Шолохов Михайло - Тихий Дін. Книга друга, Шолохов Михайло

Челб. Дмитро Володаров 99

19 Чернишевської Григорій Харпушін и

20. Філім. Челб. Ілля Калмиков 99

21 Мигулінської Сава Рибніков 0

22 Мигулінської Полікарп Буров п

23 Мигулінської Ігнат Земляков 0

24 Мигулінської Іван Кравцов 99

25 Ростов Микифір Фроловський "

26 Ростов Олександр Коновалов 99

27 Мигулінської Петро Вихлянцев 99

28 Клецької Іван Зотов 0

29 Мигулінської Явдоким Бабкін 0

ЗО Михайлівської Петро Свинцов "

31 Добринської Іларіон Челобитчиков У>

32 Казанської Хвементій Дронов 99

33 Іловлінської Іван Авілов п

34 Казанської Матвій Секматов 99

35 Нижнб-Курмоярської Георгій Пупков 99

36 Терновської Михайло Февральов

'0

37 Херсонської губ. Василь Пантелеймонов V

38 Казанської Порфір Любухін 99

39 Клецької Дмитро Шамов 99

40 Филонівської Сафон Шаронов 0

41 Мигулінської Іван Губарев 79

42 МигулінськОЇ Федір Абакумов 99 ,

43

44 Луганської

Гундорівської Кузьма Горшков Іван Ізварін 99

"

45 Гундорівської Мирон Калиновцев 99

46 Михайлівської Іван Фарафонов 7*

ЗОЇ

Станиці Ім'я і прізвище Вирок

47 Котовської Сергій Горбунов Розстріляно

' 48 Нижнє-Чирської Петро Алаєв V

49 Мигулінської Прокіп Орлов Уі

50 Луганської Микита Шеїн УУ

51 Ст. Механік РПТК Олександер Ясенський 33

52 Ростов Михайло Поляков п

53 Роздорської Дмитро Рогачов Зі

54

55 Ростов Іван Силендер ЗУ

56 Самарської г. Костянтин Єфимов уу

57 Чернишевської Михайло Овчинніков 37

58 Самарської г. Іван Пікалов ".

50 Іловлінської Михайло Корєцьков ТУ

60 Кумшатської Іван Коротков УІ

61 Ростов Петро Бірюков УУ

62 Роздорської н/м Іван Кабаков* ЗУ

63 Луковської Тихін Молитвинов УУ

64 Мигулінської Андрій Швецов УУ

65 Мигулінської Степан Анікін УУ

66 Кременської Кузьма Дичкін 39

67 Бакланівської Петро Кабанов п

68 Михайлівської Сергій Селіванов уу

99 Ростов Артем Іванченко УУ

70 1 Мигулінської Микола Коновалов 39

71 Михайлівської Дмитро Коновалов з"

72 Краснокутської Петро Лисаков т>

73 Мигулінської Василь Мірошников УІ

74 Мигулінської Іван Волохов V

75 Мигулінської Яків Гордєєв Зі

Троє з них не назвали себе.

Секретар, кінчивши переписувати список засуджених, поставив у кінці постанови розкарячені дві крапки, сунув перо в руку ближньому:

' — Розпишися!

Представник хутора Земцова, Коновалов, у парадному сурдуті сіро-німецького сукна з червоними петлицями на комірі, винувато посміхаючися, ліг над аркушем. Товсті, мозолясті, воронено-чорні пальці, не згинаючись, держали школярську обгризену ручку.

— Не який то з мене письменний, — говорив він, старанно виводячи заголовне "К".

Слідом за ним розписався Родін, так само непевно водячи ручкою, потіючи і хмурячися від напруження. Ще один, перше потрусивши ручкою, беручи розбіг, розписався і прибрав висунутий під час писання язик. Попов розмашисто, з розчерком написав своє прізвиїДе, підвівся, витираючи вогке обличчя хусточкою.

— 'Список прикласти треба, — позіхаючи, сказав він.

—— Каледін на тому світі спасибі нам скаже, — молодо посміхнувся Сенін, дивлячись, як секретар притискає до вибіленої стіни зволожений атраментом аркуш.

На жарт щось ніхто не відповів. Мовчки залишили хату.

