Анатолій Привітний - Роботи Демонстрація сили, Анатолій Привітний

     - Ми жінку запрошуємо в гості, і зовсім забули, адже вона житель суші. Вона не може довго бути у воді. Вона просто втопиться. – До дівчини наблизилася одна з найменших особин за розміром. Бізозавр сплела зі своїх вусів щось на зразок кошика і підняла дівчину над водою. Жанна з полегшенням зітхнула, безперервне борсання у воді її вже почало втомлювати.

    - Ось бачите, їй полегшало.

    - Які ми неуважні, - теплі хвилі добра добродушності та затишку накотили на дівчину. У душі стало тепло та затишно. Наче вона й не була зовсім мокра, а довкола, куди не глянь нескінченний океан. Вона зрозуміла, що перебуває серед подруг.

    - Жанно ти вибач, у нас ніколи не було в гостях мілутіанина, ой, троїда. Ми забули, що ти не з водного світу.

    - То ти згодна пожити у нашому підводному селищі?

    - Згодна, - без жодних вагань відповіла дівчина. – Але де я житиму.

    - Ну, із цим проблем не буде. Ми її поселимо в куполі, жінки ви згодні? - Дружний хор голосів сповістив про свою згоду.

    - Це наше найкраще місце.

    – Там тобі буде добре.

    - Це чудове місце, і поряд із нами. – Знову заторохтів, хор голосів.

    - А тепер поки Зевал наповнить свіжим повітрям купол, ми познайомимося. Тебе тримає у своїх вусах наша наймолодша сестра, її звуть Ія. Перед тобою велика пані, мене звуть Зея. Я найбільша, у мене сто дванадцять метрів довжина і вісімдесят чотири тони ваги, і я тут старша. Поруч зі мною Уя…. – знайомство тривало майже годину.

    - Купол заповнений, у лад дам, втиснувся невеличкий молодий біхозавр Зевал. Чомусь дівчині здалося, що вона його десь бачила. Молодь до певного віку жила у жіночій колонії.

    - Жанна набирай більше повітря ми попливемо в купол. Він лише на глибині  вісімдесят вісім метрів. - Дівчина схопилася за вуса, і темна громада потягла її на дно. Минуло лише кілька хвилин і перед нею відкрилося приголомшливе видовище. Посеред океану на піщаному дні біля кам'янистого плато височіло прозоре сріблясте забарвлення, величезного розміру купол. Усередині купола була скеля зі зрізаною вершиною. Дівчина відпустила вуса і підпливла під сріблясту плівку. Частина простору над скелею була заповнена повітрям, яке утримувалося прозорою плівкою. Дівчина підпливла до скелі і опинилася посеред острова, що знаходиться на дні океану. Вона ніби потрапила у величезний акваріум з усією різноманітністю морського життя. Температура повітря у куполі трималася на комфортному рівні. І було сухо, незважаючи на те, що довкола була вода. На імпровізованому плато навіть росла густа трава.

    - Мила це твоя тимчасова оселя, - почувся голос у голові. Біхозаври розташувалися навколо купола.

    - Поїсти тобі принесе Зевал. Ія постійно буде, знаходиться біля тебе. Зараз можеш відпочити. Ми до тебе з розпитуваннями припливемо згодом. Але ми всі поруч, і ти зможеш нас чути.

    - Так! Ледь не забула. На звороті скелі знаходиться рятувальний контейнер гравілета. Там має бути все потрібне.

   Дівчина зняла мокрий одяг і залюбки розтяглася на шовковистій траві. М'які промені сонця обдавали теплом, незважаючи на багатометрову товщу води. Вона була вдома