Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь

безщасні!

Чом ви, цвіти, рано забіліли,

Я, молода, овдовіла,

Діти малі посиротіли?

Летить орел понад горою,

Розмовляє з бідною вдовою:

— Не плач, вдова, не журися,

Бо я твого мужа знаю,

Тричі на день одвідаю.

Ой перший раз обідаю,

А другий раз полудную,

А третій раз вечеряю,

На чорний чуб наступаю,

З лоба очі колупаю,

А жовту кость розкидаю —

Все по горах, по долинах

Та по чужих українах.

ОЙ НЕ ДАЛА МЕНЕ МАТИ ЗА РОБОТНИЧЕНЬКА

Ой не дала мене мати за роботниченька,

Та оддала мене мати за розбойниченька.

Що звечора рано на зорі з’їжджаються розбої,

А опівночі рано на зорі уже й розбой добули.

А к світові рано на зорі і мій милий іде,

І мій милий іде, дев’ятеро коней веде,

На десятому сидить, на свою милу кричить:

— Ой одчиняй, моя мила, ти новії ворота,

Бери, бери воронії коні, у нову сталю веди,

Бери, бери шовковеє платтє, на бистру ріку неси,

Не розгортуючи, не осмотрюючи.

Його мила й не послухала його,

Порозгортала і порозсмотрювала.

Розгорнула один плат, аж там її рідний брат.

— Ой чи єсть ти мій милий, ой єсть же ти розбойник,

Що ти мого брата убив, а свого шурина?

— Ой ти, миленька моя, темна нічка була,

Темна ніченька була, не розсмотрів, що родня.

Він на мене накричав, щоб я з шляху зворочав,

А я з шляху не звернув, з пістолета ужарнув,

Покотилась голова, так як маковочка.

Як у печі жаркий жар, то так мені шурина жаль.

ОЙ СИНУ МІЙ ТА НЕГРУЄНКО

— Ой сину мій та Негруєнко,

Не пий горілочки рано в неділоньку

Та не грай конем улицями,

Не розтопчуй малих дітей

Та не зневажуй старих людей.

Не гуляй же, сину, із панами,

Що вони в тебе п’ють, гуляють,

Що вони з тебе ума вивіряють.

— Ой як мені, мати, не пить, не гуляти,

Що й у мене двори коштовії,

Що у мене вікна аркушовії,

Що й у мене серебро не щитаноє,

Що й у мене злато не важеноє.

Що й в неділеньку рано-вранці

Взяли Негруєнка ізв’язали,

Та ізв’язали руки сирицею,

Та й повели улицею,

Та под його двори коштові!*,

Та под його вікна аркушовії.

Та й укинули його в темницю,

Та й в глибокую присподницю.

Сидить він літечко, сидить й друге,

А на третє літо стало повертати, —

Аж іде його старенькая мати.

Ой стала ж йому говорити:

— Чи я ж тобі, сину, й не казала:

Не пий горілочки рано у неділеньку.

Ой по чім же ти, сину, та літечки знаєш,

Ой що ти ніколи світа не видаєш?

— Ой по тім я, мати, став літа знати:

Ішла дівка-семилітка та по водицю

Та вкинула вітку з рожевого цвіту,

Ой по тім я, мати, став літа знати.

Що на святий день та на Великдень

Всіх невольників та повипускали,

Взяли Негруєнка розчетвертовали.

ОРАВ МИЛИЙ У ЦАРИНІ, ТЕПЕР У ТОЛОЦІ

Орав милий у царині, тепер у толоці,

Виплакала карі очі за чотири ночі.

Та вже ж мені ті чотири за десять стали,

Бодай тобі, мій миленький, волики пристали,

Сірі волики пристали, плужок поламався,

Щоб мій милий, голуб сивий додому пригнався.

Ой ви, тучі громовії, розойдіться різно,

Чи не прийде мій миленький хоч не рано, пізно?

Як побігла Бондарівна калиновим мостом,

Не хороша на личенько, так хороша зростом.

Як побігла Бондарівна помеж крамарями,

А за нею три драгуна з голими шаблями.

Як нагнали Бондарівну на глибоку яму,

Та витягли Бондарівну, як рибоньку в’ялу.

Як повели Бондарівну к Гриневичу в хату,

Посадили Бондарівну до стіни плечима,

А до пана Гриницького карими очима.

Заставили Бондарівну трьох пісень співати,

А хлопчика маленького — ружжя заряжати.

Єгце к той Бондарівні пісня не поспіла,

Уже її біла постіль кров’ю окиггіла.

Як увійшов старий Бондар: «Давай, Гриню, плати!»

— Нащо йому, мій таточку, та гроші давати,

Його взяти і зв’язати, на Сибір оддати.

Ой лежала Бондарівна в обідню годину,

Поки звелів пан Гриницький зробить домовину.

Ой лежала Бондарівна із ночі до ранку,

Поки звелів пан Гриницький викопати ямку.

Ой у тої Бондарівни у полах мережка,

Куди везли Бондарівну, кровавая стежка.

Ой у тої Бондарівни на голові стьожка,

Оце тобі, пан Гриницький, на Сибір дорожка.

— Очі мої каренькії, горе мені з вами,

Поховали Бондарівну, спіте тепер самі.

Соціально-побутові пісні

Козацькі пісні

ОЙ ДОБРАЯ ГОДИНОНЬКА БУЛА

Ой добрая годинонька була,

Що матуся свого сина била,

А син неньці покорився,

Низько у ніженьки уклонився:

— Не бий мене, моя матуся,

Ой як будеш мене бити,

То я піду на Україну жити,

На Україні добрі люди,

Там мені буде добре жити.

Як я піду на Вкраїну,

Я там, молод, не загину,

Бо я, парень, — козак молоденький.

— Ой вернися, мій сину, вернися

Та у голубий жупан нарядися.

Нехай же я на тебе подивлюся,

Сльозоньками умиюся,

Чи є кращий козак на Вкраїні.

Виходила круті бережечки,

Витоптала жовтенькі пісочки,

Та не найшла сина свого,

Тільки найшла слідок його,

Де кохане дитя походило.

Ой піду я в вишневий садочок,

Та вирву я кленовий листочок,

Та прикрию я синів слідочок,

Щоб пташечки не літали,

Щоб зозулі не кували,

Синові сліди не теряли.

ПОРІС РОМЕН, З ТИНОМ РОВЕН,