— Господи Ісусе... — виходячи, зідхнув хтось у темних сінцях.

XXX.

Цієї, обризканої молочним світлом блідожовтих зір, ночі в крамничці, набитій людьми до віДпору, майже не було сну. Короткі згасали розмови. Задуха і тривога сушили людей.

З вечора попросився один з червоноґвардійців надвір:

— Відчини, товаришу! До вітру хочу. За потребою сходити!..

Він стояв у випущеній з шаравар б'язевій спідній сорочці, скуйовджений, босий, стояв і, тулячись почорнілим обличчям до замкової щілини, повторював:

— Відчини ж, товаришу!

— Вовк тобі товариш, — обізвався нарешті хтось із вартових.

— Відчини, братіку, — змінив звертання прохач.

Вартовий поставив рушницю, послухав, як у темряві посвистують крилами дикі качки, перелітаючи на нічну кормівлю, і, розкуривши цигарку, притулився губами до щілини:

— Мочися під себе, сердего. За ніч шараварів не зносиш, а на світанку і в мокрих у царство небесне пустять...

— Край нам!.. — розпачливо сказав червоноґвардієць, відходячи від дверей.

Сиділи пЛіч-о-пліч. У кутку Подтелков, випорожнивши кишені, нарвав купу грошей, прйшептуючи, материо лаючись. Покінчивши з грішми, розбувся, понюхав просмерділі потом онучі і, доторкуючись до плеча Кривошликова, що лежав поруч, заговорив:

— Ясно — нас обдурили. Обдурили, в господа мать!.. Прикро, Михайло! Хлоп'ям бувало, за Дін на полювання підеш з батьковою флинтою, ідеш лісом, а він — зеленим шатром... До музги пройдеш — качки сидять. Схиблю, бувало, і так мені прикро, хоч криком кричи. І ось зараз кривдно — маху дав; вийшли б з Ростова на три доби раніше— значить, не випало б тут смерть приймати. Догори ногами поставили б усю контру.

Мученицьки скалячи зуби, посміхаючися в темряву, (Кри-вошликов говорив:

— Чорт з ними, хай убивають! І вмирати — поки не страшно... "Я тільки й боюсь, що на іншому світі — одне

одного не пізнаєм..." Будемо там з тобою, Федю, зустрічатися чужі один одному... Страшно...

— Облиш! — досадливо гудів Подтелков, вмощуючи на .плечі сусіда свої'великі, гарячі долоні: — Не в цьому справа...

Лагутін розповідав комусь про рідний хутір, про те, як дід дражнив його "Клинком", за довгу голову, і про те, як шмагав його батогом цей самий дід, застукавши на чужому баштані.

Різні в'язалися тієї ночі розмови, безладні й уривчасті.

Бунчук влаштувався коло самісіньких дверей, жадібно ловив губами вітрець, що тягнув у дверну шпарину. Тасуючи пережите, він мельки згадав про матір і, пронизаний гарячим уколом болю, з зусиллям відігнав думку про неї, перекинувся спогадами до Ганни, до недавніх днів... Це дало йому велику втихомирливо-щасливу полегкість. Найменше лякали його думки про смерть. Він не відчував, як бувало, невиразного дрожу вздовж хребта, млойливої туги на думку про те, що в нього відберуть життя. Він готувався до смерти, як до невеселого відпочинку після гіркого і страдного шляху; коли втома така велика, так ниє тіло, — що тішити вже ніщо не може.

Поблизу від нього і весело і сумно говорили про жінок, про кохання, про великі й малі радощі, що вплітала в серце кожна кожному.

Говорили про родини, про рідних, про близьких. Говорили про те, що хліба гарні — грак у пшениці вже заховається — і не видно. Жалкували за горілкою і за волею, лаяли Подтелкова. Але вже сон покривав багатьох чорним крилом— змучені фізично і морально засинали лежачи, сидячи, стоячи. . "

Уже вдосвіта котрийсь, — чи то в яві, чи то уві сні, — розплакався ридма; страшно, як плачуть дорослі грубі люди, що з дитинства позабули солоний присмак сліз. І зразу ж урвалася дрімотна тиша, закричали на кілька голосів:

— Замовчи, проклятий!

— Баба!—випало.

