Анатолій Привітний - Роботи Демонстрація сили, Анатолій Привітний

Тринадцята частина

 

                                                              БІХОЗАВРИ 

 

   Зелені хвилі океану охопили її м'якими крилами.

Занурившись на кілька метрів у прірву. Жанна енергійно запрацювала руками, виринаючи на поверхню. Навколо тягнувся безтурботний і пустельний океан. Рідкі брижі колихали безмежну поверхню.

   - От свиня я йому цей океан згадаю. - Злість і досада наповнили розум дівчини. В одну мить вона вигадала кілька способів, щоб уколоти Мішеля. - Ну, я тобі знайомство з монстрами згадаю. - Але поступово агресивність проходила, а безкрайній океан залишався, і берега ніде не було. У свідомість починав пробиратися страх. Логіка підказувала, - не міг він мене просто так викинути в океан на поживу хижим рибам. - Однак бездонна синь океану чомусь змушувала думати по-іншому. - Ну, ще я протримаюся у воді п'ять, може, десять годин, а потім? Має бути вихід. Це все не так. - Дівчина почала озиратися на всі боки. Нічого не порушувало безтурботність океану. Вона глянула в глибину. І тут її ніби пробило струмом. Вона згадала слова Мішеля кинуті побіжно.

    - Цікаво було б дізнатися щодо кандидатури моєї дружини, думку моїх морських друзів, істот, розумніших за яких, у всесвіті немає.

    - Він гад кинув мене на оглядини біхозаврам, точно! - Вона уважно подивилась у глибину океану. У кришталево чистій воді дно океану проглядалося на сотню метрів. Жовтий пісок віддзеркалював перламутровим блиском. Неподалік темною громадою проглядалися підводні скелі. Дівчина попливла ближче до підводних брил.

    - Ось вони! - Зойк радості пролунав у душі. На дні океану нерухомо лежали коричневі брили біхозаврів. Вони були не просто великими, вони були величезними. Більше ста метрів завдовжки із величезною головою. Тепер, перебуваючи прямо над ними, дівчина в прозорій воді могла їх добре розглянути. Широченний хвіст плавно переходив у тіло, що все потовщується, яке у свою чергу вінчала горбата голова, квадратної форми. Навіть важко було уявити, що така махіна ще може плавати. Істоти лежали на дні океану, не подаючи жодних ознак життя.

    - Вони лежать на дні, віддаючись філософським роздумам. – знову згадала дівчина слова Мішеля. - Як він до них достукався? - Страх перед океаном відступив, і виникла цікавість. Дівчина уявила собі, як Гравара збивають посеред океану. Він не має жодних шансів врятуватися. Він бачить цих монстрів. - Одне потрібно собі усвідомити, вони не агресивні!  Це головне.  Але як він до них достукався?

    Дівчина зробила спробу пірнути. Пропливши вглиб всього десять метрів, закінчилося повітря. Довелося виринати на гору, вхопити кисню. Хлопки в долоні під водою  теж ефекту не мали. Вона намагалася виводити руками якісь жести. Навіть кричала під водою.

   - Марно все це!  Жанна починала злитися на себе.  Має бути інший спосіб. Зрештою, втомившись від спроб дістатись до монстрів, вона лягла на поверхню, намагаючись відпочити і зібратися з думками.

    - Якщо теорему Піфагора екстраполювати на нескінченність, вона починає працювати тільки при застосуванні троїчного негативного числа...

    - Нічого подібного теорія нескінченності передбачає застосування законів які працюють у замкнутому кінцевому вимірі.

    - Не згоден, у нескінченності немає правил для кінцевої матерії та нескінченної трансреляції.

    - У нескінченності все має незакінчену форму.

    - Отож видно, що ти маєш у довжину не сто тридцять завершених метрів, а хвіст іде в нескінченність.

   - Ха, ха, ха, - чувся дружний регіт.

   - Галюцинації, це дуже погано. - Знову неприємний холодок починав захоплювати мозок дівчини. Нові голоси починали чутись у мозку.

    - Це дурний вічний троїд вирішив, що він перехитрить імперію.

    - Він просто не знає, що в імперії також з'явилися вічні.

    - Я вважаю, що він уже здогадався про вічність деяких тих, хто живе в імперії, і йому галактичної переваги вже не видно.

    Це було чимось знайомим, дівчина починала здогадуватись, про що йдеться. Мимоволі абстрактний мозок включився в диспут з галюцинаціями.

    - Цей вічний знає що в системі існують нові вічні, однак старі вічні вирішили взяти реванш і протистоять новим вічним.

    - Нічого в них не вийде. Нові вічні в інтелектуальному плані сто кроків попереду. Старі вічні видихлись. У них нема шансів.

    - Так, так, так, - хор голосів висловив згоду.

    - Боже, з ким я розмовляю, - дівчині знову здалося, що вона марить. Тільки тепер у неї в голові не тільки чути голоси, вона тепер із ними розмовляє.

    – З нами мила дівчина. У вас із головою все гаразд.

Вони телепати! здогадалася Жанна.

    – Ви телепати?

    - Гравар, коли впав у воду, здогадався, що ми телепати тільки через два дні. Якщо врахувати, що ви мила Жанна, навіть якоюсь мірою були підготовлені, ви здогадалися через чотири години. Можете вважати, що ви втерли носа своєму майбутньому чоловікові. Із чим ми вас і вітаємо. – Благодатне тепло розлилося по всьому тілу.

    - Я до останнього не вірила, що таке можливо. – щиро зізналася дівчина.

    - На планеті тільки двоє знають про велику розумність її мешканців. Це Ви та Мішель. Більше ніхто з мілутіан не посвячений.

    - У мене до вас тисяча запитань. - Скільки вас в океані? Як ви співіснуєте з іншими жителями планети? Як так трапилось, що на планеті стільки розумних форм життя? І ще в мене багато запитань, тільки зараз від хвилювання вони вилетіли з голови.

    - Це дуже багато питань, вибачте мила дівчина. Філософська розмова, або новий напрямок у теоретичній математиці ми б з вами ще обговорили, а вести розмову на побутові теми це не до нас.

    – Її треба відвезти до наших жінок. Вони порозуміються.

    - Точно! наші жінки із задоволенням побалакають з новою людиною.

    - Я вас відвезу мила Жанно, - вже знайомий голос почувся в голові.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