Платон - Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва)

критерії, за якими слід відрізняти етично виправдані гомосексуальні стосунки від морально неприйнятних[58].

49

186а3-с6 Еріксімах підхоплює тезу Павсанія про те, що насправді існує два Ероси — один наділений позитивними рисами, другий, навпаки, потворний. Ці міркування відрізняють обидвох персонажів від решти промовців: Еріксімах і Павсаній виступають моралістами. Однак моралізування Еріксімаха не має нічого спільного з етичним вченням Павсанія і досить швидко обривається без подальшого розвитку власне етичної теми. Еріксімах шукає доказів краси одного Ероса і потворності другого у фізичній площині: саме в цьому сенсі його дволикий Ерос є одним і тим самим і в людських тілах, і в тілах усіх живих створінь, і в тому, що проростає із земного лона [186а6-7]. Люблячим началом є тіло. Якщо тіло має любовне прагнення до здорового начала, тоді це Ерос позитивний, якщо до хворого — тоді це Ерос потворний. Питання полягає в тому, чи науку Еріксімаха можна було б успішно застосувати і до душі. Іншими словами, що мали б означати любовні прагнення душі до наповнення і опорожнення. Мабуть, наповнення можна пов'язати із засвоєнням знань, тобто із запам'ятовуванням, а опорожнення — зі звільненням від незнання. А якщо це Ерос негативний, то опорожнення мало б ототожнюватися із забуттям вже пізнаного. Утім, це вже коментар до тієї гіпотетичної частини промови Еріксімаха, яку її автор не вважав за потрібне висловити, свідомо оминаючи увагою все, що могло б мати стосунок до психічної чи ментальної сфер. Зрештою, треба віддати належне Еріксімахові-природознавцю: професійна коректність не дозволяла йому висловлюватись про речі, які перебували поза межами його наукових спостережень.

50

186c6-d5 У цьому фрагменті Еріксімах формулює відмінність між теоретичним і практичним аспектами медицини[59], а це важливе свідчення того, що античне мистецтво зцілення на той час уже переросло рівень простого ремесла і поступово ставало своєрідним аналогом сучасної медичної науки.

51

186е2 В античності існувала традиція виводити походження родин, в яких із покоління в покоління практикували медицину, від легендарних цілителів, як от від Подалірія або Махаона, яких Гомер вважає синами бога медицини Асклепія [Hom., Il. II, 731 і далі]. Хоч практика медичного ремесла, звичайно, не була монополією цих родин, однак існувала тенденція називати всіх цілителів Асклепіадами — немовби їх приймали в такий спосіб до лікарської сім'ї внаслідок визнання їхньої майстерності. Сам Асклепій, за Гомером, навчився мистецтва зцілення у мудрого кентавра Хірона [Hom., Il. IV, 219 і далі], що його Гесіод вважає сином Аполлона [Hes., Merkelbach-West fr. 51]. У багатьох містах Греції було встановлено культ Асклепія і його вшановували як бога; навіть у раціоналістичніші часи Платона за Асклепієм зберігали честь засновника медицини.

52

187а1 Гімнастика плекає культуру тіла, рільництво — культуру рослин; в обидвох цих сферах людської діяльності, вважає Еріксімах, неподільно править Ерос.

53

187a4-5 Еріксімах цитує знаменитий фрагмент з Геракліта [Heracl., Diels-Kranz fr. В 51]. Він не перший, хто намагається, дещо скоригувавши, прояснити цей не зовсім зрозумілий вислів, але, здається, остаточно губить зерно Гераклітової думки. Еріксімах радикально розходиться принаймні із сучасними інтерпретаторами цього фрагменту[60].

54

187а5-с5 Це найслабше місце Еріксімахової промови. Спочатку він пообіцяв викласти науку про двох Еросів, застосувавши її до всіх сфер людської діяльності. Коли ж дійшло до теорії музики, схема не спрацювала[61]. Спочатку Еріксімах невдало виправив і хибно витлумачив Геракліта, відкинувши гераклітівську гармонію: у Геракліта гармонія виникає з протилежностей, які перебувають у стані війни. Віддав перевагу пітагорейській гармонії протилежностей, що полягає у погодженні протилежних начал. «Завжди дбаючи про те, щоб мислити і чинити розсудливо, — влучно зауважує Едвард Звольський, — Еріксімах чинить вкрай нерозсудливо, наважившись вступити в суперечку з визнаним царем філософської думки з Ефесу»[62].

55

187d7-e4 Про обидвох Муз — Уранію і Полігимнію — згадує, поміж іншими, Гесіод [Hes., Theog. 75–79]. Однак Гесіод не розрізняє їх за специфічними функціями в моральному вихованні. Можна припустити, що в пошуку музичних засобів для морального виховання Еріксімах хотів наслідувати Павсанія (саме Павсаній нав'язав йому тему моралі, в якій Еріксімах — цілитель людських тіл і природознавець — чувся доволі незграбно). Еріксімах вибрав Уранію (Οὐρανία) і Полігимнію (Πολύμνια, досл.: многоспівна), оскільки їхні імена (у грецькому звучанні) найбільше нагадували тих двох Афродіт — небесну (Οὐρανία) і посполиту (Πάνδημος), про яких говорив Павсаній. Для самого Платона це було слушною нагодою висловити власні міркування з приводу морального впливу музичних ритмів і ладів. Згодом у Державі [Resp. 397–400] і Законах [Leges 799–802] він визнає позитивну силу за дуже небагатьма музичними ладами, натомість решту вважатиме шкідливими для виховання молоді.

56

189d4-190c1 В Арістофановому міфі люди є нащадками космічних богів і тому формою нагадують кулі[63]. Будучи нащадками Сонця, Місяця і Землі, вони набралися зухвальства і перестали шанувати олімпійських богів. Тоді боги здійснили «каральну акцію»: розітнувши кулясті людські істоти навпіл, уподібнили їх до себе. Так люди втратили первісну космічну природу — досконалу, бо цілісну. У світлі цього міфу людина немовби робить крок вниз еволюційною драбиною, але теперішня її не-самодостатність і брак досконалості стає для неї водночас стимулом до відновлення втраченої досконалої подоби. Якщо погодитися з тим, що міф спрямований не у минуле, а має актуальну вартість, то власне тепер, втративши божественну досконалість, людина стала людиною: вона пам'ятає свою первісну подобу і в пам'ять про неї шукає і не знаходить, але завжди прагне до втраченої повноти екзистенції. Отже, людина народжується в людині водночас із Еросом, який і є людським прагненням до відновлення у собі божественного взірця; завдяки цьому прагненню вона досягає й найвищого ступеня людської самореалізації.

57

190с1-3 Арістофан інтерпретує гомерівський міф про двох гігантів — Ефіальта і Ота. Повставши проти правління богів-олімпійців, вони здійснили сходження на небо, аби встановити на Олімпі гору Оссу, а на її вершині поставити Пеліон [Hom., Od. XI, 307–320].

58

190d9-e1 Яйце, зварене на круто, можна розрізати навпіл тонкою волосиною. Мабуть, суть порівняння полягає в тому, щоб показати, як легко Зевс зруйнував досконалу людську природу,