Данило Туптало - Житія Святих - Квітень, Данило Туптало

отче, аби ти мене своїми молитвами озброїв». Духовний отець сказав: «Бог нехай укріпить тебе, дитино, щоб переміг ти пекельного вовка, змія ж, кажу, невидимого, і за Христа мучеництвом увінчався». І так відпустив юнака, словами любови й користи утвердив його, обіцяючи молитися за нього до Бога-помічника.

Коли підходив Йоан блаженний до своєї крамнички, побачили його ненависники його, які про страту його вже домовилися. І казали один одному: «Чи не цей відрікся Христа відкрито у Трикії (Трикія — град у Тесалії), нині ж тут християнином себе показує?» Це почувши і гнівно на них поглянувши, юнак сказав: «Чи про мене таке говорите, чи про когось иншого?» Вони ж казали: «Про тебе, а не про иншого, хіба неправду кажемо?» Відповів блаженний: «Не буде мені того, аби мав я відректися Христа, Бога мого, ні в Трикії, ні деінде в иншому місці, ніколи ж мені того не буде, у Христі-бо живу й жити буду завжди і померти за Нього готовий». Вони ж дуже на нього розгнівалися, сповнилися великої злости і, швидко з місць своїх зіскочивши, кинулися на нього, руки убивчі накладали, на суд тягнули. Святий же юнак, наче на бенкет ведений, зі світлим лицем швидко йшов. І віддали його суду неправедному: самі на ньому стали наклепниками, і свідками, і суддями, і наклали на нього одну ту провину брехливу, наче у Трикії, тесалонійському граді, відрікався Христа відкрито і прийняв віру магометянську, до Царгорода прийшовши, знову християнином себе зробив, Магомета ображає. Починаючи суд, спершу лицемірну сердобольність вдали, наче співчувають йому, почали ласкою підлещуватися, аби відвернувся від Христа. Тоді, бачивши його міцного у християнській вірі, погрозами страшили, але й так нічого не досягли, потім били без милости і, вельми биттям замучивши, вкинули до в'язниці, поки не подумають, що йому ще зробити. Наступного дня вивели, допитували, чи надумав Христа відректися і бути єдиним з ними. І, бачивши його незмінним, знову били його сукуватим залізом без жалю. Він же, як діямант твердий, мовчки терпів накладені йому рани, наче не його, а иншого когось били. Тоді тихо молився до Бога, кажучи: «Укріпи мене, єдиний всесильний Боже, дай мені силу і міць і простягни мені руку допомоги зі святого мешкання Твого». І після того до ворогів своїх сказав: «Ніщо мене з того, що у світі, добре воно чи погане, не зможе відвернути від мого наміру, ніколи не буде такого, щоб я колись инакше вірив, не так, як християни, не буде такого зі мною: ні ласкою, ні погрозами, ні муками мене не переможете. Робіть, що хочете, аби швидше мене від тимчасового життя цього до вічного життя послати. Христовим я є рабом, за Христом іду, за Христа помираю, щоб жити з Ним вічно». І звеліли неправедні судді знову вкинути до в'язниці святого. Не вели мученика, а волочили, за волосся туди й сюди шарпали, по лиці били, і ногами штовхали, і так у темниці замкнули. Зранку ж знову вивели, і тому, що, як і раніше, сміливо говорив і непохитний у християнській вірі був, знову бити його звеліли без милосердя. Мученик же, битий, співав радісно церковну пісню «Христос воскрес із мертвих» та инше: був-бо день Пасхи. Усе тіло його ранами було зранене, і земля червоніла кров'ю, а святий мученик, наче в чужому тілі, терпів: то співав, то до катів своїх говорив: «Бийте, бийте, зі всієї сили вашої бийте і, як можете, примножуйте рани, проте ніколи не зможете мене відчужити від Христа мого й до вашого однодумства прилучити». Кати ж, осоромившись, знову до темниці мученика вкинули й мучили його нуждою темничною і скрутою ув'язнення, голодом і спрагою декілька днів. Після того знову вивели і, бачивши, що жодними муками не можуть його від Христової віри відвернути, на спалення засудили. Коли вели, зв'язаного залізним ланцюгом, на смерть, наче ягня на заколення, одні руками його в потилицю, у шию били, инші докірливими словами дошкуляли, а инші співчутливо умовляли, щоб пожалів юність свою. Але мученик Христовий, торжествуючи, ішов не як на смерть, а як на велику почесть. І, прийшовши на місце, де був розпалений вогонь великий, не чекаючи, поки його вкинуть туди, сам кинувся, скочив посеред полум'я. Кати ж, взявши за кінець веригу, якою був зв'язаний, геть із вогню мученика витягнули. Важко це сприйняв мученик, сказав до катів: «Чому не дали мені в полум'ї згоріти? Чому не допускаєте, аби приємною я був для Христа мого жертвою?» Суддя хоч і знав, що гірка смерть у вогненному спаленні, проте, тому що сам той забажав у вогонь вскочити, на инший суд перемінив і не вогнем, а мечем стратити його засудив. І звелів спекуляторові відтяти голову непереможному юнакові, тоді тіло і голову вкинути у вогонь і спалити. Так прийняв вінець мучеництва святий новий мученик Христовий Йоан Єпірота, місяця квітня у 18-ий день. Після спалення його, коли погас вогонь, вірні, шукавши, знайшли деякі частини костей його, які з вогню залишилися, і, взявши з благоговінням, чесно в себе поховали, славлячи Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом хваленого навіки. Амінь.

Місяця квітня на 19-й день

Пам'ять преподобного Йоана, отця Старої Лаври

Старою Лаврою називалася обитель Харитона преподобного в пустелі Палестинській поблизу Єрусалиму, бо її швидше від инших лавр збудував святий Харитон, як же про те написано просторо в його житті. У тій-бо старій Харитоновій Лаврі чинив подвиг постницький цей Йоан преподобний; з юности божественною любов'ю зранений, до Бога приєднався, за написаним: «До Бога прибігаю, Він добро моє». Зневаживши суєтну мирську насолоду й гординю і віддалившись від батьківщини, узяв хрест чернечого життя й подорожував у чужому краю Господа ради, Того, хто подорожнім був на землі від народження свого й аж до смерти не мав де голови прихилити. Досягнув же святих єрусалимських місць і поклонився чесному хрестові й життєдайному Христовому Гробу, прийшов у вищезгадану блаженного Харитона Лавру й у ній священичого сану удостоївся за добродійне життя своє: давніх-бо постників явився наслідувачем. Загнуздавши плотські пристрасті великою повстримністю і всенічним на молитвах стоянням, пам'яттю смертною і різноманітними умертвленнями, зовсім виснажив свою плоть і став земним у плоті ангелом. Коли мав досить років життя і досконало Богові угодив, переставився до Господа, руками безплотних ангелів святих була віднесена його душа в небесну обитель, що ніколи не старіє. Називали його деякі старопечерником замість старолаврником, бо та стара преподобного Харитона