Fill - Артефакт Провідника, Fill

Розділ 54. Герої повертаються в країну світла

Руїни храму ще парували після битви, а світло сонця, яке вперше за стільки років пробилося крізь темряву, проливалося на зруйновані стіни. Все було скінчено.

Сильва стояв посеред уламків, мовчки дивлячись на рештки вежі, що колись була осередком сили Саймона. Його руки були стиснуті в кулаки, а погляд – холодним і порожнім.

Він здобув перемогу. Але якою ціною?

Ларс підійшов до нього і поклав руку на плече:

– Що тепер?

Сильва мовчки зітхнув і оглянув величні руїни, що колись були однією з наймогутніших магічних твердинь світу.

– Башта повинна мати господаря. Хтось мусить контролювати її сили, щоб подібне більше не повторилося, – нарешті промовив він.

– І ти вирішив, що це будеш ти? – запитав Ноель.

Сильва гірко посміхнувся.

– У мене немає вибору.

Він перевів погляд на Кастельга, що стояв неподалік, зсутулений, розбитий морально. Бувший маг дивився на свої руки, які більше не відчували сили. Він знову став простою людиною.

– І що з ним? – поцікавився Нейва, склавши руки на грудях.

Сильва наблизився до Кастельга і кинув йому суворий погляд:

– Йдеш зі мною.

Кастельг різко підвів голову, його очі спалахнули люттю, але він швидко опустив погляд. Відтепер він залежав від милості Сильви.

– І що ж ти зі мною зробиш? – глухо запитав він.

– Подивимось, – знизав плечима Сильва. – Але перш за все – ми всі йдемо додому.

В землях Світла їх зустріли як справжніх героїв.

Коли вони увійшли до міста, вулиці вибухнули радісними вигуками. Люди кидали в повітря квіти, їхні голоси зливалися у вигуки подяки.

– Вони повернули світло!

– Герої! Герої!

Діти бігли за ними, махаючи стрічками, а дорослі вклонялися, дякуючи за порятунок.

Сильва йшов мовчки, майже не реагуючи на овації. Ларс просто стримано кивнув, а Ноель почервонів, розгублено роздивляючись навколо.

А ось Нейва… Нейва тільки гигикнув.

Він обернувся до натовпу і зневажливо пробурмотів:

– Ха-ха… Лицеміри. Люди ніколи не зустрічатимуть так того, кого самі вигнали на Північ, прозвавши монстром…

Ноель здивовано глянув на нього.

Ларс зітхнув і коротко пояснив:

– Це він про себе.

Нейва не став заперечувати. Він лише підкинув монету в повітря, спіймав її двома пальцями і зник у тіні найближчого провулку, не бажаючи більше слухати «фальшиві» вітання.

А сонце тим часом продовжувало світити над їхніми головами, осяваючи нову епоху, що настала після перемоги.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