Фредрік Бакман - Ми проти вас

— Ти знаєш, хто я. Мій молодший брат, Відар, був позбавлений волі, а тепер його раптом випускають. Я не розумів чому, а тоді дізнався, що нова тренерка «Бйорнстад-Хокею» хоче, щоб він був у команді. Жоден хокейний клуб не може витягнути мого брата із закритого стаціонару. А от політикові це під силу!

У Річарда Тео пришвидшується пульс, але йому вдається говорити спокійно.

— На жаль, не знаю, про що ти говориш.

Якийсь час Теему не відводить від політика зловісного погляду, але врешті відступає, даючи йому вдихнути повітря. Теему застережливо піднімає палець, аби дати політикові зрозуміти, що не лише він уміє збирати інформацію в Бйорнстаді:

— Мама отримала листа від муніципального житлового фонду. Моєму братові дали квартиру. Ми перевірили, хто подав заявку. Це був ти.

Річард Тео покірно киває.

— Це моя робота — допомагати мешканцям цієї комуни. Усі вони…

Звісно, в реєстрі управління житлового фонду електронна адреса Річарда Тео могла опинитися помилково. Або він міг зробити це з розрахунку, що Теему про все дізнається. Взагалі-то, у друга Теему, Столяра, дівчина працює в офісі управління.

Теему шипить:

— Погана затія — бавитися зі мною в ігри! Чого тобі треба від моєї сім’ї?

Річард Тео вдає з себе дурня. З його боку це відважно.

— Я не з тих, хто просить інших зробити послугу. Особливо тих, хто в цій… «Групі», чи як там ви називаєтеся?

— Що за «Група»? — запитує Теему.

Його обличчя навіть не сіпається — така вдавана байдужість напрацьовується роками — і політика це вражає. Річард Тео піднімає руки:

— Добре, визнаю. Я знаю, хто ти. І думаю, що ми з тобою, Теему, станемо друзями.

— Чому це?

— Тому що ми з тобою схожі. Ми робимо не завжди те, що варто, а переважно те, що мусимо. Журналісти показують мене небезпечним і зловісним лише тому, що я не дотримуюсь усіх правил, які придумав істеблішмент, щоб спинити таких чоловіків, як ми. Здається, тобі це знайоме?

Теему спльовує на землю.

— Твій костюм коштує, як місячна зарплата нормальної людини.

Річард бере ці слова до уваги.

— Теему, ти не погана людина. Ти дбаєш про своїх друзів, про сім’ю, хочеш кращого життя для молодшого брата. Так чи ні?

Теему навіть не кліпає.

— Давай конкретніше.

— Річ у тім, що в мене нема ілюзій про наше суспільство, та й у тебе теж. Ми з тобою з різних груп, ми різні люди, але однаково пильнуємо свої інтереси.

— Ти нічого про мене не знаєш, — відрубує Теему.

Після цих слів політик наважується усміхнутися.

— Можливо. Але в дитинстві я часто дивився страшилки і знаю, що чудовисько завжди найстрашніше перед тим, як його побачать. Наша уява може лякати нас значно сильніше за те, що ми насправді знаємо. Думаю, таким самим чином ти створив «Групу». Вас не так багато, як здається, ти дозволяєш людській уяві перетворювати вас на щось страхітливіше, ніж є насправді.

У Теему опускаються брови. Це єдиний рух, який він собі дозволяє.

— Немає ніякої «Групи».

Політик самовпевнено «підтверджує»:

— Ну звісно, звісно. Теему, всім потрібні друзі. Тому що друзі допомагають одне одному.

— І як?

Голос Річарда Тео звучить м’яко.

— Твоя трибуна зі стоячими місцями.

* * *

Лео йде через Бйорнстад, хоч сам не знає, куди прямує. Через набряки і синці після того нападу в тунелі йому не вдається іти швидко, але він має потребу рухатися, виходити в ніч і показувати самому собі, що не боїться.

Спершу Лео рушає на Височину, до будинку Вільяма Люта — ніби дитина, яка обпеклася об плиту, але настирливо тягнеться, щоб знову до неї торкнутися. На Височині в усіх будинках тихо і вимкнене світло, тож Лео йде до центру. Перед пабом «Хутро» курять якісь чоловіки, двоє з них — Павук і Столяр. Лео стоїть у тіні, повторюючи їхні жести, припалює собі сигарету й пробує курити так, як вони. Можливо, дванадцятирічний хлопець сподівається, що, набувши вигляду, як у тих чоловіків, він зможе стати таким, як вони: чоловіком, до якого не нариваються.

* * *

Річард Тео не видає ані проблиску самовдоволення, коли каже «трибуна зі стоячими місцями». Хоча саме тієї миті привертає повну увагу Теему.

— Що за трибуна… зі стоячими місцями? — запитує Теему, ніби ніколи про неї не чув.

Річард Тео не поспішає відповідати.

— Ходять чутки, що новий спонсор хоче її знести.

Маска Теему розтріскується, крізь неї просвічується ненависть.

— Якщо Петер Андерссон ЗАЧЕПИТЬ нашу трибуну, то йому…

Зціпивши зуби, Теему замовкає. Політик турботливо повторює:

— Я ж кажу, що хочу бути твоїм другом.

— Чому?

Нарешті Річард Тео переходить до справи:

— Тому що на голосуванні минулої весни члени «Бйорнстад-Хокею» вирішували, чи буде Петер Андерссон спортивним директором, і ти зробив так, щоб він переміг. Я політик. Тож розумію цінність чоловіка, який може змусити інших голосувати так, як йому потрібно.

Теему скептично примружує очі.

— Ти збираєшся переконати Петера, щоб відчепився від трибуни?

Політик, навіть не моргнувши, каже неправду:

— Ні. Петер не збирається дослухатися до політиків. Він узагалі нікого не буде слухати. Хоче зосередити на собі всю владу над клубом. Але я можу поговорити з новими спонсорами. Вони поважні люди і зрозуміють цінність… групи вболівальників. Хіба ви не вболівальники?

Теему замислено покусує губи.

— І що тоді буде з Петером?

— Я не дуже знаюся на хокеї, але спортивних директорів час від часу звільняють, хіба ні? Вітри швидко змінюють напрям!

— Для твого ж добра буде, щоб ці вітри ніколи не віяли проти мого брата! — шипить Теему.

Річард Тео чемно схиляє голову.

— Я можу дати тобі те, що ти хочеш: твою трибуну, твій клуб і таку команду «Бйорнстада», в якій гратимуть лише місцеві хлопці. То як, можемо бути друзями?

Теему повільно киває. Політик сідає до свого автомобіля.

— Що ж, Теему, тоді не буду тебе затримувати, я ж розумію, що сьогодні у тебе справи в Геді.

У Теему сіпаються повіки. Річард Тео отримує від цього справжнє задоволення. Якщо хочеш добитися чогось від людини, треба розуміти, що спонукає її до дій. Теему — захисник, дитиною він бився з дорослими чоловіками в себе на кухні, захищаючи маму, підлітком створив «Групу», щоб захистити молодшого брата, але це ще не все. Можна легко повірити, начебто Теему не цікавиться спортом, що це лише привід для насильства і засіб для кримінальних дій. Але погляньте в його очі, коли він говорить про «Бйорнстад-Хокей»,