Анатолій Привітний - Роботи Демонстрація сили, Анатолій Привітний

    Величезна брила відірвалася від дна і, піднявши хмару каламуті, повільно почала підніматися. Вигляд жахливого чудовиська міг би викликати жах, якби дівчина не знала що це, друг. Ось уже великі зуби на зріст людини з'явилися поблизу. Щось неприродне та брутально неправильне було в цьому монстрі. Голова трохи повернулася, і з'явилося чорне око діаметром близько метра. Такі розміри слабо вкладалися у свідомості. Наче дивишся в нескінченний чорний вир.

    - Я підпливу під вас, ви станете мені на голову, і хапайтеся за вуса, щоб не впасти у воду поки пливтимемо. Вам Мішель обіцяв, що ми вас покатаємо океаном?

    - Та він говорив, але я не повірила.

    - Ви йому вірте, люба дівчино, він людина, яка ніколи не бреше. - Дивно Жанна ніколи про це серйозно не замислювалася. Нарешті, гора почала повільно піднімати її з води. З верхньої щелепи росли рідкі вуса завтовшки з руку, загинаючись нагору голови. За них можна було зручно вхопитись. Що Жанна і зробила. Як виявилося не дарма. Голова монстра мірно почала розгойдуватися з боку в бік щільні потоки повітря, і бризки почали бити в обличчя. Біхозавр мчав по хвилях, розвинувши божевільну швидкість. Але їхати на голові було досить зручно, Тільки свищуче повітря і часом бризки, що долітали, били в обличчя.

    - А як далеко нам плисти.

    - Наші дами недалеко, їхнє мілководдя всього за сто тридцять  кілометрів. Якась година і ми на місці.

     І біхозавр знову додав швидкості. Незабутня подорож океаном часто згадувалась дівчині. Величезна субмарина збурюючи за собою воду неслась в безкінечності. Зграї риб тікаючи від монстра хмарами вискакували з води в різні боки. Позаду й по боках їх супроводжував ескорт із таких же величезних монстрів. Деякі з них вискакували з води і падаючи підіймали хвилі здатні втопити невеликий корабель.

Різноголосий хор голосів знову увірвався до її голови.

    - Ти уявляєш, мій карапуз уже спіймав ньюфаундлера. Він погнався за зграйкою дрібних особин і одного вихопив просто зі зграї.

    - Який молодець, він у майбутньому буде знатним ловцем.

    - Або лежебокою коли постаріє.

    – Ну, до старості йому ще далеко.

   Дівчина чула голоси жіночої половини біхозаврів.

    - Уявляєш мій, нещодавно заявився і каже...

    - Ось зухвалець. А що ти йому...?

    - А я йому, знаєш, мій дорогий ти про мене згадуєш...

    - А він? - А він. Почав вибачатися. Ти розумієш, каже… Коротше я його відправила….

    - Молодець так йому і треба ніде він не дінеться, припливе, як миленький.

   Раптом почулося.

    - Жінки у нас гість! Сам великий Ту завітав.

    - Ух! - Велике зітхання, бажання і захоплення з'явився в умах жінок. Великий Ту був найпотаємнішим бажанням жінок біхозаврів.

    - Шановні жінки!

    - Який галантний, - почулося шушукання.

    - Тихо, великий Ту мовить.

    - Вісім Етайських років тому ми на загальній раді вирішили посвятити в наше існування мілутіанина Мішеля Гравара. Він зумів довести нам відданість інтересам планети. І своїми наступними діями зробив все від нього залежне, щоб уникнути руйнування планети техногенними представниками мілутіан. Завдяки йому ті рідкісні шахти з видобутку милуту шкоди екології Етаї не приносять. А водний простір, середовище нашого проживання, не зачеплене взагалі.

    Всі  напевно пам'ятають його прохання, він попросив розказати про існування розумного життя океану і планети його майбутній  дружині. Ми дали згоду за умови нашого схвалення кандидатури.

    - Цілком вірно, - жінки схвально махнули хвостами.

    - Маю честь явити вам! Жанна Мілайн, сподіваюся, майбутня Гравар. Прошу любити і жалувати. - Ту поринув під воду залишивши на поверхні дівчину, що борсалася. Десятки очей дивилися на козявку, що дріботіла ногами і руками у воді.

    - Все-таки, які ці двоногі маленькі.

    - Маленькі, але з розумною головою.

    - Ой! Жінки подивіться, у неї різнокольорова аура. Це добре.

    - Вона мм... симпатична.

    - Вона мені більше подобається, ніж барбі сексі.

    - Ну, яке може бути порівняння, то була механічна лялька, а Жанна у нас симпатяшка.

    - Не бійтеся Жанночка, ми дамо наше загальне одобрямс.

    - Дівчата ви, звичайно, вибачте, але я не знаю, як до вас звертатися. – Дівчина вирішила перервати потік порівнянь.

    - Ой! Вона назвала нас дівчатками. Яка гарненька. - Великі туші, наблизилися до дівчини. Жінки біхозаври були набагато красивішими за чоловіків. Чоловіки відрізнялися деякою грубуватістю та незграбністю форм. Жінки ж були сама морська краса. Напівкруглі голови плавно переходили в тулуб, який так само плавно переходив у трохи подовжений хвіст. Світло-коричневе забарвлення перемежовувалося з фіолетовими вкрапленнями. Але все одно це були хижаки, зуби за величиною лиш трохи поступалися чоловічим.

         На слабку спробу дівчини вклиниться у розмову, вони не звернули на жодної уваги.

   Безліч вусів почали її без сорому обмацувати. Але торкання вусів були м'якими та ніжними.

    - Вона зазнала перетворення «мишулока».

    - Отже, господарі поверхні її прийняли. - Дівчина згадала, як величезне квітуче створіння під назвою «мишулок» врятувало їх від винищувачів.

    - Гравар знає, кого обирати за дружину.

    - Якщо вона ще виявиться і балакучою, ми теж її полюбимо.

    - Мила Жанночка, ми запрошуємо тебе трохи пожити у нашому суспільстві. З нашого боку нелогічно винести вердикт відразу при знайомстві. Нас неправильно зрозуміють. І взагалі маю сказати, що чоловіки нас обділили. Вони налагодили з Мішелем контакт, і тепер свіжа інформація до них надходить безперервним потоком. А у нас із зовнішнім світом не має жодного зв'язку. Якщо ти не проти, ти в нас будеш очима та вухами у зовнішньому світі. Бо ми дещо відірвані від цивілізації. А ми даватимемо поради, ми страх, як любимо, даватимемо поради. – Жанна зрозуміла, з нею розмовляла найбільша представниця біхозаврів. Вона мабуть, була тут старшою.