Віталій Юрченко - Пекло на землі, Віталій Юрченко

конвоїри. Аж п’ятого дня трьох добралося до п’ятого пункту. Останні пристали в дорозі й позамерзали.

10 квітня.

Кожного дня участкові політпросвєтчики обділяють мене окремими циркулярами; лагкорів (лагерних кореспондентів) виділи, виробничі гуртки організуй, спортмайдан для тренінгу улаштуй, лікнеп переводь, щотижневі лекції-реферати давай і т. ін.

Наївні й нахабні провідники. Їм не вміститься в головах, що в’язневі не до їхніх безглуздих вибриків. Про що втішного писатиме лагкор, кому буде охота вивчати усевлонське ненависне виробництво, який, нарешті, дурень буде тренуватись у спорті, коли він від змори ледве на ногах стоїть, що не то на спортзмагання, чи на гурток піти, а й встати попоїсти не має сили.

Сьогодні принесли обіжник про аерокампанію. Пишуть: з огляду на те, що вся країна з ентузіязмом будує повітряну фльоту, в’язні не повинні залишитися без части в цій важливій кампанії. Начальник Усевлону Бокш запропонував всім участкам та пунктам узяти найактивнішу участь в збудованні літака імені Усевлону. Сподіваємось на свідомість та гарячу підтримку всіх в’язнів. Успіх залежить від енергії вихователя. Наслідки грошового збору свідчитимуть про степень поправности пункту та матимуть плюс чи мінус для в’язнів під час «розгрузок».

Переводив я кампанію «енергічно». Розписував в’язням, що й від цього залежить скорше наше визволення. Дехто вірив і останній гріш витягав. Хто б не хотів, та мусів, бо проголосували на зборах дати добровільно – хто хоче й може, а збирали підряд по нарах: ходить «збірщик» та конвоїр і записують – хто дав, а хто не хоче. Прийшлося дати майже кожному. Наша лепта в 320 карбованців пішла на будівництво червоної авіяції, а червоні пропагандисти мали добрий аргумент до агітації: у нас, мовляв; будує авіяцію сама маса; навіть в’язні так свідомі, що добровільно дають копійки і мають – свій літак…

13 квітня.

З бувшим старостою Кадюковим морока. Один день сидить у карцері, а другий на роботі саботує, ще й інших підбиває. Ніхто з десятників не хоче в свою партію приймати, ніхто з ним не зговориться, бо Кадюков лається, клене, верещить на весь пункт. Йому «жість – кап’єйка», а вб’ють – відповідатимуть.

Сьогодні його поставили коло дранки. Це варстат, що деруть гонти на покрівлю будівель. Збудований він просто: великий ніж перерізує на тоненькі плати півметрову соснину. Його рухають-крутять 6 – 7 чоловік, як коні на круподерці. Робота сухіша, як у лісі, але виснажуюча фізично й нудна, одноманітна. Уроки теж великі: нарізати стіс у 6 кв. метрів не відриваючись. Ріжуть дві зміни – денна й нічна.

Набридло Кадюкову крутити. Відкинув він старшого дранщика й став коло ножа підкладати колоди. Гадав, що там мед, аж воно ще пильнішим треба бути. Надокучило й це. От він разом з колодою підсунув обух сокири. Тріснуло у варстаті і разом з дранкою відлетів шмат ножа. Апарат став, а старший дранщик побіг поскаржитись начальству.

Прийшов рукраб, насів на Кадюкова. Цей образився, що на нього «даремно» нападають, далі з несамовитою люттю кинувся на старшого дранщика і шматком ножа провалив йому голову, а рукраба пожбурив у живіт колодою так, що той аж ногами вкрився.

Розходився Кадюков: з сокирою в руках порозганяв конвоїрів і дранщиків, порвав на собі одежу, ліг на снігу, кричить: бийте, стріляйте. Досить мучити – і тяжко-жалісно заплакав.

Шібанов змилосердився над ним: без кари наказав іти в шатро.

16 квітня.

