Дейв Еггерс - Сфера

твердження, оцінка, будь-яка картина, якій бракує повної інформації, завжди буде хибна.

— Ми побачимо спотворене, щербате відображення, — відповіла вона.

— Правильно, — сказав Бейлі. — А якщо дзеркало ціле?

— Побачимо все.

— Дзеркалу можна довіряти?

— Аякже. Це дзеркало. Реальність.

— Але дзеркало правдиве, лише коли ціле. А тепер я думаю про тебе і припускаю: недолік Ґасової презентації «ЛяЛя» полягав у тому, що вона була неповна.

— Нехай так.

— Нехай так?

— Ну, так і є, — погодилася вона. І навіть не розуміла, навіщо розтулила рот, але слова буквально полилися, Мей не встигла їх зупинити. — Але я все одно вважаю, що є речі, може, їх не так уже й багато, про які не хочеться ділитись іще з кимсь. Усі на самоті у спальні роблять речі, яких соромляться.

— А чого соромляться?

— Ну, може, не соромляться. Але є речі, якими не хочеться ділитися. Може, люди думають, що сторонні їх не зрозуміють. Або змінять про них свою думку.

— Гаразд, але з такими речами рано чи пізно стається одне з двох. По-перше, ми усвідомлюємо, що будь-яка схожа поведінка, про яку ми говоримо, така поширена і безневин-на, що її не варто приховувати. Коли ми її розсекретимо, оприлюднимо і визнаємо, що так роблять усі, вона більше не шокуватиме. Ми йдемо геть від сорому, ми прямуємо до чесності. Або, по-друге, і це навіть краще, коли ми всім суспільством вирішуємо, що така і така поведінка неприпустима, і якщо хтось так учинить, про це знатимуть або зможуть дізнатися всі — саме тоді знання стає на перешкоді такій поведінці. Ти ж сама сказала, що не крала, якби знала, що за тобою стежать.

— Саме так.

— Хіба той хлопець, далі по коридору, дивитиметься на роботі порнофільм, знаючи, що за ним спостерігають?

— Ні. Думаю, що ні.

— Отже, проблему вирішено?

— Так. Думаю, що так.

— Мей, а було так, що ти щось приховувала, і воно тебе мучило, а потім ти з кимсь поділилася своєю таємницею, і тобі полегшало?

— Аякже.

— І зі мною таке було. Така природа таємниць. Коли їх тримаєш у собі — вони канцерогенні, але, виходячи на поверхню, знешкоджуються.

— То ви вважаєте, що таємниць не повинно бути.

— Над цим я думаю вже роками, і поки що не вигадав сценарію, коли від таємниці більше користі, ніж шкоди. Таємниці спричиняються до антисоціальної, аморальної та деструктивної поведінки. Розумієш, як це діє?

— Думаю, так. Але…

— Знаєш, що сказала моя дружина багато років тому, щойно ми одружилися? Вона сказала, що коли ми, наприклад, розстаємося, ну, коли я їду кудись у відрядження, то маю поводитися так, ніби на мене дивиться об’єктив камери. Наче дружина за мною спостерігає. Тоді вона казала це просто так, як побажання, напівжартома, але та порада мені допомогла. Якщо я опинявся наодинці з жінкою, колегою по роботі, то завжди запитував себе: «А що б Карен подумала про мене, якби бачила зараз через камеру стеження?» І це певною мірою коригувало мою поведінку, не давало скотитися до вчинків, які дружині не сподобалися б, а мені було б за них соромно. І я був чесний. Розумієш, до чого я веду?

— Розумію, — сказала Мей.

— Так, безпілотні авто вирішують багато проблем, аякже. Чоловік чи дружина тепер краще знають, де була їхня половина, бо в автомобілі ведеться запис маршруту. Але я ось до чого веду: а що, коли б ми всі поводилися так, ніби за нами хтось спостерігає? Ми однозначно жили б моральніше. Хто чинив би щось неетичне, аморальне чи незаконне, якби знав, що це хтось побачить? Якби відстежували його незаконні грошові трансакції? Якби записували його телефонний шантаж? Якби з десяток камер могло зафіксувати його наліт на заправку, а під час пограбування було розпізнано навіть його сітківку? Якби можна було щонайменше десятьма способами задокументувати його стрибання в гречку?

— Не знаю. Але, думаю, кількість таких діянь сильно б зменшилася.

— Мей, нарешті нам доведеться стати кращими. І, думаю, люди зітхнуть полегшено. Ми почуємо феноменальне глобальне зітхання. І нарешті, нарешті ми зможемо стати хорошими. У світі, де вже не буде місця для зла, нам не залишиться іншого вибору, крім добра. Уявляєш?

Мей кивнула.

— А тепер про полегшення. Ти часом не хочеш, перш ніж ми завершимо, дещо мені сказати?

— Не знаю. Стільки всього, — мовила Мей. — Але ви так люб’язно приділили мені стільки часу, тож я…

— Мей, чи хотіла б розповісти мені дещо, що ти приховуєш від мене, відколи ми сидимо в цій бібліотеці?

Мей одразу здогадалася, що брехня пролітає.

— Що я тут уже була? — запитала вона.

— Невже?

— Так.

— Але, зайшовши сюди, дала мені зрозуміти, що не була.

— Мене привела Енні. Сказала, що це таємниця. Не знаю. Я не знала, що робити. Хоч як крути, все недобре. І так, і сяк — я в халепі.

Бейлі значущо всміхнувся.

— Але ж це не так. Лише брехня заганяє нас у халепу. Тільки те, що приховуємо. Безперечно, я знав, що ти тут була. Повір мені! Але здивувався, що ти це приховала. Таємниця між друзями — це як океан. Він широкий і глибокий, і ми в ньому губимося. А тепер, коли я знаю твою таємницю, ти почуваєшся краще чи гірше?

— Краще.

— Легше?

— Так, легше.

На Мей і справді зійшло полегшення, накотилося великою хвилею, немов любов. Вона і далі мала роботу, їй не доведеться повертатися в Лонґфілд, тато буде дужий, а мама — не переобтяжена, хотілося, щоб Бейлі її обійняв, щоб її поглинули його розум і щедрість.

— Мей, — сказав він, — я щиро вірю, що коли в нас не залишиться інших доріг, крім правильної, найкращої з усіх, тоді ми здобудемо остаточне та всеосяжне полегшення. Нам не доведеться більше спокушатися пітьмою. Вибач, що висловлюся категоріями моралі. Це в мені промовляє парафіянин церкви на Середньому Заході. Але я вірю у вдосконалення людини. Вважаю, ми можемо стати кращими. Вважаю, ми можемо бути досконалими чи майже досконалими. І коли цього досягнемо, перед нами відкриються безмежні можливості. Ми впораємося з будь-якою проблемою. Зцілимо всі хвороби, здолаємо голод і нещастя, бо нас не обтяжуватимуть наші слабкості, наші маленькі таємниці, наша захланність і небажання ділитися інформацією та знаннями. Нарешті ми зможемо реалізувати свій потенціал.

Після розмови з Бейлі Мей ходила кілька днів сама не своя, а ось уже і п’ятниця, і думка про вихід на сцену в обід не давала зосередитися на роботі. Але знала, що мусить працювати, бути прикладом для своєї ланки, бо сьогодні, ймовірно, її останній повний день у ВК.

Потік був щільний, але не навальний; того ранку вона відповіла на сімдесят сім клієнтських запитів. Її рейтинг — «98», а середній у ланці — «97». Доволі пристойні показники. Вона в «РівУч» — тисяча дев’ятсот двадцять перша,