Хосе Доносо - Розпутний птах ночі, Хосе Доносо

замислило те подружжя потвор за ті пів години, за які він, припустившись помилки, залишив їх на подвір’ї, поки сам пішов нишпорити шафами, щоб знайти їм сорочку й штани? Емператрис могла за пів години вчинити неабиякий розбрат. А те, що вона щось замишляла, було безсумнівним: чого варте, до прикладу, її тонке плетиво інтриг, задля того, щоб кинути Берту в руки доктора Асули, який полишив її після згаданої вже ночі насолод, а вона, після того як навигадувала собі різного, вимушена була повернутися до Мельчора, який, на щастя, з радістю її прийняв; «Інтермецо» з Інґрід Берґман і Леслі Говардом усі дивилися на приватних сеансах у Берти, адже врешті-решт Мельчор був не більше ніж просто механік, тоді як роль Берти в Ринконаді була декоративно-шляхетною. На щастя, після цього епізоду Мельчор неабияк узлостився на Емператрис. Хто знає, може, через свою злобу на карлицю він настільки перекрутив те, що розповіло йому звільнене подружжя про інцидент того дня, що натомість він глузував зі свого ворога, Емператрис. Але саме в цю мить надії Умберто розгледів у світлі вікна силует Мельчора з келихом шампанського в руці, яким він цокався з келихом шампанського Емператрис, який вона підносила до нього. Ні. Мельчор розповів усе так, як це сталося насправді. Очевидно, що обоє вони поширювали роздуту, перетворену на посміховисько, водевіль, версію інциденту біля ставка, яка о цій порі вже мала бути на вустах в усіх куточках Ринконади. Тепер я почув це, у надвечір’ї більше не квакають жаби, це моє ім’я, моє нещастя, повторене глузливими ротами, вони всі об’єдналися, всі сміються з мене, а я не в змозі ухилитися від грому цього сміху, хай як я намагаюся всістися перед друкарською машинкою, щоб писати далі, ні, не далі, адже я ще навіть не почав, утім, завважте, одного вечора я почну писати, щоб звільнитися від цього удушшя реготу, в якому дон Херонімо мене ув’язнив.

Наразі все, що я можу зробити, — це полегшити біль у шлунку. Він ріже мій живіт кинджалом. З лівого боку. Ні, не кинджалом, а нескінченним гризінням: гострі зуби, що не відпускають, гачок, який за мене вчепився, так, я знаю ці закривавлені ікла, я чудово знаю, чиї вони, вони не відпустять мене, доки не відірвуть від мене той маленький шматочок, у якому через біль зосереджений увесь я. Віскі. Кляте віскі. Навіщо я його випив? Я не люблю його… І насправді завжди віддавав перевагу червоному вину, яке, зрештою, давало такий самий результат…

Я лягаю в ліжко. Усередині мого тіла вибухає весь мій твір, кожен фрагмент мого тіла набуває власного життя, не пов’язаного з моїм, Умберто не існуватиме, не існуватиме цих потвор, тирана, який ув’язнив мене в Ринконаді, щоб я його вигадав, медового кольору Інес, смерті Брихіди, істеричної вагітності Ірис Мателуни, святої, яка так і не стала святою, батька Умберто Пеньялоси, який вказував на дона Херонімо, одягненого у костюм вершника, і вашої доброї, щедрої руки, матінко Беніто, яка не відпускає і не відпустить моєї, вашої уважності до моїх німих слів, ваших молитов, цей будинок — це Ринконада колишня, нинішня, прийдешня, втеча, злочин, усе живе в моїй голові, призма Пети Понсе, в якій усе переломлюється і змішується, створюючи одночасні й суперечливі плани, все це ніколи не потрапляє на папір, тому що я постійно чую голоси і смішки, які огортають і зв’язують мене, я бачу світло у вікнах Емператрис, Басиліо, що забирає і підносить таці, мабуть, потвори мають намір потанцювати, мій біль, тут, тут укус від закривавлених ікл, які не відпускають свою нікчемну бранку, гачок Емператрис упивається в мене. Я підіймаю слухавку, щоб мене з’єднали з доктором Асулою.

Де я можу знайти його? Це терміново. Телефоністка каже: у сеньйорити Емператрис.

***

— Замале?

— Хіба не видно?

— Ти погладшала в Ринконаді.

— Я би так не сказала. Я випрала те бікіні й воно сіло.

— Як це ти не погладшала, міс Доллі, від того, як ми там харчувалися?

— А ти хіба ні? Ну, гаразд, я погладшала. І це краще, так буде легше знайти роботу. Звісно, мені доведеться вивчити модні пісні й танці, вони так часто змінюються, але ж є і класика, наприклад «Бабалу», яка ніколи не вийде з моди. Ти б краще цим переймався замість того, щоб без упину скиглити через Боя, бо інакше утримувати тебе доведеться мені, а зараз, я мушу тобі сказати, в цирках немає такого попиту на «найтовстіших у світі жінок», як раніше. Зараз багато товстунок, кажуть, через нову політику вони багато їдять, проте і я не можу про себе сказати, що пасу задніх…

— Ти вважаєш себе Тайні Ґриффіт[44]!

— Якби ж! Хіба що в найкращі роки в Ринконаді. Та попри те мені страшно, що тепер, коли нас за несплату виганяють з кожного пансіону, я почну марніти.

Сидячи на краю ліжка в окулярах, міс Доллі пришивала до ліфчика блискітки, які повідпадали.

— Мені доведеться пришивати блискітки рідше, щоб мені їх вистачило. Уся провина на Емператрис, вона мала нас захистити. Багато вона нам наговорила за той час, поки дон Умберто шукав нам одяг: вона пообіцяла, що ми повернемося, щойно вона позбудеться дона Умберто, а статися це мало скоро, бо він у неї страшенно закоханий, і коли він запропонує їй одружитися, в її руках буде вся Ринконада, і тоді вона нас знайде…

— Цікаво, як там дитинка?

— Як шкода, що я не потраплю на весілля дона Умберто й Емператрис. Вона показувала мені свій святковий одяг. Уяви лиш, яка буде забава!

Обидва зітхнули.

— Ходімо спати?

— Ми маємо її дочекатися.

— Котра година?

— Одинадцята.

— Вона має бути близько.

Вони нетерпляче чекали до половини на дванадцяту в дешево оздобленій кімнатці пансіону, чуючи, як у сусідній кімнаті плакала дитина. Хтось застукотів у двері.

— Це вона. Відчиняй.

Міс Доллі одягла кімоно і впустила всередину стару, обличчя якої було спотворене ґронами бородавок, — відразливу потвору з шершавими руками, кривим ротом і очима, що їх зіщулювали лускаті поліпи. Ларрі приглушив світло. Міс Доллі вказала їй на єдиний стілець. Вони самі сіли на ліжко й запитали:

— Отже, що сказав дон Херонімо?

Стара відкашлялася.

— Я вирішила до нього не йти. Мені спало на думку дещо краще.

— Що?

— Я піду в Ринконаду.

— Але що нам це дасть? Є сотні, тисячі потвор, серед них, кажуть, є навіть сіамські близнюки, хоча я й не бачила, які чекають, доки їх помітять і запропонують якусь