Йон Колфер - Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер

— Убийте його, — волала Опал. — Докінчіть його негайно. Зараз же.

Шальке поправив свої окуляри.

— Відразу і негайно. Це повинно бути важливо.

Опал спостерігала, як він ішов, з пекучою ненави­стю в очах.

— Коли це закінчиться, я збираюся зруйнувати цей маєток просто від злості. І потім, коли я повер­нуся в минуле, я...

— Не говори мені, — перервав її десятирічний Артеміс Фаул. — Ти зруйнуєш його знову.

Маєток Фаулів, вісім років тому

Коли у чотирнадцятирічного Артеміса з’явилося де­кілька хвилин, щоб обдумати, що сталося між підкопом під огорожею парку і обманом жахливого екстинкціоніста, він зрозумів, що було багато питань стосовно хвороби його матері, які залишилися без відповіді. Можливо, він заразив її спеллтропією, але хто передав цю хворобу йому? Магія Холлі потрапляла в його орга­нізм і раніше, але сама вона була міцна і бадьора. Чому вона не захворіла? Або, наприклад, яким чином Батлер уникнув інфекції? Його лікували магією так, що він має бути вже наполовину чарівною істотою.

З усіх тих тисяч людей, яких гіпнотизували і яким стирали пам’ять щороку, тільки його мати захворі­ла. Мати — єдина людина на Землі, яка могла в цій ситуації щось зробити. Надто багато збігів. Безумов­но, надто багато збігів.

Так. Або хтось навмисно заразив його матір, або ознаки чарівно дублювалися. Можна обрати будь-який спосіб, але результат залишиться тим самим: Артеміс повинен вирушити назад у часі, щоб знайти протиотруту лемура Джей-джей.

А хто іще хоче отримати Джей-джея так само сильно, як і Артеміс? Відповідь на це питання ле­жить у минулому. Опал Кобой, звичайно. Малень­кий примат був останнім компонентом у її чарівно­му коктейлі. З його ліквором в її крові вона була б буквально наймогутнішою істотою на планеті, І якщо Опал не змогла отримати лемура у своєму часі, вона може отримати його в майбутньому. Не­важливо як. Швидше за все, вона пішла за ними че­рез потік часу і вискочила з нього на декілька днів раніше, щоб устигнути організувати цілу справу. Мабуть, щойно вона отримає ліквор Джей-джея, з легкістю відшукає шлях назад, у минуле.

Це було заплутано навіть для Артеміса. Опал не з’явилася б у його часі, якби він не вирушив у мину­ле. А він вирушив туди тільки через ситуацію, яку створила Опал. Тому що він намагався вилікувати матір, яку змогла заразити Опал.

Але тільки в одному він був упевнений — за всім цим стояла Опал. Вона була за ними і перед ними. Затиснула їхню групу у свої лещата. Парадокс часу.

«У цьому рівнянні дві Опал, — подумав Арте­міс. — Я думаю, що далі має бути два Артеміса Фау­ла». Таким чином, план набув форми в його голові.

Як тільки Артеміса молодшого проінформували про всі деталі і він переконався в їх точності, він од­разу ж погодився супроводжувати їх у майбутнє, не­зважаючи на гучні заперечення Батлера.

— Це — моя мати, Батлере, — сказав він просто. — Я повинен урятувати її. Зараз я наказую тобі залиша­тися з нею, поки я не повернуся. Так або інакше, як вони можуть сподіватися досягти успіху без мене?

— Дійсно, як? — поставила питання Холлі, відчу­ваючи величезне задоволення від того, що зарозумі­лий хлопчисько здувся, наче повітряна кулька, коли потік часу відкрився перед ним, як утроба величез­ної змії з комп’ютерних ігор.

— Вище голову, — сказала вона, коли Артеміс мо­лодший побачив, як його рука почала розпадати­ся. — І стережися квантових зомбі.

Подорож у потоці часу була складною для Арте­міса старшого. Будь-який інший уже розпався б на атоми під дією потоку, але Артеміс тримався силою волі. Він зосередився, максимально напружуючи свій інтелект, розв’язуючи недоказові теореми з ве­ликими кардиналами і складаючи закінчення для не­завершеної симфонії № 8 Шуберта.

Працюючи, Артеміс раптом почув іронічний ко­ментар від свого молодшого «я».

«Більше в сі мінор? Ти дійсно так думаєш?»

Він завжди був таким неприємним? Як стомли­во... Люди, що рідко дивуються, загалом не подоба­лися йому.

Маєток Фаулів, наш час

Повернувшись до свого часу, Артеміс старший затри­мався у власному будинку рівно на стільки, скільки знадобилося, щоб узяти свій одяг. Перш ніж вийти з кабінету, він попередив Фоулі й Номера Один трима­ти все в таємниці. Він швидко пройшов по коридору до шахти кухонного ліфта, що розташовувалася поряд з буфетом на другому поверсі. Це був не найпряміший маршрут до спостережного центру. Узагалі-то марш­рут був обхідним і незграбним, але це був єдиний спо­сіб пройти через будинок непоміченим.

Батлер уважав, що він тримає під спостережен­ням кожен квадратний дюйм маєтку, окрім особис­тих кімнат Фаулів, але Артеміс давно розробив маршрут, як пройти через будинок, не потрапляючи в око камер відеоспостереження. Він складався з хо­ванок по кутах, ходьби по меблях, подорожі на сто­ликах і нахилу великих дзеркал під певним кутом.

Звичайно, існувала можливість того, що вороги зможуть вирахувати ті ж самі стежки, координати і кути нахилу і теж зможуть потрапити невиявленими у будинок. Можливо, але малоймовірно, без знання затишних куточків і закутків, яких немає на жодному плані.

Артеміс зигзагами пробрався вниз по коридору, на секунду затримався позаду камери спостережен­ня, а потім швидко проник у шахту кухонного ліфта. На щастя, коробка ліфта стояла там, інакше він був би вимушений спуститися вниз по тросу, а лазін­ня по канату не було однією з його сильних сторін. Артеміс обережно наблизився до виходу з ліфта і на­тиснув кнопку першого поверху, швидко прибира­ючи руку, аби ліфт, що спускався, не затиснув руку. Цієї миті, напевно, система безпеки зареєструвала спуск столика сервіровки, але це не повинно було викликати тривогу.

Потрапивши до кухні, Артеміс прокотився по під­лозі і відчинив дверцята холодильника, щоб прикри­ти своє просування в комору. Глибокі тіні приховали його, поки камера не повернулася вбік, дозволяючи йому стрибнути на стіл і вискочити назовні.

Артеміс безперервно роздумував. План.

«Візьмемо найгірший варіант. Артеміс молодший безпорадний, капітан і Номер Один уже виведені з ладу. Цілком можливо, що хтось, наприклад, Бат­лер, був загіпнотизований і зробив це. Опал, напев­но, де-небудь біля центру управляє моєю матір’ю. Це була Опал, це вона могла бачити магію всередині мене. Не мама. Вона прибрала заклинання, яке я на­клав на батьків.

І, звичайно ж, сі мінор. Якщо ви починаєте в сі мі­норі, то і закінчувати теж маєте в сі мінорі. Будь-який дурень знає це».

Середньовічні рицарські обладунки стояли в пе­редпокої. Це були ті ж самі обладунки, які Батлер надів, щоб битися