту саму роль, що й гальмівні парашути у спускових капсулах найперших космічних апаратів.

Більшість із куль потрапили у болота, які широкою габою оточували Озеро Кларта. Спочатку вони тонули у болотній воді, але невдовзі спливали. Верхні частини куль розкрились, і на поверхні боліт виникли зловісно-чорні «квіти», в глибині яких пробуджувались до життя драглисті істоти, яких люди назвали норнами. За кілька годин норни розпочали справу, на яку їх запрограмували розробники симбіотичної зброї. Вони створили міжвимірні сингулярності, які у просторіччі люди називали порталами, і крізь них до сельвійських боліт почали застрибувати ґирги.

Детектори орбітальних баз, кораблів та супутників Одинадцятого флоту відразу розпізнали характерний енергетичний підпис порталів. На всіх кораблях та об’єктах флоту спалахнули червоним сяйвом дисплеї і сигнальні панелі. Потужні променеві гармати крейсерів, фрегатів і рейдерів, діючи згідно з планом «Сітка», почали випалювати місця проникнення. Майже усі чорні «квіти» згоріли під їхніми тераджоулевими променями. Але справу було зроблено. Сотні ґиргів розбіглись болотами, розносячи слимаків-портальників. Зубаті хоботи ґиргів хапали усе живе, але й самі прибульці потрапляли до пащ місцевих ксеноморфів. Біосфера планети в такий спосіб почала протидіяти ненажерливій орді. Щоправда, творці ґиргів передбачили й таку можливість. Рідкісна болотяна змія перемагала у двобої з ґиргом. Більшість із сельвійських ксеноморфів при зустрічі з прибульцями чомусь втрачали свою прудкість і гинули, розчавлені панцирними кінцівками і ратиновими щелепами.

За кілька годин кількість ґиргів зросла до десятків тисяч. Вони б розмножувались ще інтенсивніше, але норни у болотяній воді не могли створювати порталів. Зате на плавучих острівцях, зліплених зі старої трави і гнилої деревини, портали спрацьовували безвідмовно. Й поки орбітальне угруповання землян знаходило норн і спалювало їх променевою зброєю, з кожного порталу встигало вистрибнути зо півдюжини нових ксеноморфів.

За ці ж кілька годин десантні сили Одинадцятого флоту розгорнули навколо заражених районів свої мобільні групи. Біля болота десантували кіборгів, які на острівцях і під водою вступили у бій із ґиргами. У складі однієї з мобільних груп до Озера Кларта вирушили й Пела з Ясмін. Сигнал тривоги застав їх на полігоні, де бійці дивізіону кіберпідтримки відпрацьовували взаємодію «павуків» восьмої модифікації з десантно-евакуаційними командами. Там-таки, на полігоні, бек-операторів разом із «павуками» завантажили до дискоїдів і відправили на фронт. Ясмін вимагала її терміново з кимось зв’язати, але прем’єр-лейтенант, що керував відправкою мобільних груп з полігону, лише відмахнувся від неї.

На борту дискоїда в Пели почалась найсправжнісінька паніка. Ніколи їй не було так лячно. Як і більшість курсантів, вона потай сподівалась, що ніякого вторгнення хижих ксеноморфів на Сельву не буде, що усі розповіді інструкторів про ґиргів і норн є нічим іншим, як страшилками для напруження бойового духу курсантів. Сподівання зруйнувались за одну мить. Зруйнувались тієї секунди, коли вона побачила червоні спалахи на своєму нарукавному дисплеї і почула ревіння динаміків: «Тривога найвищого рівня! Бойова тривога!» Тепер, затиснута поміж утримувачів протиперевантажної ніші, Пела дивилась на поблідле обличчя подруги, й це видовище не додавало їй впевненості.

«От і все, — зрозуміла леді-матрос Махоніко. — Цурдець. За кілька годин ми вступимо в бій з ґиргами. Як казав нам інструктор із моделювання бою, ми зможемо протриматись максимум хвилин двадцять п’ять-тридцять. До втрати сімдесяти відсотків „павуків“. Якщо нас після того не витягне евакуаційна команда, то всі загинемо… Сили небесні! Якого цуца я записалась у ці довбані бек-оператори?!»

Раптом Пела почула, як хтось схлипує. Хтось у сусідній ніші.

«Макс!» — зрозуміла вона.

— Курсанте, припинити, й без тебе паскудно, — гаркнула на Макса Ясмін. Її сорок хвилин як призначили старшою команди операторів, підвищили у званні до скуадрон-асистента, і тепер вона відпрацьовувала ці смішні («Передсмертні!» — подумки визначила Пела) аванси.

— Ясмі, нехай собі… — Пела сама ледь стримувала сльози.

— Що «нехай собі»? — старша групи подивилась на неї так, що в Пели мурашки побігли шкірою; у тому погляді не було ані кохання, ані співчуття. — Ніяких «нехай собі»! Призначаю Макса розвідником групи. Піде у розвідку в першій лінії й буде там рюмсати ґиргові в задницю.

«Від тієї війни геть усі подуріли», — вирішила не робити висновків Пела. Вона закрила очі й спробувала стишити хвилі панічних судом, що борзо, переганяючи одна одну, линули від живота до горла і перешкоджали їй дихати.

Перед пілотами десантних дискоїдів командування поставило непросте завдання. Промені орбітальних гармат випарували з боліт цілі хмари пари. Тисячокілометрову дугу фронту вкрив непроглядний туманний покрив. Позитронні мізки дискоїдів на підльоті до району бойових дій також почало глючити. Один з апаратів втратив орієнтацію і впав у багнисті нетрі. На щастя, дискоїд, у якому летіли Пела і Ясмін, така сумна участь оминула. Його пілотам вдалось знайти чималий плавучий острівець і зависнути на висоті двох метрів над його поверхнею. За прийнятими нормами з такої висоти можна було здійснювати висадку десанту. Пела зістрибнула сама, Макса Ясмін просто виштовхнула з люка, і той при падінні зламав ногу. Він лежав у повній прострації й, судячи зі звуків у комунікаторі, рюмсав. Тепер на двох операторів у них виявилось сорок вісім «павуків» і дванадцять штатних десантників, якими керувала старший сержант Ґарсія — майже