Андрій Анатолійович Кокотюха - Біла ніч

Полинін закурив, бо не мав, що сказати.

Виглядало не зовсім правильним, але Марта Голоднюк виявилася тією останньою соломинкою, за яку хапаються потопельники. Стріляючи в Нечаєва в нападі ревнощів, які домішалися до його загальної неприязні до капітана-вискочки, Полинін ще не розумів — мимоволі пальнув у себе. Адже не міг собі тоді уявити, що вже послав Орлова в пастку. І бандерівці мов прокинулися, активно поширюють листівку, де вихваляються акцією відплати на проклятому Прокоповому хуторі.

Готуючи операцію, майор спирався на дані свого агента, якого під іменем Степана Цвяшка вдалося підвести до Східняка. Складна оперативна комбінація проводилася в рамках «Білої ночі». Його дітища, яким майор дуже пишався і про яке розводився в усіх своїх рапортах. Хтозна, виявився Цвяшко провокатором чи його змусили говорити. Відтепер це не має жодного значення. Бо «Біла ніч» у світлі останніх подій себе повністю дискредитувала.

— У тебе, блядь, бандерівці під носом! — вичитував Савченко, аж тремтіла ебонітова телефонна трубка. — Офіцерів держбезпеки вбивають просто серед білого дня! Я бачив послужний список капітана Нечаєва! Яких людей у тилу втрачаємо! Про Орлова я взагалі мовчу!

Крім того Полиніну згадали ліквідацію Голяка в лікарні, теж, можна сказати, серед білого дня, ще й напад на Клавдію. Зовсім, мовляв, не контролює свою територію, якщо вже власну жінку не годен вберегти, замість того грається в якісь операції з красивими назвами.

— «Біла ніч» у нього! Гляди, Полинін, накличеш собі чорних днів! Та чого — уже накликав!

Список провалів ріс на очах, і майор уявив відповідно складений Савченком рапорт на столі в Берії. Кінець кар’єри, ніде правди діти. Доведеться визнати це, починати на рівному місці. На нього радо повісять усі гучні провали НКВС на всій території Волині. Успіхи є, кому приписувати. Полинін знав, де і з ким працює. Ілюзіями себе не тішив.

У цій ситуації раптова згода Марти Голоднюк дала сигнал надії. Дівчина може багато знати. Судячи з того, що кинулася рятувати перевдягненого бандерівця на станції й, напевне, не раз і не два переховувала в себе інших, людина в їхньому підпіллі не остання. І хоч у них сувора конспірація, групи розбиті на трійки й один гурт може не знати інших, — усе ж надія жевріла.

Адже Полинін встиг ужити заходів, аби причину затримання Марти широко не розголошували. Конфлікт з патрулем біля вокзалу — таке часто буває. Посидить у камері, охолоне. Поб’ють, не без того. Але ж через таке проходять усі, бо треба розуміти — кожного місцевого перевіряють, чи не пов’язаний із бандитами. Не дивляться, мужик чи баба. Робота така. Служба. Тому Полинін вирішив поки не підсаджувати до Марти агентів. Вона вибовкала той раз важливу інформацію без задньої думки. Своїх не назвала, та повірила, бо почула пароль. Була дуже слабкою, щоб опиратися бажанню переказати почуте випадково, сказане на емоціях, але дуже важливе. Тепер уже дала згоду свідомо, лиш попросилася в лікарню. І на це Полинін пішов. Навпаки, так було краще. Потримали дівку в камері, розібралися, випустили, ще й лікуватися поклали. Влада сувора, пильна — і справедлива, гуманна.

Майор мав небагато часу для власної реабілітації. Та все одно — цей час у нього був. Останній шанс. Треба активізувати нового агента, нехай почне свідчення. Полинін виявить підпільну мережу. Керівництво затримає його в Луцьку.

А Клавдія… Справді, нехай перепочине. Може, вона права, і тут, де на кожному кроці слід озиратися, їй поки не місце. Нехай побуде в глибшому тилу. Розв’яже руки, адже зараз чоловікові, як ніколи, буде не до неї. Проводжав її на станцію вже зовсім спокійним. Навіть викинув із голови історію з Нечаєвим. Прямо питати, чи було щось, не збирався. Хай було, хай він хоч тут не помиляється. Дозволить собі знову зрозуміти й пробачити дружину.

Заніс чемодан у вагон, допоміг влаштуватися зручніше. Хотів поцілувати, прощаючись, та Клавдія лиш холодно торкнулася губами поголеної щоки. Коли вийшов на перон, думав — вона підійде до вікна, попрощається, махне рукою. Та замість неї у вікні виріс міцний опецькуватий підполковник, перед тим вантажив кілька великих валіз. Щось вивозив.

Потяг нарешті рушив. Проводжаючи його поглядом, Федір Полинін викурив цигарку. А потім повернувся й пружним кроком рушив назад, до нового службового автомобіля з новим водієм. Розминувся зі старшим лейтенантом, який віддав честь. Козирнув у відповідь. Майнуло — десь бачив, щось знайоме. Та потім викинув із голови. У місті багато офіцерів, так чи інакше міг десь когось бачити.

Форму старшого лейтенанта Максим Коломієць наказав зняти з убитого на Прокоповому хуторі.

Документів не було ні в кого з тих, хто залишився на полі бою мертвими. Зрозуміло, вони завжди залишають їх, коли йдуть на операцію. Але маючи досвід, Східняк не заважав своїм роззувати вбитих, бо вояки потерпали від браку цілого взуття. Форму ж придивився собі чи комусь іншому, кому випаде найближчим часом здійснювати відплатні акції. Дієвість такого маскараду перевірена багато разів.

З Ківерцівського лісу забралися ще до ранку, бо після такого залишатися тут було вже небезпечно — карателі можуть кинути й напевне кинуть на зачищення території значно більші сили. Можна чекати навіть військових підрозділів, з танками й мінометами, з них станеться. Годилося трохи перечекати, хоч кожен розумів — до перемоги ще дуже далеко, і вже почалося перегрупування, зміна форм боротьби. Та передихнути все ж треба, утома стисла й не відпускала.

За дві доби Довбуш, який налагоджував розвідку, раптом приніс з Луцька переданий зв’язковим грипс. Марта Голоднюк знайшла спосіб вибратися з тюрми до лікарні, дала про себе знати через одну з тамтешніх санітарок, котра була резервним каналом зв’язку й без нагальних потреб її не смикали. Це через неї не так давно Грак довідався, де шукати зрадника Голяка.

І ось тепер Марта.

Коломієць спробував уявити, на що сподівалася дівчина, ідучи на такий ризикований крок. У тому, що не веде чужу гру, тільки свою, сумнівів не мав. Звісно, якби на його місці був хтось інший, скажімо Данило Червоний, — уже б сумнівався. Мудро робив би, перевіряти треба, навіть найнадійніші дають слабину. Та все ж Максим був більш ніж упевнений: вона знайшла спосіб обдурити Полиніна.

Судячи з усього, майору нині непереливки. Міг схопитися за найменший шанс виправити становище, повірив, прийняв усе. А всі сумніви переважувало те, що Марта дала зв’язковій пароль, який був у неї для нього, хорунжого Східняка. Чи знала, де його шукати,