Максим Іванович Кідрук - Любов і піраньї

Не перестаючи інтенсивно обмізковувати, що то за дивний здогад пронісся перед моїм носом, я опустив погляд на мобільний телефон. Насичено-чорний глянцевий екран відбивав яскраве сонячне світло, що проникало крізь вікно, приклеївши до стелі над моєю головою три, зліплених в купу, сонячних зайчики. Я замислено теребив телефон, спостерігаючи, як зайчики тремтять і метаються в різні боки, перескакуючи з карнизу на лампу і назад. А тоді мене осінило: Анна телефонувала мені на мобільний! Це значить — у мене зберігся номер її телефону! Точніше — мав би зберегтися, оскільки пройшло цілих два тижні, і номер міг просто стертися з пам’яті.

Я знову вхопив мобілку до рук і почав похапцем передивлятися вхідні номери, шукаючи серед них «безіменні» дзвінки двотижневої давності. Досить швидко я надибав два незнайомих номери телефону, один з яких, судячи з часу, коли було здійснено дзвінок, безперечно належав Анні з фестивалю «Країна мрій».

Серце радісно затьохкало і я спішно взявся набирати першу «розвідувальну» SMS. Утім, мій внутрішній голос тут-таки зринув у довбешці і почав, образно кажучи, каламутити воду.

«Ти знову лізеш під гусениці танка і колеса бронетранспортера? — сварливо почав голос. — Не вистачає проблем тобі на голову? Забув, як жував шмарклі після розриву з Маруською?»

«Я нічого не жував!» — сердито заперечив я.

«Ага! Будеш мені тут розказувати. Не забувай, тобі ж іще книгу дописувати!».

«Ну то й що? Допишу».

«А взимку на Близький Схід їхати!».

«Не бачу жодних суперечностей між мандрівкою в арабські країни та можливими стосунками з Анною».

«А раптом вона тебе не пустить?».

«Пхе… Це виключено! — пиндючно заспокоїв я сам себе. — Одна вже не пустила».

Потому поспіхом відстукав по кнопках і відправив Анні коротке SMS:

«Привіт! Як справи?».

На відповідь не довелося довго чекати.

«Привіт! У мене чудово. А у вас?».

Схоже, після двотижневої перерви Аня забула про нашу обопільну домовленість звертатись один до одного на «ти». Я заходився друкувати нове повідомлення, але полишив SMS незакінченою, вирішивши, що краще просто передзвонити.

Аня відповіла без зволікань. Спочатку я задля годиться поцікавився, чи вона пам’ятає мене. Отримавши ствердну відповідь, напівжартома вилаяв ні в чому невинну дівчину за те, що вона знову звернулась до мене на «ви», а вже потім — чемно запросив на кіно. Після того, як я озвучив свою пропозицію, встановилась коротка мовчанка.

— А що за стрічка? — зрештою відгукнулась Анна.

— «Початок». Новий фільм з Лео Ді Капріо. Кажуть — реальний блокбастер!

(Не вважайте за рекламу, але кіно таки дійсно бомба!)

Дівчина знову витримала паузу, але щось в її попередніх словах, в їхньому тембрі та настрої, підказало мені, що вона погодиться.

— О’кей, — зрештою прощебетала вона, — я згодна.

Далі ми переговорювалися, домовляючись про місце зустрічі, а я тим часом порпався однією рукою у своїх речах, вишукуючи, у що б воно краще вирядитись.

А десь на підході до кінотеатру «Ультрамарин», за рогом одного з будинків мене вже підстерігав підступний Амур, натираючи ганчіркою бейсбольну биту…

Почато:

четвер, 24 листопада 2009-го — Київ, Україна.

