Шолохов Михайло - Тихий Дін. Книга друга, Шолохов Михайло

Але за півгодини кілька козаків, з них один вахмістер Боківської станиці, розштовхуючи збиті у щільний масив юрби, пішли вулицею.

— Хто з загону Подтелкова — збирайтеся на переклик!— вигукували вони.

Підосавул Спиридонов, в захисній сорочці і захисних наплічниках, зняв кашкета з офіцерською кокардою, що біліла мов відрубана грудочка рафінаду, погукував, повертаючися на всі боки:

— Всі, хто з загону Подтелкова, відходь ліворуч під тин!

Решта — праворуч! Ми, ваші брати-фронтовики, разом з вашою делегацією вирішили, що ви повинні здати нам всю зброю, бо людність боїться вас із зброєю. Складайте рушниці і іншу зброю на ваші підводи, охоронятимемо її разом. Ваш загін ми направимо до Краснокутської і там, у раді ви одержите всю вашу зброю.

Серед козаків-червоноґвардійців — глухе хвилювання:. Викрики з двору. Кричить козак Кумшацької станиці Коротков:

— Не здамо!

Глухий навальний гук на вулиці, по дворах, набитих людьми.

Пришлі козаки ринули праворуч і серед вулиці, натовпом, розрізненим і розбитим, залишилися червоноґзардійці з загону Подтелкова. Кривошликов, в накинутій наопашки шинелі зацьковано оглядався. Лагутін кривив губи. Знявся розгублений гомін.

Бунчук, твердо вирішивши не здавати, зброї, держачи рушницю напереваги, швидко підійшов до Подтелкова'.

— Зброю не здамо. Чуєш, ти?..

— Тепер пізно... — прошепотів Подтелков, конвульсійно жмакуючи в руках список загону.

Список цей перейшов до рук Спиридонова. Він, швиденько прочитавши його, спитав:

— Тут 128 чоловіка... Де решта?

— Відстали дорогою.

— А, он як... Ну, гаразд. Накажи, щоб зносили зброю.

Подтелков перший відчепив наган з кабурою, передаючи

зброю сказав невиразно:

— Шабля й Гвинтівка в тачанці.

Почали роззброювати. Червоноґвардійці мляво зносили зброю, револьвери кидали через тини, ховали, розходячись по дворах.

— Всіх, хто не здає зброю, труситимемо! — крикнув Спиридонов весело і широко оскиряючися.

Частина червоноґвардійців, з Бунчуком на чолі, відмовилася здати рушниці; їх обеззброїли силою. Тривогу збив кулеметник, що ускакав з хутора з кулеметним замком. Скористувавшася з метушні, сховалося кілька чоловіка. Але зараз же Спиридонов виділив варту, оточив усіх, що залишилися з Подтелковим, обшукав, спробував зробити переклик, але — полонені відповідали неохоче, деякі покрикували:

— Чого тут перевіряти. Всі тут!

— Женіть нас до Краснокутської!

— Товариші! Кінчайте справу! і

Опечатавши і під підсиленою охороною відіславши грошову скриню до Каргінської, Спиридонов вишикував полонених, скомандував, зразу змінивши тон і ставлення:

— Ряди здвой! Ліворуч! Праве плечо вперед, кроком руш! Мовчать!

Невдоволення хвилею пройшло по лавах, червоноґвардій-пів. Пішли недружньо, помалу, незабаром зламали лави і йшли вже натовпом.

Подтелков, сам умовлявши своїх здавати зброю, очевидно ще 'сподівався на якийсь щасливий кінець. Та тільки но пол'о-нених вигнали за хутір, козаки, що вартували їх, почали тіснити крайніх кіньми. Бунчука, що крокував ліворуч, дід-ко-зак, з полум'яно-рудою бородою і почорнілою від старости сергою в вусі, без причини вдарив батогом. Кінець його посмугував Бунчукові щоку. Він повернувся, стиснувши кулаки алеж другий, ще дошкульніший удар примусив його метнутися в глиб натовп} . Він мимоволі зробив це, порваний тваринним інстинктом самоохорони і, стиснутий тілами щільно збитих товаришів, зшерше по смерті Ганни скривив губи нерівною усмішкою, дивуючись про себе тому, як живуче і чіп ке в кожному бажання жити.

