Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

Більшість тутешніх — це хороші люди, — додав Фаєз. —

Поясани? Ми вже тут не один місяць, і, слово честі, більшість

цих людей — ніякі не монстри. Це просто бідолашні відчайдухи, яким стрельнуло в голову, ніби розпочати все знову на новій

планеті — чудова ідея. Та й «Королівська Хартія» є дуже й дуже

відповідальна корпорація. Прогляньте її історію, і ви не

нашукаєте в ній більше підкупу й корупції, ніж середньої

вартості чиїсь комусь подарунки. Вони справді намагаються

робити все це законно й правильно.

— Знаю, — відгукнувся Голден. — І я так хочу, щоб усе стало

легше й простіше.

— Даруйте, капітане! — втрутилося в розмову малятко-здоровило.

— Що, Еймосе?

— Та знову сипонуло купу юриндичного мотлоху — вам від

ООН.

Голден зітхнув.

— І я маю все те нісеніте перечитати?

— А як вони вас змусять до того? — запитанням відповів

Еймос. — Просто я подумав, що ви могли б і свідомо це

знехтувати.

— Дякую. Щось таке… — мовив Голден, а тоді обернувся до

двох учених. — На жаль, мушу дати якусь раду й тій бюрократії.

Дуже дякую вам обом за візит. І знайте: ви будь-коли можете

вільно прийти й поговорити зі мною.

Фаєз підвівся зразу, а Елві секундою пізніше. По черзі

кожному з них він потис руку, а тоді відійшов у задвіркову

кімнату. Фаєз ви йшов на вулицю разом із Елві. Гасан Сміт і його

рушниця попрощалися з ученими, коли ті їх минали.

У киснево-блакитному небі палало сонце. Елві знала: трішечки

воно замале, його світловий спектр ледь схиляється до

помаранчевого відтінку, але вона вже й звикла до нього. Можна

миритися — десь так само, як і з тридцятигодинними днями та її

крихітною, уже вподобаною хатинкою. Поруч приноровився до

її ходи Фаєз.

— До хижки своєї прямуєш? — спитав.

— Та мушу, — відповіла вона. — Відколи ото була прийшла до

Ріва, так весь час і прониділа у приміщенні. Певна: усі мої

аналізи вже давно готові. А ще, либонь, маю купу сердитих

месиджів із дому.

— Ага, либонь що так. То з тобою все гаразд?

— Ти вже третій, хто сьогодні мене це питає! — трохи сердито

мовила Елві. — Невже я розмовляю і все роблю так, ніби щось зі

мною сталося?

— Трішечки, — сказав Фаєз. — Але маєш повне право бути

трішечки наполоханою.

— Я почуваюся прекрасно, — мовила Елві. Рука її досі бриніла, де її потис Голден. Помасажувала шкіру. В самому кінці вулиці

якась дівчина-поясанка швидкувала, похнюпивши голову й

засунувши руки глибоко в кишені. Мертрі й Чандра Вей

підозріливо дивилися їй услід, автомати в руках напоготові.

Вітер із поля крутив пилові вихорці по кутках завулків. Елві й

хотіла повернутися до своєї хатини — і не хотіла. Хотілося б їй

видертися нагору з цього колодязя, на «Едварда Ізраеля», і

гайнути додому, але ж вона нізащо, ні за які в світі гроші, не

покинула б Нової Землі. І згадалося їй, як була вона ще дуже-дуже маленька, й через щось стало їй так гірко на душі, що вона

ридала в мамине плече, примовляючи, що хоче додому, хоча

вона ж була якраз удома, коли це говорила. Оце ж воно й було —

те, чого їй хотілося.

— Не роби цього! — застеріг її Фаєз.

— Чого не роби?

— Не закохайся в Голдена.

— Не знаю, що це ти верзеш! — огризнулася вона.

— Якщо так, то ні в якому разі не роби цього! — цинічно

засміявся Фаєз і відійшов від неї.

Розділ чотирнадцятий. Голден

— Це є перше засідання третейського колоніального суду! —

виголосив Голден, дивлячись у камеру, що стояла кінець

стола. — Мене звати Джеймс Голден. Колонію Нової Землі…

— Ілусу! — виправила його Керол.

— …репрезентує Керол Чівеве, адміністратор колонії.

«Королівську Енергетичну Хартію» представляє Адольфус

Мертрі, начальник безпекової служби.

— І як же достеменно