Писалося:

грудень 2009-го — Бразилія (Куйяба, Кампо-Ґранде, Фоз-ду-Іґуасу, Флоріанополіс);

лютий-березень, вересень-листопад 2010-го — Україна (Київ, Рівне, Львів);

грудень 2010-го — Ліван (Бейрут); Сирія (Дамаск, Хама, Пальміра); Йорданія (Амман, Ваді-Муса);

січень 2011-го — Єгипет (Луксор, Асуан, оаза Аль-Харґа, оаза Дахла, оаза Бахарійя, оаза Сіва).

Закінчено:

понеділок, 31 січня 2011-го — Каїр, Єгипет.

* * *

Ця книга ніколи б не побачила світу, якби не допомога, підтримка та сприяння з боку моїх батьків та друзів, а саме: Юлії Шушкевич, Ігоря Костенка, Вікторії Чічінадзе та Айлтона Алвеса де Лари. Дякую, за все, що ви зробили! Я ваш боржник.

Бережіть себе!

* * *

Написано під музику:

Iron Maiden «The Final Frontier» (2010);

Rise Against «The Sufferer And The Witness» (2006);

Theory Of A Deadman «Scars And Souvenirs» (2008);

Rise Against «Siren Song Of The Counter Culture» (2004);

Three Days Grace «Life Starts Now» (2010);

Hinder «Take It To The Limit» (2008);

Egypt Central «Egypt Central» (2005),

а також Dead By Sunrise, Dark Tranquility, In Flames, Daughtry, Bon Jovi, Zebrahead, Disturbed, Avril Lavigne та ін.

* * *

Більше про Автора — на сайті http://www.kidruk.com.

Відгуки, побажання та пропозиції присилайте на електронну скриньку author@kidruk.com.

ДОДАТКИ

Додаток А

Класифікація дівчат: коротка версія (за редакцією М. І. Кідрука та М. А. Ґонзалеса)

Усіх дівчат можна умовно розділити на чотири групи: дуже розумні, розумні, звичайні дівчата і королеви на букву «Б», цебто блондинки чи секс-бомби. Зазвичай для того щоб визначити, який саме тип знаходиться переді мною, я починаю розказувати історію про відомого норвезького полярника Руала Амундсена, а саме про те, як той хоробрий чоловік підкорив Південний Полюс.

Розумна дівчина в такому випадку, як правило, видасть щось на кшталт: «Руал Амундсен? Хм… Не чула про такого, але це дуже цікаво. Ти такий розумний! Розказуй далі!». З такою дівчиною дуже класно провести час, сходити в кіно, до театру, її приємно показати друзям.

Звичайна дівчина на її місці скаже приблизно таке: «Південний Полюс було підкорено? Ти ба! Оце так!». З такою панянкою може бути цікаво, а може й ні. Якщо вона не володіє виразистою зовнішністю, навряд чи варто витрачати на неї свій час.

«Королева» обмежиться експресивним зауваженням: «Південний Полюс?! Ги-ги! Я ще не була в цьому клубі». Цікаво з нею не буде ніколи. Це виключено. «Королеви» призначені для іншого. Скажімо, з нею можна походити попід ручку по вулиці, демонструючи її всім зустрічним, наче пуделя на виставці. Або ж… ну, не важливо. Ви й самі все знаєте.

Дуже розумну дівчину спочатку вирахувати надто важко. Це найбільш небезпечний тип: з такими краще не зв’язуватися. Почувши історію про Руала Амундсена, вона підступно відповість так само, як і «королева»: «Південний Полюс?! Ги-ги!», хоча сама насправді може розказати вам не тільки про Руала Амундсена, а й про всіх його соратників і навіть про собак, які дійшли з ним до полюса. Про те, що вона дуже розумна, ви дізнаєтеся лиш через кілька років, погойдуючи на руках первенця-спиногриза і марно намагаючись розібратися, в якому місці свого життя припустилися фатальної помилки і повернули не туди.

Додаток Б

Історія про крокодила Петю і перший плавальний басейн Пантаналу

У далекому царстві, у тридев’ятому королівстві, що зветься милозвучно, хоч і якось зовсім не по-нашому