Полонених почали бити. Старі, озвірілі, бачачи беззбройних ворогів, гнали на них коні, збішуючися з кульбак, били батогами, тупиками шабель. Мимоволі кожен з битих намагався протиснутися всередину; знялася штовханина, крик.

Високий бравий червоноґвардієць з низівських крикнув, розмахуючи піднятими вгору руками:

— Вбивати — так убивайте відразу, вашу мать!.. Що ви знущаєтеся?

— Де ж ваше слово? — задзвенів Кривошликов.

Старики притихли. На запитання одного з полонених —

"Куди ви нас женете", один з вартових, молодий фронтовик, іцо видно співчував більшовикам, відповів півголосом:

— Наказ був — на хутір Пономарьов. Ви не бійтеся, братики. Поганого вам нічого не заподіємо.

Пригнали на хутір Пономарьов. '

Спиридонов з двома козаками став на дверях тісної крамнички, пропускаючи по одному, питав:

— Ім'я, прізвище? Звідки родом? — Відповіді записував у польову заялозену книжку.

Дійшов ряд до Бунчука.

— Прізвище? — Спиридонов приставив жало олівця до паперу, мельки глянув на похмуре лобасте обличчя червоно-ґвардійця і. бачачи як їжаться губи того, готуючи плювок, вигнувся всім тілом у бік, крикнув:

— Проходь, наволоч! Здохнеш і без прізвища!

Заражений прикладом Бунчука не відповів і тамбовець

Гнат. Ще хтось третій захотів вмерти невпізнаний, мовчки ступнувши через поріг...

Спиридонов сам навісив колодку. Приставив варту.

Поки коло крамниці ділили продукти й зброю, взяті з підвід експедиції, в одному з сусідніх будинків засідав нашвидку організований військово-польовий суд з представників хуторів, що брали , участь у спійманні Подтелкова.

Головував кремезний жовтобровий осавул, урожденець Бо-ківської станиці, Василь Попов. Він сидів за столом під запнутим рушниками дзеркалом, широко розклавши лікті, зсунувши кашкета на пласку потилицю. Масляні добродушно-суворі очі його допитливо повзали по обличчях козаків — членів суду. Обмірковували покарання.

— Що ж ми з ними зробимо, панове старики?—вдруге запитав Попов.

Нахиляючись, він щось шепнув підосавулові Сеніну, що сидів поруч нього. Той поквапливо потакнув головою. У Попова зіниці звузилися, стерлися в кутах очей веселі промінчики і очі, інші, виблискуючи похолоділим суворим виблиском, трохи прикрилися негустими віями.

— Що ми зробимо з тими зрадниками рідного краю, котрі йшли грабувати наші курені і нищити козацтво?

Февральов, дід старовір Милютинської станиці, скочив, мов підкинутий пружиною.

— Розстріляти! Всіх — він, мов оглашений затряс головою, оглядаючи всіх бузувірським, скошеним поглядом, дав-" лячися слиною, закричав: —Немає до них, христопродавців, жалю! Жиди, котрі з них є, — вбити!.. Вбити!... Розп'ясти їх!., у вогні їх!..

Рідка волокнувата борідка його трусилася, сиве з червоною підпалиною волосся розпатлалося. Він сів, задихаючися, цегляно-бурий, мокрогубий.

— На заслання вислати. Чи ні?... — нерішуче запропонував один з членів суду, Дяченко.

— Постріляти!

— На горло скарати!

— Підтримую їхню думку!

— Стратити всіх при народі!

— Бур'ян з поля геть!

— На горло!

— Розстріляти, звичайно! Про що ще говорити? — обурився Спиридонов.

З кожним викриком кутки рота осавула Попова, грубіючи в обрисах, втрачаючи недавню добродушність ситої, задоволеної з себе і з усього навколо людини, спускалися вниз, кам'янішали чорствими викрутами.

— Розстріляти!.. Пиши!...—наказав він секретареві, заглядаючи йому через плече.

