Ліра Куміра - Приборкати дракона, Ліра Куміра

Розділ 27. Дракони

- Добре, тепер обережно утримуйте його. От же ж... не думав, що родова каблучка не зможе втримати навіть первинні симптоми перевтілення, - голос Анрійського-старшого звучав спокійно, але гнівні нотки все ж проривалися з-під шару напускної незворушності.

Зараз йому потрібно було виглядати впевнено, щоб інші члени родини не нервували. Я вже не раз бачив, як найменший прояв паніки руйнував так ретельно вибудувану лінію оборони. І тут повністю підтримував тактику Станіслава.

- Допомога потрібна? - Увійшов якомога невимушеніше, спостерігаючи за тим, як залишки охорони Першого Лорда намагаються втримати в магічних кайданах напівперевтіленого дракона, тоді як решта менш вдачливих магів валялися на підлозі в глибокій непритомності. - Усі живі? - Оцінивши ситуацію, я накрив себе щитом, наближаючись до ящера, який витріщався на мене.

- Здається, так, - невпевнено вимовив господар особняка, оглядаючи зруйновану вітальню. - Ви якраз вчасно, Ваша Величносте, - дозволив собі посмішку, витираючи краплі поту, що виступили на його обличчі.

- На рахунок три, ви його відпустите, - подивився на начальника охорони, який затягував на шиї дракона магічний зашморг. Той у свою чергу покосився на свого господаря, отримавши у відповідь ствердний кивок. - Один. Два... Три... - Щойно я закінчив відлік, захист спалахнув, і я зміг накинути "сіті ангела" на підозріло притихлого Орлексіана.

Так, цього разу я підготувався, хоч і планував використовувати заклинання й артефакт не в такій ситуації. Але, як то кажуть, всьому свій час. А щойно дракон опинився в моїй владі, одразу наказав усім покинути приміщення. І навіть Першому Лорду довелося послухатися, залишаючи мене наодинці зі своїм спадкоємцем.

- Я приберу сітку, але ти повинен втихомирити свого звіра. Зараз ви одне ціле, і нікому не буде добре, якщо ти почнеш тут усе трощити направо й наліво, - спробував достукатися до свого студента, помічаючи розуміння в холодних очах рептилії.

- Рхаарх, - почулося у відповідь, і легка хмаринка диму вирвалася з величезної пащі.

- "Ну, приймемо це за згоду", - усміхнувся власним думкам, після чого акуратно клацнув пальцями, позбавляючи Анрійського-молодшого від пут.

І тут сталося те, до чого я не був готовий. Ящір різко зірвався з місця, опиняючись усього за кілька сантиметрів від мене. Потужні ікла зупинилися біля мого обличчя, і я відчув, як у мою голову буквально увірвався голос Лекса:

- "Вона моя!", - не важко було здогадатися, про кого йшлося, адже разом зі словами в моїй свідомості з'явився і образ дівчини. - "Тільки моя", - я продовжував дивитися в зелені очі навпроти, відчуваючи всю ту загрозу, яку ніс із собою дракон, адже він не бажав підпускати до свого скарбу інших, включаючи мене.

- Я відпущу Алісандру, але не раніше, ніж вона сама цього захоче, - сказав чесно, не збираючись приховувати від свого суперника справжніх почуттів. - Тільки зараз йдеться не про це... Друге перевтілення може погано позначитися на твоєму магічному джерелі, і якщо ти пробудеш у другій іпостасі довше ніж потрібно, то...

- "Не вказуй мені, що робити! Ти всього лише безкрилий імператор!", - я відчував усю ту міць, що тиснула на мене, але не збирався відступати, тому всього лише заплющив очі і випустив назовні свого звіра, оголошуючи приміщення гучним ревом.

Шок відбився на обличчі опонента. Я бачив, як розгублено забився хвіст хлопця, і він немов би зменшився в розмірах, намагаючись виглядати якомога непомітніше. Так, дракони завжди підкорялися своєму ватажкові. Вони, як і вовки, чітко шанували ієрархію в зграї. А саме зараз я показав, що був правителем не тільки за правом успадкування, а й за правом сили.

Хлопчисько просто загрався, вирішивши, що він обраний. І я не міг звинувачувати в цьому Анрійського-молодшого, адже він думав, що єдиний, кому вдалося перевтілитися вдруге. Ось тільки тут у мене для нього була невеличка новина... Утім, як і для всієї Ради.

- Я допоможу тобі, - цього разу зворотнє перевтілення далося мені набагато легше, і я вже практично повністю контролював себе на відміну від спадкоємця Першого Лорда, який ошелешено застиг переді мною. - Ти набагато сильніший, ніж думаєш, і саме ти вирішуєш, яка іпостась має переважати. Твій звір підпорядковується тобі, а не навпаки, - ящір труснув головою, не бажаючи поступатися, але я вже бачив погляд свого учня, і прекрасно розумів, що він впорається.

Так і вийшло. Не минуло й хвилини, як переді мною просто на підлогу звалився оголений юнак, руки якого все ще тремтіли, а по тілу пробігали малахітові лусочки.

- Добре... тепер дихай, - я підійшов ближче, подаючи долоню Орлексіану, який усе ж уникав мого погляду, намагаючись не піднімати свої очі. - Усе сказане тут залишиться між нами, повір, - пообіцяв хлопчині, поплескавши того по плечу.

- Вибачте, це немов не я був, - Анрійському-молодшому все ж вистачило сміливості вибачитися, і я коротко кивнув, приймаючи його слова. - Це я зробив? - Поцікавився мій студент, роздивляючись руїни, що оточували його.

Залишивши щасливе сімейство розбиратися з наслідками руйнувань, я призначив тренування Орлексіану на другу половину завтрашнього дня, сподіваючись на те, що нічого страшного не відбудеться до того моменту. Тоді як сам поспішив назад до палацу, збираючись підготуватися до зустрічі з Істрійськими. По-перше, мені варто було домовитися з Ольгафом стосовно того, що відбувається навколо. Все ж таки батько Алісандри був єдиним членом Ради, якому я міг довірити деякі таємниці.

Ну а другим важливим питанням була підтримка старшої спадкоємиці Лорда. Адже вона не тільки втратила захист сім'ї свого колишнього нареченого, а ще й стала підозрюваною у справі про зникнення нової обраниці старшого спадкоємця лорда Анрійського. 

І я, зрозуміло ж, був впевнений у невинності дівчини, але навряд чи інших переконає її щире зізнання. Потрібні факти, і бажано незаперечні. А для цього нам доведеться вдатися до однієї не надто приємної процедури. І тому я мав вмовити Ольгафа піти на цей ризикований крок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