Прибув з участку «інкасатор» і роздавав в’язням гроші, забрані 2½ місяці тому на пересильному пункті. Не всім і не всі гроші віддав. Більше 20 карб. на руку в’язневі не давали. Дивно виходило: в’язень здав 25 карб., а в списку стоїть 5 – 8 карб. «Я 40 карбованців здав, – божиться в’язень, – от і свідок-земляк є», а інкасатор йому список тиче, де написано 10 карб. «Пішітє, – радить, – заявлєніє»; та чи варто папір псувати, коли він тут дорожчий від грошей.

Я здав 60 карб., а в списку мене зовсім нема. Наліг на інкасатора, що за плутанина, у мене ж записане прізвище конвоїра, що гроші, відбирав. Стали самі переглядати списки. Й цікаве явище: сума грошей – моя, імя, по батькові – моє, а прізвище перекручене на грузинський жаргон, хоч прізвище Юрченко не таке вже й трудне, щоб вийшло з нього Урсіянс.

Переконали ми інкасатора без особливого труду і видав мені не 20, а всі 60 карбованців.

Інкасатор приніс грошей повний портфель. Більшовики й тут оригінальничають. Усевлон випустив свої паперові гроші в 5, 20, 50 копійок, та 1, 3, 5 карбованців (зразок монети в 20 коп. залишив я в КОП у м. Скалі). Зроблено це в тій цілі, щоб навіть грішми виділити усевлонську територію: цивільним цих грошей не вільно приймати. Тому в’язень фактично залишається без грошей перед волею, а з голими руками тікати не так легко.

18 квітня.

Пішов Кадюков у ліс на працю і з двома втік. Це перша ініціятивна втеча на пункті. Піднялась уся конвойна команда. Шібанов дав наказ – піймати за всяку ціну.

Розбіглись конвоїри по всіх дорогах, стежках. Пішла поголоска про відважного Кольку й Мушкета по всьому пункті. Мало хто вірив у щасливий кінець утечі.

– Дурні. Пропадуть як не в снігах, то в карцері. Куди тепер тікати? Де не сунешся – всюди в їхні лапи попадеш, – співчували майже всі.

Кадюкова не жалували: насолив не одному за час старостування. Шкода було Мушкета та третього (прізвище забув): здається, добрі й тихі хлопці.

Так і вийшло. Під вечір передавали по дільницях сумну вістку:

– Піймали Кадюкова.

А ввечері в перестрасі визирали з шатер:

– Несуть Кадюкова.

Несли на патиках два третього. Настигли їх аж під 10-м пунктом два конвоїри. Втікачі всі три здорові хлопці, а один з конвоїрів зовсім молокосос – кацапчук. Щоб не вийшло «неприємности» в дорозі (а Кадюков радив їм вернутись, бо все одно угробить), а може наказ такий був від старшого, – вони забили Кадюкова. Далі скомандували двом живим «ложісь і нє шевелісь», один конвоїр постояв над ними, другий зрубав дві сосни, збив нари, й Мушкет з товаришем на дрюках несли свого мертвого товариша аж на пункт (верст 16).

Вечером вигнали всіх в’язнів у коло й улаштували скорий суд. На бочці-ешафоті поклали мертвого Кадюкова, а поруч нього Мушкета з товаришем. Виступив «суддя» Шібанов і в п’ять хвилин вчинив суд і розправу:

– Что? – видушив до всіх. – Удірать думаєте?..

Далі, ніби божевільний, повернувся до бочки й крикнув:

– Вот вам результат пабєгоф, – показав на Кадюкова.

Судово-прокураторська частина цим скінчилась, і почалась розправа. Шібанов вихопив револьвер:

– Вот прімєр, как в Усєвлонє рассправляются с падлєцамі… – і бахнув у голову Мушкета, – бєглєцамі, – і всадив кулю в другого.

Всі приявні зжахнулись тяжким зітханням. Хтось крикнув:

– Палач, кат…

Але ні кат, ні охорона не почули.

– По палаткам. Дєжурний! Усілєнний караул і на двор целую ноч нє пускать