— Борлак вирву — за-мов-чи!..

— Сльозу, пустив сім'янин!..

— Тут сплять люди, а він... совість втеряв!

Той, хто заплакав, хлипаючи носом, сякаючися, принишк.

Зовсім запала тиша. В різних кутках світліли цигарки, але люди мовчали. Пахло чоловічим потом, скупченістю багатьох здорових тіл, цигарковим димом і прісним бражним запахом випалої за ніч роси.

На хуторі просурмив зорю півень. Почулися кроки, брязкіт заліза.

— Хто йде? — неголосно спитав один з вартових.

Кашлянувши, йому відповів здалека молодий охотливий голос:

— Свої. Могилу подтелківським ідемо копати.

В крамничці відразу все заворушилося.

XXXI.

Загін татарських козаків під командою хорунжого Петра Мелехова прибув на хутір Пономарьов 28-го квітня на світанку.

По хуторі сновигали козаки-чирці, вели на водопій коні, юрбами йшли на край хутора. Петро спинив загін у центрі 'Хутора, наказав спішитися. До них підійшло кілька чоловіка.

— Звідкіля, станичники? — спитав один.

— З Татарського.

— Припізнилися ви трошки... Піймали без вас Подтелкова.

— Де ж. вони? Не погнали звідціля?

. — Ондечки... — козак махнув рукою на похилий дах крамнички, розсміявся: сидять, мов кури в курнику.

Христоня, Григорій Мелехов і ще кілька підійшли ближче.

— Куди ж їх, значця, направляють? — поцікавився Христоня.

— До ПОКІЙНИКІВ.

— Як то?.. Що ти брешеш? — Григорій схопив козака за полу шинелі.

— Збреши краще, ваше благородіє!—зухвало відповів козак і легенько випручався з чіпких пальців Григорія. — Он, дивися, — їм уже релі побудували, — показав він на шибеницю, влаштовану між двох чахлих верб.

— Розводь коні по дворах! — скомандував Петро.

Хмари обгорнули небо. Видзвонював рідкий дощ. На край хутора густо сунули козаки й баби. Людність Пономарьова, повідомлена про призначену на шосту годину страту, ішла охоче, мов на рідке, веселе видовисько. Козачки вичепурилися, мов на свято; багато вели з собою дітей. Натовп оточив вигін, тіснився коло шибениці і довгої—до двох аршин завглибшки — ями. Дітвора топталася по сирому суглинкові насипу, накиданого по один бік ями; козаки, сходячись, жваво обговорювали наступну страту; баби жалісно шушу-калися.

Заспаний і серйозний прийшов осавул Попов. Він курив, жував цигарку, вищиряючи тверді зуби, козакам вартової команди хрипко наказав:

— Відженіть нарід від ями! Спиридонбву перекажіть, щоб вів першу партію! — Глянув на годинника і відійшов убік,

дивлячись, як натиском вартових,-"натовп посувається від місця страти, оточує його зливним барвистим півколом.

Спиридонов з нарядом козаків швидко йшов до крамнички. На дорозі перестрів його Петро Мелехов.

— Від вашого хутора є охотники?

— Які охотники?

— Виконувати вирок.

— Нема й не буде! — гостро відказав Петро, обминаючи Спиридонова.

— Признач наряд! Чуєш ти?

Але охотники знайшлися: Митько Коршунов, пригладжуючи долонею пряме волосся, що вибилося з-під козирка кашкета, увалисто підійшов до Петра, сказав, полискуючи очеретяною зеленню примружених очей:

— Я стрельну... Чому кажеш — "нема". Я згодний,— і усмішливо спустив очі:

— Набоїв мені дай. У мене одна обійма.

Він, блідий Андрій Кашулін, з обличчям окованим найдужчим гнівним напруженням і калмикуватий Федот Бодо —ськов — зохотилися сами.

Збитим пліч-у-пліч величезним натовпом загуляв шепіт і стриманий гомін, коли від крамниці рушила перша партія засуджених, оточена вартою.

Попереду йшов Подтелков, босий, у широких галіфе з чорного сукна в розстібнутій шкуратянці. Він упевнено ставив З' грязь великі білі ноги, підковзуючись, трохи витягував ліву руку, зберігаючи рівновагу.