Вікторія Франко - Ти — мої крила, Вікторія Франко

— До смерті твоїх батьків? — запитала майже пошепки.

— Так. Ярик розповідав тобі про це? — з сумом в очах поцікавилася Інна.

— Трохи… Одного разу він був зачепив цю тему, але без подробиць.

Розповідаючи про свою сім'ю, Ярик говорив мені, що виріс у повноцінній люблячій родині. Його мама все життя працювала вчителькою молодших класів, а батько — головним інженером на машинобудівному заводі. Ярик був єдиною дитиною в сім'ї, але коли йому було тринадцять років, його батьки всиновили його двоюрідну сестру. Тому що її батьки померли в автокатастрофі. І до її вісімнадцятиріччя дівчиною опікувалися Ольга та Ігор.

— Коли мої тато і мама померли, мені було п'ятнадцять, — промовила дівчина, опустивши очі додолу. — Наші з Яриком матері були рідними сестрами. Тому тітка Ольга разом з чоловіком удочерили мене, щоб я не потрапила у дитячий будинок. І в той момент наші з Яром стосунки почали псуватися.

— Чому так сталося? —  в цю мить я боялася почути, що Ярик ревнував цю дівчину до батьків і не хотів ділити їхню увагу з нею. Й хоча коханий здавався мені зовсім не таким, я все одно напружилася, очікуючи відповіді.

— Після трагедії я почувалася жахливо і поводилася не краще. На той момент ми з Яром були підлітками-максималістами. Все бачили у чорно-білих тонах, — дівчина на мить зупинила свою розповідь, трохи нахмуривши свої брови. А потім продовжила. —  Яр постійно відстоював перед батьками свою думку, якщо не погоджувався з чимось. І така його поведінка страшенно мене дратувала. Тому, коли він псував їм нерви, я постійно дорікала йому, що він — поганий син. Я вважала, що він не цінував того, що мав. І повторювала, що якби мої батьки були живі, то я б пилинки з них здувала. 

— Ти вважала, що робиш, як краще? — мені було цікаво, як зараз дівчина оцінювала свою тодішню поведінку.

— Так. Втративши люблячих батьків, я думала, що залишилася в цьому світі самотньою і нікому не потрібною. Безмежно цінуючи гарне ставлення і турботу Ольги та Ігоря, я поважала та любила їх. І від Яра вимагала того ж самого. Хоча згодом усвідомила, що не мала права так тиснути на нього. 

— Ярик сердився на тебе за твою нав’язливість?

— Ще й як, — голосно вимовила Інна, театрально закотивши очі.

А потім розповіла мені, що останнім тригером, що остаточно зіпсував й без того напружені стосунки, став конфлікт з приводу навчання. Тому що після закінчення школи, Ярик твердо вирішив їхати до Києва. Адже він мріяв досягти успіху в столиці, але його батьки не поспішали відпускати сина так далеко, вмовляючи вступити на навчання у Львові. Так само як це зробила Інна. Не збираючись здаватися, Ярослав назвав дівчину звичайною боягузкою, що побоялася поїхати далі своєї області. І наголосив, що він, на відміну від неї, був зовсім не таким. Своїми словами хлопець образив свою двоюрідну сестру і вона вирішила втерти йому носа. Тож, покинувши навчання у Львові, Інна поїхала до Польщі та вступила там у ВИШ на безплатне навчання.

— Ого! І що Ярик відповів на це? — я із захопленням слухала історію дівчини, ніби вона переказувала мені сюжет якогось фільму.

— Спочатку нічого. Мабуть, вважав, що я через тиждень повернуся додому в сльозах. Але потім подзвонив і гордо заявив, що пишається мною. 

Посміхнувшись, я відповіла, що це було дуже схоже на Ярика.

— Відтоді ми більше не конфліктували. Але й бачилися, на жаль, вкрай рідко. Тому що після навчання, я знайшла в Польщі роботу, а згодом і своє кохання. А Ярик, як відомо, вже багато років живе в Києві. 

— Від себе додам, що я неймовірно щаслива, що Ярослав все ж таки поїхав до Києва. Тому що в іншому випадку ми могли б ніколи не зустрітися.

— Ти щоразу так мрійливо посміхаєшся, коли згадуєш його ім'я, що мене це і дивує, і захоплює водночас. Схоже, ти по вуха закохалася в мого братика, — пошепки промовила дівчина, змовницьки підморгнувши мені. 

Трохи зашарівшись від її слів, я опустила очі, але нічого не відповіла.

— Вибач. Я не хотіла поставити тебе в незручне становище, — швиденько виправилася Інна. — Не слухай мене. Ваші з Яриком стосунки нікого не стосуються.

— Та нічого. Просто… Мені трохи дивно обговорювати свої почуття з кимось, окрім Ярика. Але якщо ми вже почали, то скажу, що я чудово розумію, як сильно мені пощастило з ним. Ярослав — чудовий хлопець,  — промовила щиро та впевнено.

— Це правда, — схвально кивнула дівчина, більше не зачіпаючи цю тему.

Ближче познайомившись з Інною, мені стало шкода, що ми проживали одна від одної настільки далеко. Адже я була впевнена, що в іншому випадку ми з нею мали б усі шанси подружитися. Нарешті, обравши гарну ляльку, ми повернулися додому. Ярикові батьки в цей час не поспішаючи накривали на стіл у вітальні. А мій коханий чоловік, розмістившись на дивані в компанії маленької світловолосої дівчинки, грав з нею у якусь настільну гру. Помітивши нас з Інною, Ярослав піднявся зі свого місця і впевнено пішов нам назустріч. Пригорнувши до себе, він подарував мені короткий поцілунок в губи. А потім розімкнув наші обійми та звернувся до Інни:

— Радий тебе бачити, сестричко. Добре, що ти приїхала, — Ярик приобійняв дівчину за талію і легенько чмокнув у щоку.

— І я рада зустрічі, — очі Інни світилися неймовірною теплотою. —  До речі, поки ти спав, ми з твоєю дружиною вже встигли погуляти по місту і ближче познайомилися.