Юлія Бонд - Майбутній мій, Юлія Бонд

39

Олег

Я прокидаюся першим, мружачись від променів сонця, що пробиваються через фіранки на вікнах. Мала лежить поряд зі мною, згорнувшись у клубок. Я поправляю ковдру, що сповзла з Маші й ніжно цілую в щоку, здуваючи пасмо волосся. Машка щось бурчить під ніс, а потім повертається спиною до мене і продовжує спати.

М'язи застигли подібно до бетону. Кожен рух відгукується у тілі хворобливим імпульсом. Все ж таки вчора я пропустив кілька ударів, коли зчепився з Князем. Спогади про відданого пса Сліпого викликають у мене величезну порцію гніву, змушуючи руки стискатися в кулаки. Мені потрібна розрядка. З цими думками плетуся в спортзал і несамовито б’ю грушу, вибиваючись із сил. Пелена злості стелиться перед очима і я, піддавшись її пориву, збиваю кісточки пальців у кров. Сука. Зазіхнув на моє. Налякав мою дівчинку своїми хтивими бажаннями.

Приймаю гарячий душ і переодягаюся. Машка продовжує спати, сховавшись під ковдрою з головою. Я кидаю в її бік теплий погляд і посміхаюся як недоумок. Хто б міг подумати, що я так сильно закохаюся у вісімнадцятирічну дівчину у свій майже сорокет. Виявляється, моє чорне серце ще здатне на такі високі почуття, як кохання.

Прямую в кухню, щоб приготувати якийсь сніданок і віднести його своїй дівчинці в ліжко. Дивно, але інші жінки ніколи раніше не викликали в мені таких бажань. З Машкою все по-іншому. Мені хочеться дбати про неї, балувати її, засипати компліментами та просто бачити щасливу усмішку на улюбленому обличчі. Я подарую весь світ і кину до її ніг, аби вона ніколи не пошкодувала, що пустила мене у своє життя.

Пораюся на кухні добрих пів години. Омлет із шинкою – це найкраще, що можуть створити мої кулінарні таланти. Я заварюю чай і вичавлюю яблучний сік.

Дев'ята година ранку.

Гучний стукіт у двері, немов важкий удар кулаком по дереву, привертає мою увагу. Напружуюсь. Я знаю, хто прийшов і точно знаю, що буде потім. Збираюся з духом і впускаю до будинку Звіра. Сьогодні він виглядає бадьорим і, здається, навіть встиг себе накрутити, про що говорить вовчий вищир на його обличчі та жовна, що грають на вилицях.

– Доброго ранку, – вітаю я друга, але він не реагує. Вривається в будинок, відштовхуючи мене вбік, і починає тинятися по кімнатах, заглядаючи в кожен кут.

– Де вона?

– У моїй спальні, – відповідаю я. Звір навіть не дивиться в мій бік, а просто біжить сходами на другий поверх.

Друг завмирає навпроти дверей моєї спальні. Про щось міркує кілька секунд, а потім смикає за ручку і просто ввалюється в кімнату. Кидає гнівний погляд на дівчинку, стискає руки в кулаки.

– Не чіпай її, нехай спить, – хапаю Звіра за руку, коли він підходить до сплячої Машки й намагається скинути з неї ковдру.

– Іди нахуй, – огризається друг, обсмикуючи мою руку. – Маріє!

– Я сказав, не буди її, – у мене згоряє останній запобіжник. Я хапаю друга за плечі та ледве волоком не тягну, виштовхуючи зі спальні.

– Сука! Та я тебе уб'ю, ти мене зрозумів?

– Убивай, але тільки щоб Машка не чула. Не лякай її, придурок. – Звір неохоче погоджується зі мною, і ми спускаємось на кухню.

Друг падає на стілець, закидає одну ногу на іншу. Нервово барабанить пальцями по столу, поки я готую йому каву.

– Бачу, ти вже проспався, Костяне. Голова не болить? Налити похмелитись?

– Блядь, закрийся вже, – гарчить Звір, вихоплюючи з моїх рук чашку кави.

– Гаразд. Мовчу, – я повалено підіймаю долоні вгору і сідаю на стілець.

– Кажи, що ти задумав, придурок? Чому ти трахаєш мою дочку?

– Я кохаю Марію. От і все!

– Кохає! – З усього розмаху б'є кулаком по столу, а потім скидає на підлогу посуд з їжею. – На цьому столі ти її теж кохав, так?

– Припини!

– Хуй з два. Я не припиню, зрозумів? У мене так сверблять руки тебе задушити, що я ледве стримуюсь. За що ти так зі мною, друже? Чи ти мені ворог? Чому? Сокіл! Чому?

– Я відповів на твоє запитання. Я люблю твою дочку. Більше немає інших причин.

– Любиш? Що ти мені брешеш? Ти, крім грошей, нічого не можеш любити.

– Можу, виявляється, – бубню собі під ніс, бо Звір мене не слухає і вже зривається з місця.

Дозволяю другу пройтися кулаком по моєму обличчі кілька разів поспіль, але Звіра не задовольняють перші краплі крові. Він встромляє мені в ребра удар за ударом, змушуючи скрутитися в дугу.

– Суко, як ти міг, Соколе? Як ти міг зі мною так вчинити? Я ж тебе братом вважав, – Звір продовжує завдавати мені удар за ударом, поки я не опускаюся перед ним на коліна, низько схиливши голову.

– Прикольно було? Так? Прикольно трахати маленьку доньку свого друга? У чому кайф скажи? У тебе дах поїхав?

– Машка повнолітня.

– Мовчати. Я сказав, мовчати, доки я тебе не вбив. Як довго ти крутив роман за моєю спиною? – Я відвертаюсь убік, не бажаючи відповідати.

Звір піддається вперед і встромляє в моє плече носок взуття, змушуючи скривитися від болю. Я заплющую очі та смиренно терплю кожен випад. Я заслужив. Бачить бог, я приймаю покарання, не опираючись.

– Все почалося у день твого весілля. Тоді було вперше.

– Блядь, – репетує на всю горлянку Звір, а потім відштовхує мене і сідає на стілець, зариваючись обличчям у долонях.

– Мала стерва. Вона таки це зробила! А я собі думав, у чому причина, – Звір істерично сміється власним домислам, а я дивлюся на нього опухлими від ударів очима, нічого не розуміючи.

– Знаєш, чому Машка лягла під тебе? Вона вирішила помститися мені за те, що я одружився з Майєю. Мишеня так і сказала в день мого весілля: "Я перевірю, а потім тобі скажу, чи прикидається твоя дружина або чоловіки в сорок років дійсно можуть принести задоволення".

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно