Тетяна Гобатюк - Блакитне полум'я, Тетяна Гобатюк

Старішина щось кілька митей вирішував, вагаючись, але врешті решт віддав наказ не атакувати драконів. Тоді крилаті здійнялися у повітря, відкриваючи поглядам воїнів усе, що відбуватиметься далі.

- Мужній та незламний народе Теї! Вас ввели в оману, назвавши народ Мусіми ворогами. Дракони ніколи не бажали та не бажають вам зла. Ви можете мені не вірити, адже я і сама до кінця не розумію що тут відбувається, проте упевнена, що всі відповіді є в однієї людини. – спрямовую грізний погляд на Саркіса та зцілюю його, паралельно оточуючи периметр каменю істини вогняним бар’єром аби підсудний не втік.

Відчуваю як магічний резерв упевнено опустився до позначки одна четверта. Закушую губу – занадто ризиковано, проте відступати вже пізно.

- Ти що собі дозволяєшшшш? – прошипів менталіст, оговтавшись.

- Саркісе, чи признаєш ти, що був у змові із драконами роду Еймазан? – промовляю суворо я.

- Що за маячня! Ай! – вигукує той коли його тіло болісно ужалює древнє прокляття артефакторів. Круг червоного кольору сигналізує про брехню старішини і той запізніло розуміє в якій халепі опинився.

- Хм. – нахмурив брови Горацій. – Про яку змову йдеться? – в його голосі чуються недвозначні сталеві ноти.

- Я не буду відповідати на жодне питання. Я старішина і вимагаю, аби мене випустили негайно! – закричав істерично Саркіс та направив на Горація потужний потік жовтої магії.

В останню мить блокую ментальне прокляття своїм щитом і воно рекошетить на свого посланця, від чого той несамовито скрикує та хапається за голову.

- Що з ним? – перелякано запитує головна віщунка.

- Хотів заклясти Горація. Я заблокувала ментальний напад. Це результат осічки. – пояснила всім голосно. Громадою магів, що зібралися біля стін обгорівшої будівлі прокотилася хвиля перешіптувань.

- Він не може нас заклясти, наші артефакти… – почав Горацій, проте обірвав сам себе напів слові зиркаючи то на мене, то на розгублену Аламею. – Але як? – збентежено видихнув він.

- Драконяча луска. – пролунала відповідь Міродара, чим ошелешила навіть мене.

- Давно ти знаєш? – розвернувся до нього брат.

- Щойно здогадався. Коли стало відомо про змову. – Горацій кивнув.

- Можеш мене відпустити. Я зрозумів. Я вислухаю. – і направив гнівний погляд на колишнього друга та поплічника.

Саркіс, тим часом, по-злодійськи заозирався, вишукуючи щось чи когось у натовпі. Я, і без того сконцентрована, напряглася ще більше. В повітрі запахло паленим.

«Будьте напоготові. Він щось задумав.» – попередила чоловіка.

«Ясно. Дякую.» – повернулася швидка відповідь.

- Саркісе кер Сарванті, ти звинувачуєшся у зраді та змові проти інтересів народу Теї. – суровим басом пронісся голос старішини магів духу. – Чи зізнаєшся ти, що був у змові з нашими ворогами, та застосував драконячу магію аби зіпсувати наші артефакти блокувальники?

- Ні. – вишкірився менталіст, проте за мить його усмішку викривила гримаса болю від чергового жала каменю істини.

- Брехати немає сенсу. Ти це знаєш. – промовила більш-менш спокійно Аламея.

- Як давно ти ведеш подвійну гру? Які ще секрети приховуєш? Відповідай негайно! – лютував Горацій.

- Хм. – лише хмикнув підсудний. – Феррето! – вигукнув він натомість і залився зловісним сміхом.

Окинувши зором натовп, я зрозуміла, що всі менталісти гуртом узяли під контроль усіх мешканців навколо.

- Вони зачарували магів! – прокричала я, перш ніж у нас посипався град проклять магів духу.

На щастя, Міродар не втрачав пильність і вчасно закрив нас своїм щитом.

- Убийте їх всіх! – наказав тим часом Саркіс. – Старішин, драконів і обрану. – він повернувся до мене та лихо всміхнувся.

«Не атакувати!» – наказала я Ельдару, відчуваючи його гнів. Проте у крилатих полетіли перші закляття від яких ті, успішно ухилились.

Раптом наш щит магії духу зник і всюди замиготіли сиві стріли. Прикриваючись вогняним коконом, я кинулася за трон, проте вже було пізно. Азарій, підкравшись із входу до башень, ввіткнув у Міродарову спину кинджал аж до самого серця. Смерть наступила миттєво – черговий ліхтарик моєї душі згас. За долю секунди все єство наповнилося безжальним гнівом і я відчула як тіло вкривається полум’ям. Та перш ніж пульсар зірвався з моїх рук, покидьок падає безжиттєво від магічної стріли Горація.

«Кохана?» – повернув у реальність голос чоловіка. – «Що трапилось?»

«Нічого. Дотримуємось плану» – проте гіркоту у голосі приховати не виходить.

Я стираю із очей непрохані сльози і прошу старішину духу мене підстрахувати. Прикликаю силу тату, формую зірку, вписану у коло, та посилаю прокляття на Саркіса, витрачаючи останні краплі своєї магії. Ноги підкошуються, із носа пішла кров, проте я з останніх сил концентрую погляд на зрадникові, навколо якого зник вогняний бар’єр. О, слава Творцю, ні – слава Карлайну! У мене вийшло.

- Накажи зняти закляття з магів та скласти зброю. – шепочу собі під ніс, слова, пропускаючи ті через магічний потік.