Олекса Мун (Alexa Moon) - Мала, Олекса Мун (Alexa Moon)

36

Вета

— Ти якась бліда сьогодні? З тобою все гаразд? — чорні очі Лери дивляться на мене з занепокоєнням.

— Здається, мені треба відвідати якісь курси з приготування їжі. На тлі Матвія я дуже погано готую, а вчора, схоже, отруїлася своєю ж їжею.

А на питання чи я гаразд? Я могла б з упевненістю відповісти «Так!», якщо не брати до уваги ранковий інцидент, коли мене знудило, не встигнувши я розплющити очі.

Останні два тижні були сповнені найромантичніших і найприємніших емоцій за все моє життя. Я щаслива, хоча досі не можу зізнатися у почуттях у відповідь Матвію. Я люблю його! І хочу зізнатися в цьому, коли буде слушний момент. Щоб так само застати його зненацька. Щоб так само довести його до мурашок, своїм зізнанням.

— А що у вас із сексом? — несподівано питає Лера. Ми зблизилися з нею, але на подібні теми я не готова з нею говорити.

Щоки вмить спалахують рум'янцем і я начиню тихо буркотіти:

— Та, все нормально начебто...

Нормально — це не зовсім те, що між нами відбувається. Це якесь блякле і не доречне слово, порівняно з тим, що коїться у нас у ліжку, або в кіно за п'ятнадцять хвилин до сеансу... або на стоянці біля ресторану... Це бляклий синонім у порівнянні з тими почуттями, які я відчуваю під час нашої близькості.

— Ні. Я не це маю на увазі. Ви займаєтесь безпечним сексом?

— Ні. — Здається, я стала ще червонішою. Ми навіть із мамою цього не обговорюємо.

— Ти на пігулках?

— Ні…

— Купи тест.

— Навіщо? — дивуюсь. — Матвій контролює ситуацію.

— Так… у мене також була така історія з контролем ситуації. А потім я пішла на аборт.

Її слова проходять ознобом по всьому тілу, а до горла знову підступає ком нудоти. Розпитати Леру про подробиці того випадку, мені не вдається. Тому що в її пальцях спалахує телефон, пронизуючи кімнату дзвінком.

Жінка дивиться на екран і перевертає телефон дисплеєм вниз. Кілька секунд зволікає. Потім нервово видихнувши відповідає на виклик:

— Я просила не дзвонити мені! — стримано відповідає.

— Ти ж знаєш. Мені якось по хер на це, — лунає у трубці груба відповідь. — Я хочу тебе. Побачити. Де ти?

Лера поспішно тисне на кнопку гучності, але я вже зрозуміла, хто її співрозмовник. Не знаючи куди себе діти, я вирішую покинути кабінет та спуститись не перший поверх. Продовжити компонувати букет. Але Валерія заперечливо хитає головою, натякаючи, щоб я залишилася сидіти на своєму місці.

— Якщо ти ще раз подзвониш, я зміню номер! — жінка скидає виклик, а потім зовсім відключає телефон. Підіймає на мене погляд: — Не розумію, коли моє життя перетворилося на не зрозумій що… Коли я втратила контроль над ним? Напевно тоді, коли Андрієва машина розлетілася на дрібні шматочки, і я переступила поріг будинку свого друга Янніса.

Андрій. Це ж Андрій Санін? Депутат? Чиєю коханкою вона була? Так… її історії точно не позаздриш. А ще й аборт…

Ступаючи дуже тонким льодом і відверто пхаючи носа не у свою справу, я ставлю не дуже тактовне питання. Моя власна цікавість й інтерес, виявилися вищими за тактовність.

— Дитина була від Андрія?

— Так! — відповідає вона без запинки. — Дуже багато років тому. Він наполіг на аборті, а як втішний приз я отримала цей салон.

Розповідь Лери перериває двері, що різко відчинилися. Двері з гуркотом врізаються в стіну, змусивши мене здригнутися від несподіванки.
На порозі застигає Арон. Його темний погляд повільно ковзає по Лері, а потім перемикатися на мене:

— Зникни!

Тепер моя черга була стурбована дивитися на Леру. Жінка кивнула мені й спокійно відповіла:

— Все нормально. Спускайся до зали. За букетом приїдуть за пів години.

Арон зайшов углиб кабінету і, позбавившись куртки, почав терпляче чекати поки я залишу їх. Щось підказувало, що терпіння у цього хлопця закінчується, тому я вирішую не чекати, коли воно закінчиться і швидко вискакую в коридор.

Зачинивши двері, піти не поспішаю. Затримуюсь на кілька хвилин підслуховуючи.

Переконавшись, що розлючений Арон не завдасть шкоди Лері я йду. Спускаюся на перший поверх та прямую до вбиральні.

Вмившись холодною водою, я дивилася на себе в дзеркало. Чи можу я бути вагітною?

Повернувшись боком, я підіймаю толстовку. У відображенні бачу мій звичайний плоский живіт. Не видно жодних змін.

Чи хотіла б я стати мамою? Прямо зараз?

Швидко опустивши толстовку і невдоволено пирхнувши, я вирішую викинути ці думки з голови. Одиничний напад нудоти ще нічого не позначає. Просто потрібно терміни придатності дивитися перед тим, як готувати їжу.

Від усіх цих розмов і дурних думок починає боліти голова, але я й далі продовжую майстерно знущатися з себе, поставивши на повтор нашу з Лерою розмову. А саме, той момент, де вона повідомляє про те, що їй довелося зробити аборт.

Яка жахлива ситуація… і яким треба було бути кретином, щоб запропонувати їй це? Нащо вона погодилася?

Рій невгамовних запитань без відповідей до кінця робочого дня просто знищують мене і коли, в отворі вхідних дверей зʼявляється Матвій, з полегшенням зітхаю. З'явившись, він миттю вибиває усі думки з голови, приковує мою увагу до своєї чарівної посмішки.

— Вітання! Готова їхати додому?

— Так! Тільки тобі доведеться почекати. Сьогодні я закриваю квітковий. Валерія ще в обід пішла.

— Ти цими ключами закриваєш? — Матвій блиснув сріблястою зв'язкою, що лежала на столі та недобре посміхнувся.

— Так, цими. Що ти задумав? — моє запитання вдарилося об його спину, бо розвернувшись, Матвій пішов зачиняти вхідні двері зсередини.

Слідом гасне все освячення. Я бачу очі Матвія. Вони мерехтять таємничим блиском. Він заражає мене. Від передчуття наступних подій починає приємно тягнути низ живота.

Хлопець повільно наближається до мене, дзвінко крутячи в пальцях ключі. Я приймаю його гру. Заскакую на стіл, де ми збираємо букети й закидаю ногу на ногу. Цю гру я приправляю своїми правилами. І йому доведеться трохи помучитися, щоб дістатися мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