— А Подтелкова з Кривошликовим... ворогів цих...—теж розстріляти?.. Мало їм! — запалисто гукнув дебелий престарий козак, що, сидячи коло вікна, раз-у-раз підкручував ґніт пригаслої лямпи.

— їх, як ватажків, — повісити! — коротко відповів Попов і проказав, звертаючися до секретаря: —Пиши: "Постанова: Ми, нижчепідписані..."

Секретар — теж Попов, далекий родич осавулів, схиливши біляву, гладко зачісану голову, заскрипів пером.

— Гасу, мать, невистарчить... — зідхнув хтось жалкуючи.

Лямпа блимала. Ґніт чадів. У тиші дзвеніла на-'стелі запа-вутинена муха, шкрябало папір перо, та хтось з членів суду сапно і важко дихав.

ПОСТАНОВА.

1918 року 27 квітня (10 травня) виборні від хуторів Каргінівської Боківської і Краснокутської станиці.

Від Василівського........ Максаєв Степан

* Боківського........Кружилін Микола

" Фомина..........КОмов Федір

* Верхнє-Яблунівського.....Кухтин Олександер

" Нижне-Дуленського.....Синьов Лев

" Іллїнського.........Волоцьков Семен

* Коньківського........Попов Михайло

* Верхне-Дуленського.....Родін Яків

" Савостянова........Фролов Олександр

" станиці Милютинської .... Февральов Максим.

" Миколаєва...........Грошев Михайло

" Красинокутської........Єланкін Ілля,

" хутора Пономарьова.....Дяченко Іван

* " Євлантієва......Кривов Микола

" " Малахова......Омелянов Лука

" Ново:Земцева........Коновалов Матвій

, Попова..........Попов Михайло

" Астахова.........Щегольков Василь

" Орлова..........Чекунов Федір

" Климо-Федорівського.....Чукарин Федір

Під головуванням В. С. Попова

УХВАЛИЛИ:

1. Всіх грабіжників і обманників трудящого люду, названих у списку нижче, всього в кількості 80-ти чоловіка, покарати на горло, розстрілявши причому двох з них — Подтелкова і Кривошликова, як ватажків цієї партії, — смерті придати, повісивши.

2. Козака хутора Михайлівського Антона Калитвенцева, зважаючи на недостатність доказів, виправдати.

8. Втеклих з загону Подтелкова і заарештованних у Краснокутській станиці: Костянина Мельникова, Гаврила Мельникова, Аксьонова і Вершинина покарати за пактом першим цієї постанови (кара на горло).

4. Кару виконати завтра, 28 квітня (11 травня) о 6-й годині вранці.

5. У варту для догляду за заарештованими призначити підосавула Се-ніна, під оруду якого на Ц годину вечора сьогодні вислати по два озброєних рушницями козаки: відповідальність за невиконання цього пакту покладається на членів суду; кару виконати варті від кожного хутора; вислати на місце розстрілу но п'ять козаків.

Оригінал підписали:

Голова військового відділу В. О. Попов.

Секретар А. Ф. Попов.

список чинів загону Подтелкова, присуджених 27 квітня ст. ст. 1918 року військово-польовим судом до кари на горло:

№№ Станиці Ім'я і прізвище Вирок

1 У сть-Хопер ської Федір Подтелков Повішено

2 Єланської Михайло Кривощликов 99

3 Казанської Абрам Кокурін Розстріляно

4 Буканівської Іван Лагутін 99

5 Нижегородської губ. Олекса Ів. Орлов 99

6 Нижегородської Юхим Мих. Вахтель "

7 У ст-Бистрянської Григорій Фетісов 0

8 Мигулінської Павло Агафонов п

9 Мигулінської Гаврило Ткачов п

10 Михайлівської Олександер Бубнов 99

11 Луганської Калінін Г9

12 Мигулінської Константин Мрихін У9

13 Мигулінської Андрій Коновалов 99

14 Полтавської Костянтин Кирста 99

15 Котовської Павел Позняков 99

16 Мигулінської . Іван Болдирьов 99

17 Мигулінської Тимофій Количев 99

18 Філім.