Луїза Мей Олкотт - Маленькі жінки. I частина

роздумуючи, як при зустрічі підбадьорити пані Марч. Навіть битва з ворожим військом була б для нього більш легким завданням. Лорі лежав на килимі й робив вигляд, що відпочиває, однак і в його погляді неважко було помітити тривогу.

Цю ніч Мег і Джо запам’ятали назавжди. Вони ні на секунду не зімкнули очей, і гнітюче відчуття безсилля ніби чавило на них. Дівчата не знали, що робити, і їм залишалося лише молитися і сподіватися на кращий результат.

– Якщо Бог помилує Бет, я ніколи більше ні на що не поскаржуся, – дуже серйозно прошепотіла Мег.

– Якщо Бог помилує її, я постараюся все життя бути зразковою християнкою, – настільки ж серйозно й щиро мовила Джо.

Вони помовчали якийсь час, а потім Мег сказала:

– І навіщо тільки Бог наділяє нас серцем?! Мені зараз би легше було бути байдужою.

– Якщо життя завжди таке важке, я взагалі не розумію, як можна жити й навіщо, – сумно відповіла Джо.

І тут вони почули, як годинник пробив північ. Вони відразу згадали, що говорив лікар, і уважно подивилися на Бет. Змарніле обличчя її трохи змінилося. У будинку стало дуже тихо. Тільки хуртовина, як і раніше, бушувала на вулиці, і від її виття дівчаток мороз пробирав до самого серця. Ханна спала. Сестри невідривно стежили за Бет, і раптом їм здалося, що над обличчям хворої нависла якась тінь. Пройшла ще година, яка, проте, не принесла жодних змін. Тільки Лорі тихо вийшов із вітальні і поїхав на вокзал. Минула ще година – ніщо не порушувало одноманітної течії ночі.

Джо подивилася у вікно. На вулиці лютувала заметіль. Потім вона почула якийсь шурхіт і обернулася. Мег опустилася на коліна біля материнського крісла і заховала обличчя в подушку. У Джо перехопило подих. Вона метнулася до ліжка і, тільки-но глянувши на Бет, зрозуміла, що все скінчено. Нещодавно спотворене стражданням і жаром, обличчя дівчинки тепер було сповнене спокою. Від горя Джо навіть не могла плакати. Вона поцілувала сестру у вологий лоб і прошепотіла:

– Прощавай, моя мила Бет!

Шепіт розбудив Ханну. Вона підбігла до ліжка, помацала руки Бет і притулилася вухом до її грудей. Потім повела себе зовсім дивно. Задерши фартух на голову, вона почала розгойдуватися з боку в бік і монотонно бурмотіти:

– Криза настала. Вона спітніла. Нормально спить. Слава Творцеві нашому! О Боже! Дихає легко.

Слухаючи її, дівчата поступово почали розуміти, що коїться. Але пройшов ще якийсь час, перш ніж вони зважилися повірити у благополучний результат. Потім прийшов лікар. Загалом всі дівчата Марч були певні, що їх лікар не дуже гарний собою. Однак коли він, оглянувши Бет, посміхнувся й оголосив, що на цей раз крихітка, мабуть, вибереться, Мег і Джо здалося, що вони ще не бачили обличчя прекрасніше.

– Дайте їй виспатися, – продовжував лікар, – а потім дайте їй…

Що саме треба було дати Бет після того, як вона прокинеться, слухала тільки Ханна. Не в силах впоратися з раптовою радістю, дівчата навшпиньки вибігли з кімнати. Вони опустилися на сходинки й сиділи, тісно притулившись одна до одної.

Трохи заспокоївшись, вони повернулися назад. Ханна ласкаво притягнула їх до себе і поглядом вказала на сплячу Бет. Обличчя її було настільки безтурботне, ніби хвороби й не було. Вона, як і завжди уві сні, заклала руки за голову, і, не знай сестри, як страшно все могло обернутися ще мить тому назад, подумали б, що Бет просто заснула після важкого дня.

Ще жодного разу в житті світанок не видався Джо і Мег настільки прекрасним. Зоря перемагала довгі години темряви, і дівчата думали про Бет, про виснажливі дні її хвороби, що тривали, мов пекельні муки.

– Ти чуєш? – різко схопившись зі стільця, запитала Джо.

Біля вхідних дверей пролунав дзвінок, і тут же захоплений вигук Ханни сповістив дівчаткам, що пані Марч, нарешті, повернулася додому. А потім вони почули гучний шепіт Лорі:

– Мег, Джо! Де ви там? Ваша мама приїхала!

Розділ дев’ятнадцятий

Заповіт Емі

Поки в будинку відбувалися всі ці події, Емі нудилася в полоні у тітоньки Марч. Тут слід завважити, що тітонька, загалом добра й навіть чуйна жінка, була з тієї надзвичайно дивної породи людей, які вважають ганебним висловлювати кому б то не було свою прихильність і примудряються робити все, щоб життя найближчих їй людей ставало нестерпним. Вона в душі обожнювала племінниць, але вони жодного разу не почули від неї доброго слова. Емі тітоньці подобалася найбільше. Однак, оцінивши в глибині душі поступливість і ввічливість молодшої з сестер Марч, тітонька, немов навмисне, намагалася якомога більше їй напакостити.

Бідна Емі! Тільки тепер вона зрозуміла, з якою ніжністю ставилися до неї домашні. Нині ж від ранку вже не знала спокою. Після сніданку її змушували зубрити уроки. Потім – мити чашки і склянки, чистити старовинні ложки, великий срібний чайник. Тітонька не заспокоювалася, поки не завважувала, що срібло блищить, як дзеркало. Після цього вона змушувала Емі витирати пил у вітальні. Тоскна процедура! Меблі, немов навмисне, складалася з одних вигинів і візерунків, які вбирали в себе пил, і тітонька ніколи не була задоволена результатами прибирання.

Після пилу Емі займалася собакою й папугою на ймення Поллі. Папугу потрібно було нагодувати, а собаку вичесати. Але й на цьому муки юної полонянки не кінчалися. Через сильну кульгавість тітонька майже не вставала з крісла. А їй постійно щось було потрібно, тож Емі не менше ста разів бігала вгору і вниз сходами, відносячи якісь речі або передаючи прислузі її розпорядження. Якщо додати, що між цим добра жінка примудрялася читати Емі довжелезні нотації, легко уявити, як дівчинці велося в її будинку.

Лише одну годину на день Емі відчувала справжню радість. Цю годину тітонька відводила племінниці на ігри та розваги, і вона незмінно проводила її в компанії Лорі. Він жодного разу не порушив слова, більше того, зумів умовити тітоньку Марч відпускати Емі з ним на прогулянки. Вони каталися, гуляли й загалом чудово проводили час. Так тривало до обіду. Потім для Емі знову наставали чорні часи.

Вона мала читати поважній леді вголос, а коли та засинала (зазвичай це відбувалося ще до того, як Емі встигала закінчити першу сторінку), повинна була терпляче чекати її пробудження. Опісля з робочого кошика витягалися речі, які потрібно було підштопати або зашити. При одному погляді на них душа Емі переповнювалася бурхливим протестом. Однак знаючи, що спротив ні до чого