Костянтин Киріце - Замок дівчини в білому, Костянтин Киріце

і не надавала великого значення розміщенню фраз, почала старанно копіювати текст сторінки, переписуючи кожну букву так, як в оригіналі, а Віктор робив те саме з другою сторінкою.

Ось який вигляд мала тепер копія, що точнісінько відтворювала текст оригіналу:

«Я, логофет Крістаке Зогряну, тінь похила його князівської величності.

одержав високе повеління з уст

господаря нашого, що на дуба могутнього, крислатого, не викривленого, схожий,

він милістю своєю захищає всю країну. Я проводжу дні у тривогах тут, у

Шойменах, на князівському дворі, кожен день схоплююся на світанку,

щоб утримати в слові таємницю Фортеці Орлів, яку ще дехто

називає Замком двох хрестів. Таємниця турботливо оберігається, люди кажуть, що ця фортеця

тільки при світлі місяця була зведена колись давно, ще за восьмого князювання Мушатинів,

і що ніхто не знає, і ніхто не вкаже сюди дорогу;

ця міцна старовинна фортеця, за словами деяких людей, першою повинна дати захист

у жорстокі часи навали дорогим скарбам країни, що їх ми називаємо вершиною

роду нашого, і князівським нащадкам, біля підошви яких схиля-

ємо голови всі. Ми стоїмо під захистом скелі з кременю,

і стріла ворога, пущена на нас, не досягне сюди. Нас також

оберігає в гіркі і страшні часи, як сонце своє, владика землі нашої.

І труд мій не був даремним, бо ніхто не покаже мені

мудреця, який може знайти ключ, щоб розкрити таємницю і показати

вхід до фортеці. Тільки той, кому дорога з престолу князівського спускається і хто піднімається

на престол, може знати таємницю, місце й дорогу до Фортеці

Орлів. Також і я знав цю таємницю, але потім, із високого повеління та

прямо від страху, до Страшного суду я забуду її. Бо сам його величність сказав,

що лиш тільки це забуття мене веде до смерті старечої і ся-

йної, бо треба берегти всіх своїх нащадків від небезпек тяжких,

бо вони можуть за свої вчинки опинитися за всіма князівськими ворітьми.

Я, третій логофет дивану Крістаке Зогряну, написав цю таємну грамоту

в друге князювання його величності Мойсея Могили на сорок і першому році

свого життя, котрий, дасть бог, буде не останнім.

СКАРАНИЙ НА СМЕРТЬ, АБИ НЕ РОЗКРИТИ ТАЄМНИЦІ, ЛОГОФЕТ

Перше, звідки б ти не брався шукати;

Потім дорога приведе тебе до старовинної фортеці, прозваної Фортецею Орлів, де, думаю, нічого не знайдеш;

Потім із десяти заповідей п’яту і дев’яту вибери;

Потім іди, як рак, чотири сажні;

Потім швидко ступи два кроки вперед, а на останньому зупинись;

Потім трохи відпочинь, бо ти стомився, а дорога не зовсім безпечна;

Потім і внизу нема нічого, тільки марнота;

Потім рушай у дорогу з усіма євангеліями, і не зле, щоб ти сам придумав одну заповідь;

Потім десять без одного і десять з одним понесуть твої кроки;

Потім тобі допоможе проста мандрівка і не зовсім навіть остання;

Потім піднімайся з труднощами до околиці села;

Потім покинь околицю і біля останнього обійстя сядь у затінку стріхи;

Потім зупинися на три великодні дні;

Потім після одного „Гоп“ уприся ногою в землю, після другого зроби так само;

Потім, якщо підеш у понеділок, то прийдеш у неділю;

Потім гарненько лічи східці і тільки на передостанньому зупинись;

Потім заблукай добровільно у лісі, повному бузини;

Потім зупинись біля потоку і святої неділі поєднай дві одиниці та полічи три смереки;

Потім попроси князя, щоб не шукати більше нічого потім;

Потім перейди вершину, зітхни двічі і навіть удев’яте;

Потім постукай у перші ворота;

Потім відчини сьомого замка і побачиш курчат у кінці подвір’я;

Потім після третьої іде четверта, як після восьмої дев’ята;

Потім три і вісім розсипаються;

Потім приходь до кінця кінців;

Тому що нема нічого;

Нічого;

Нічого.

ДИВАНУ КРІСТАКЕ ЗОГРЯНУ МІСЯЦЯ ШОСТОГО РОКУ 7141 ВІД СТВОРЕННЯ СВІТУ»

5

— Тепер можна сказати, що перед нами справжня копія оригіналу, — заспокоївся Віктор. — Залишається ще одне питання. Чи не загубився… тобто чи не загубили ви якогось аркушика?

— Ми? — вдав із себе ображеного Дан. — Ми ніколи не губили навіть пилинки. Може, якийсь аркуш загубився ще тоді, коли заховували документ?

— Ні! — відповів Віктор. — Ось тут є печатка на документі, яка засвідчує, що не загублено жодного аркуша.

— Де ти побачив печатку? — здивувалася Марія.

— Речення про смерть третього логофета так, як воно написане, справляє враження печатки. Якби в грамоті було три аркуші, додана фраза перейшла б на третій аркуш. Вам не здається, що грамота — справжня?

Усі погодилися з Віктором.

— Нарешті ти впевнений, що весь документ у наших руках, — сказала Лучія.

— Так! Документа то ми маємо,