Діана Козловська - Сьома команда, Діана Козловська

Ми виходимо з нашого котеджу, й вчитель зачиняє двері, ховаючи ключ у кишеню своєї сірої курточки. Через хвилювання по спині пробігають холодні мурахи, змушуючи мене здригнутися. Чим менше залишається часу до іспиту, тим більше я починаю нервувати! Трясця! Навіть долоні спітніли! Я витираю їх о тканину свого рожевого худі, намагаючись трошки заспокоїтися.

— Щоб не трапилося, — тихо шепоче мені на вухо Наруто, несподівано торкаючись мого плеча рукою. — Я буду поруч з тобою. Тому ми з усім впораємося, не хвилюйся так.

Від його неочікуваного дотику я відчуваю як у мене перехоплює подих. Моє серце ойкає від лагідного дихання хлопця, яке ковзає по шкірі. Обличчя Наруто настільки близько, що я навіть шарію, опускаючи очі. Що це за дивне відчуття?

— Щось трапилося, Наруто? — лунає суворий голос вчителя, лякаючи мене до гикавки.

Наруто одразу прибирає руку й відходить від мене, аби вчитель перестав кидатися в нас блискавками з очей. Я переконана, що він заплутав бідолашного хлопця настільки, що той перетворився на людину, яка геть не схожа на Наруто Узумакі, якого я знаю! Що вже й казати, коли через Какаші я геть не усвідомлюю, що зі мною коїться? Що це за дивне ойкання?! Я торкаюся рукою місця, де все ще шалено колотиться моє бідненьке серденько.

— Все гаразд, сенсею, — холодно відповідає хлопець. — Я прибрав комаху з її волосся. Не хотів, аби вона почала верещати.

Какаші відводить погляд, виказуючи своє невдоволення. Цей іспит змінив навіть такого норовливого й безтурботного вчителя! Тепер він нагадує наглядача, який суворо спостерігає за в’язнями, аби ті не втекли й не накоїли дурниць! Така поведінка не притаманна жодному з нас, але я не стану ховатися від складнощів. Ми впораємося з цим… усією командою! Просто треба викластись на всі сто відсотків!

— Тут наші шляхи розходяться, — холодно промовляє сенсей, зупиняючись біля іншої стежки, яка веде до бібліотеки.

Не дивно, що люди Кетсукі обрали саме бібліотеку місцем для збору всіх кураторів. Вони прагнуть відокремити їх від команд, адже це єдина будівля в цілому комплексі, яка розташована найвіддаленіше за всі інші! Вчитель має рацію… вони підготували для нас справжнє випробування!

— Не хвилюйтеся, — спокійно каже Саске, звертаючись до сенсея, — ми обов’язково з усім впораємося!

Какаші важко зітхає та повертається до нас спиною, махаючи рукою нам на прощання. Він повільно крокує стежкою, яка за сто метрів уходить в ліс. Всі куратори знаходитимуться надто далеко від будівлі, де проводитимуть іспит. Бібліотеку з усіх сторін оточують високі дерева, ховаючи її від решти світу. Мені здавалося, що це найкраще місце для усамітнення з книжками, але наразі воно відрізає всіх вчителів від їхніх вихованців. Ми можемо розраховувати лише на самих себе!

— Тримайтеся разом! — кричить нам Какаші, перш ніж зникнути з поля зору.

На мій подив хлопці ніяк не реагують на слова вчителя, продовжуючи мовчки прямувати до місця призначення. Мені настільки ніяково, що я трохи відстаю від них, роздивляючись їхні постаті зі спини. Наруто здається мені доволі напруженим, на відміну від Саске, який розслаблено крокує, тримаючи руки в кишенях штанів. Невже… вони якось помінялися тілами? Що взагалі коїться в їхніх головах? Можливо, мені слід зупинити їх й відверто спитати про те, що сталося між ними та вчителем? Проте мені настільки соромно, що я не можу вичавити й слова! Якщо він говорив з ними про мене настільки ж прямолінійно… Лишенько! Мене бентежить навіть думка про те, що Какаші відверто розмовляв з ними про їхні почуття! Я не вірю, що таке взагалі можливо!

— Що це? — лунає розгублений голос Наруто, висмикуючи мене з мого самобичування.

Біля входу в будівлю стоять декілька високих та кремезних чоловіків. Вони розмовляють з третьою командою, яка добровільно віддає їм все, що знаходить в кишенях. Певно, не можна брати нічого з собою, навіть ручки та олівці, які ми підготували заздалегідь. Все залишається у великих коробках, що стоять біля вхідних дверей. Вони встановили навіть металодетектор! Оце взагалі нонсенс якийсь! Третю команду впускають всередину по одному, а після наказують нам підійти жестом руки.

В мене навіть коліна підкошуються від побаченого! Що вже й казати про серце, яке ось-ось вистрибне з грудей!

— Ми поряд, — ласкаво каже Саске, кладучи руку на моє плече.

— Не треба хвилюватися, Сакуро, — усміхається Наруто, роблячи теж саме. — Все буде гаразд, адже їм не вдасться зламати наш дух! Ми загартовані вогнем!

— Ти що знову надивився аніме? — сміється Учіха, глузуючи з палких слів друга.

Мені стає трохи легше від їхньої підтримки, тому я відганяю всі бентежні думки, концентруючись на тому, що чекає на нас за тими дверима. Про все інше думатиму після складання іспиту! Ми підходимо до чоловіків в строгих чорних костюмах, називаючи номер нашої команди.

— Сьома команда, — говорить чоловік з доволі лячною зовнішністю, — ви маєте скласти всі ваші речі в ці контейнери.

На його лисій голові відблискує сонце, а шрам на його обличчі змушує мою уяву лякати мене ще більше, вимальовуючи сценарії з якихось бойовиків. Можливо, йому не пощастило впасти на щось доволі гостре? Сакуро, яка ж ти дурноголова! Ця людина вочевидь якийсь жорстокий мафіозі! Лишенько! Що ж нам робити?

Я складаю всі свої речі в контейнер, намагаючись приховати зрадницьке дрижання рук. Наруто та Саске тримаються як завжди впевнено та доволі розслаблено, наче з ними не спілкується бугай, втричі вищий за них!

— Харуно Сакура. Четверта аудиторія, — каже мені той клятий мафіозі, відчиняючи переді мною двері. — Узумакі Наруто. Аудиторія один. Саске Учіха. Третя.

Я ціпенію, не розуміючи, що робити далі. Вони розділяють нас на різні кімнати! Сенсей декілька разів казав нам не розділятися, проте, люди Кетсукі зробили все так, щоб ми всі були окремо одне від одного! Навіть вчителя відіслали якомога далі в ліс!