Мiла Морес - Магія призначення, Мiла Морес

Розділ 16

Два тижні пролетіли непомітно. Підкрався перший день фестивалю. Я в передчутті, чого не скажеш про Калеана. Він не хотів брати участь у всіх заходах, але я дозволила карати мене за це щодня, тому ми зійшлися на прийнятних для всіх умовах. Він ще продешевив. Його покарання я готова терпіти навіть кілька разів на день, добровільно напрошуюсь на них, але через брак часу тішуся нічними постільними втіхами.

- Ти вже готова, Ені?

- Так, коханий, - промовляю м'яко, вчу і його називати мене так само, а він усміхається.

За всі два тижні я жодного разу не вийшла з дому одна, нікуди не переміщалася без супроводу когось із Нотрилів, загалом з мене не зводили очей. Калеан заспокоївся, майже забув, що мені загрожувала небезпека. Я теж почуваюся цілком добре. Мене оточили турботою, захищають навіть там, де цього робити не потрібно.

Моя кішка Сайра живе тепер у Нотріленді, переказує мені розмови з гепардом Нілом. Вони потоваришували, весь час проводять разом, сплять в обнімку, як і їхні рідні маги. Мені спокійно, я знаю, що всі у безпеці.

- Ходімо, - чоловік простягає мені руку, а я не беру, чекаю продовження, вичавлюючи його очима. Він вимушено продовжує: - Моя кохана.

Задоволено усміхаюся і подаю руку своєму чоловікові. На мені шикарна сукня кольору морської хвилі, на голові капелюшок з пір'ячком, з якого спадає ажурна маскарадна маска. На фестиваль усі приходять у масках, які більш-менш приховують обличчя. Навіть Калеан погодився таку вдягнути, хоч і лише на половину обличчя, прикривши очі та ніс.

Аліта навчила мене переодягатися за допомогою магії, тож на час конкурсів я зміню сукню на практичний спортивний комплект.

Ми поки що не знаємо, що на нас сьогодні чекає. Усі деталі заходу тримаються у таємниці до відкриття фестивалю. Щороку конкурси змінюються, підготуватись до них неможливо. Приємно, що буде сюрприз, але водночас страшнувато. Заспокоює лише те, що зі мною поряд сильний і впевнений чоловік.

Ми прибули до призначеного таємного місця за координатами, які видали персонально на нашу родину. Елім у парі з Алітою, Кірам узяв свого друга Доя. Брати участь у всіх змаганнях будемо тільки ми з Калеаном.

Нотрили вперше на фестивалі. Дивуюся, як вони могли стільки років прожити і нічого про нього не дізнатися хоч би з чуток. Усі маги збираються на свято, адже це ідеальне місце для тих, хто шукає свою пару. Мабуть, саме тому Елім та Аліта радісно оглядаються. Вони вийшли на полювання, попрямували до будочки з їжею, там якраз стовпотворіння.

Сам фестиваль поєднує у собі ярмарок, парк атракціонів, цирк, подобу іподрому, де як скакуни не лише коні, а й магічні істоти, а також стадіон з різними перешкодами, на якому і відбуватимуться змагання. Рядами виставлені будки з стравами, що готуються на вогні, поблизу розташувалися столики, причому навіть у повітрі, ніби це другий поверх. Усі маги, що літають, можуть зайняти там місця.

Ми блукаємо вуличками між будками, вдихаючи запахи солодощів, смаженого м'яса та магії. Ці аромати нагадують мені дитинство, бо я за своє життя не пропустила жодного фестивалю. Ми завжди приїжджали з батьками, навіть якщо у змаганнях участі ніхто зі знайомих не брав. Тоді я вважала, що в мене найщасливіша родина на світі. Я бачила те, що хотіла бачити, або те, що мені показували.

- Що це таке? – вказала очима на неприємну істоту, яку вигулює на ланцюжку такий самий неприємний маг із обвислою шкірою.

- Це чотокоп, неприємна тварюка, але цей із підстриженими кігтями, тож безпечний. Так їх знешкоджують, щоб приручити.

- Гидке створіння. Не розумію, кому могло спасти на думку приручати таких, - смикаю губою мимоволі. - Я, до речі, так і забула спитати, звідки в пабі всі ті монстри і навіщо вони там?

Калеан усміхнувся, скоса глянув на мене. Цей погляд я вивчила, за ним буде якесь роз'яснення як для дитини.

- Ти думала, вони справжні?

- Так, а хіба ні? Виглядають цілком реальними. Я втискалася в руку... Ну, загалом, страшно було, коли я вперше зайшла туди.

- Це ілюзія. Майстерно створений дизайн, от і все. Багато хто з них небезпечний. Не думала же ти, що ми триматимемо зграю монстрів поряд з відпочиваючими магами?

- Не знаю, я, певне, взагалі не замислювалася.

Дивлюсь на всі боки. Тим часом ми ходимо між будками з їжею, прямуємо у бік колеса огляду, що зависло у повітрі горизонтально. Стільки всього незвичайного. Багато декорацій я бачу вперше.

- Тут, схоже, теж дизайнер-чарівник попрацював. Я ще жодного разу не бачила літаючу тарілку і таких правдоподібних інопланетян. Це в них такі костюми? – показую убік низькорослих чоловічків із двоколірними головами.

- Це безошори, не костюми. Вони такі є. Жили багато століть під землею.

- Ого, ти знаєш усіх істот?

- Лише тих, з якими доводилося зустрічатися.

- У тебе було цікаве життя до мене, - говорю з сумними нотками, - я навіть ревную до всіх тих людей, з якими ти давно знайомий.

Калеан подивився на мене з задоволеним виразом. Я чекала, почне запевняти мене в тому, що його життя зі мною стало тільки кращим, але він промовчав. Трохи прикро. Я хотіла б ще раз почути, як мене цінують і люблять.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