Павло Сергійович Дерев'янко - Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко

— Йому сумно, — пояснив Савка і махнув мотанкою. — Мамі теж сумно. Ецерон пішов.

— Ви теж ідіть звідси. Пасіку мені труїте, — бджоляр подався до вуликів.

Сіроманці готувалися в дорогу. Найшвидше збиралася Катря, що останню добу тільки й думала, чи забрав уже Максим з маєтку Олю, чи везе її до домовленого місця, чи все з ними добре...

— Як чинимо з братом Біляком? — спитала вона, сідлаючи Шарканя. — Лишити при мені?

— Не варто. Краще направ сюди, — Ярема вказав на помітку у своєму атласі.

— До маєтку патріарха?

— Так. За старим Симеоном треба простежити, — шляхтич пригостив свою кобилку зірваним по дорозі яблуком, і та задоволено хрумала. — Най розвідає, по яких днях святий отець залишає рідні стіни, о котрій годині повертається, якими дорогами їздить, хто його супроводжує. Це нескладне доручення.

— Те, що він назвався братом Біляком, не робить його характерником, — доважив Гнат. — Городнє опудало надішліть — воно розвідає краще.

— Іскра його навчить.

— Джуру мені видаєш? — Катря мотнула головою. — Ні, Малюче, красно дякую, але мені вистачає однієї малої дитини.

— Ходити за патріархом назирці не потрібно. І до маєтку лізти теж не треба. Вимагається лише вивчити щоденний розклад, — шляхтич махнув рукою, ніби йшлося про дрібницю. — Покажеш Білякові, як знайти густі кущі неподалік дороги і непримітно сидіти в них обличчям до стін із розплющеними очима...

— І як при тому спати, срати і не забувати їсти-пити. Добре. Але за його провал, Малюче, я не відповідатиму, — Катря перевірила, чи надійно приторочені сакви. — То ви до Кривденка?

— Погостюємо трохи на острові кохання, — підтвердив Ярема. — Опісля — до Симеона.

— Га? Ми їдемо до Кривденка? Юхима Кривденка, голови задристаної Варти? — стрепенувся Гнат.

— Час відповісти перед Орденом, — відповів Северин, який прослухав майже всю бесіду, намагаючись згадати, який сьогодні день.

Бойко потер долоні. Куди тільки поділася його байдужість?

— Шкода пропускати розвагу, але мушу їхати, — Катря востаннє перевірила попругу, міцно поцілувала Северина, а потім кожного по черзі обійняла. — Здибаємося у прихистку, хлопці!

— Якщо затримаємось, тоді вже у Чорткові, — через мовчанку Чорнововка Ярема перебрав на себе роль очільника. — Там і поміркуємо, що далі робити.

Характерниця кивнула. Її очі сяяли передчуттям возз'єднання. Вбивство Чингізхана, Пилипова смерть, бій за столицю, втрачений дар Северина — все тьмяніло поруч із близькою зустріччю з донькою. Материнство не змінило, але пронизало Катрю до кісток, стало важливою частиною її нової особистості.

— З тобою все гаразд? — звернулася вона пошепки до чоловіка. — Ти після Варганової смерті сам не свій. Мрієш про нових коханок?

— Вгадала, — Северин сподівався, що вона не помітить силуваності його посмішки. — Поцілуй від мене Оленьку.

Катря нічого не помітила — занадто поспішала.

— Обов'язково поцілую. До зустрічі!

Вона вскочила верхи, і за хвилину загін лишився вчотирьох. Збиралися в мовчанці, кожен у власних думках. Бджоляр із незворушним обличчям спостерігав за їхнім відбуттям.

— Як там Василь? — спитав, проводжаючи вершників за браму.

— У гетьманському палаці нову думу вигадує, — відповів Яровий.

— Нескоро, значить, побачимося, — виснував бджоляр, і без прощань захряснув за ними браму.

— Хороша людина, але бджоли сильно голову покусали, — пояснив Гнат. — А ще на страшних казках звихнувся. Дістав мене тими оповідками до печінок.

— Твої печінки тут не бідували.

Рушили до Рудого села.

Без Катрі Северин почувався самотньо. Він звик до її постійної присутності, до розмов, сварок, жартів, нічних і подеколи денних утіх... Хотілося рушити разом із нею до Олі і відпочити, як після його повернення, лише втрьох, у тиші та спокої.

Але залишити помсту на Малюка, Енея і Павича він не міг. Щоразу, коли Чорнововк думав про це, перед очима зринала кривава інавгурація. Чорні однострої з білими хрестами, рушниці, ґвалт. «Вони мають право заарештувати вас й озброєні срібними кулями. Тому підкоріться, панове, не погіршуйте становища».

Так сказав Юхим Кривденко, незмінний впродовж тринадцяти років голова Таємної Варти, всесильний знавець брудних секретів, свідок подружніх зрад і скарбничий прихованих статків. Компромат, що він мав на будь-якого можновладця, робив його невразливим від будь-яких політичних інтриг... але не від ножів вовчих лицарів.

Вони прийдуть по нього завтра. Чи післязавтра? Знову заплутався в часі.

— Павичу, ходи-но сюди! — гукнув Еней від вогнища.

Гнат, який до того намагався оминати причинного брата, тепер постійно їхав поруч, намагався розібрати тихе белькотіння, всіляко опікувався, виконуючи Варганів заповіт. Завдяки цьому згорьований Савка, що було замкнувся у собі, поволі повертався до життя, ніби несміливий равлик, який виповзає зі свого панцира.

На привалі вони разом допомагають Яремі кашеварити, хоча насправді більше заважають, та добросердий Малюк не протестує. Чи здатен Савка якось зарадити йому зі зламаним часом? Можливості його химерних сил досі лишалися загадкою для всіх.

Від вогнища приємно тягне димом. Здається, що скоро повернеться з полювання Пилип із парою підбитих із лука кролів... Але він не повернеться. Вони ніколи не зустрінуться знову. Його лук і сагайдак приторочені до кульбаки Яреми, а канчук забрав Савка.

Северин відійшов. Переконався, що ніхто не спостерігає, видобув ножа й оглянув лезо — годі нагострити ліпше. Затамував подих, легким розчерком надрізав згрублу пучку великого пальця. Щосили притис поріз до землі, вкритої обрисами його тіні, зціпив зуби, приготувався до стрибка...

Перед очима промайнула велика бабка, тріпочучи прозорими крильцями. Біля вогнища лайнувся Ярема, зайшовся реготом Гнат, слідом непевно засміявся Савка.

Тінь лежала мертвою примарою. Він зачекав кілька секунд.

По великому пальцю пробігла мураха. Легенько дмухнув вітер.

Северин підніс пальця до очей і вдивився у краплину крові посеред земляних крихт, силкуючись розгледіти браму до іншого світу. Розчаровано дмухнув на поріз, від чого