Оршуля Фаріняк - Айхо, або Подорож до початку

швидко, я ледве встигав. Слуга ніс дивну лампадку. Здавалося, що вогник в ній з’являвся з нічого і нерухомо зависав у повітрі.

— Прийшли, пане, — і зупинився перед непомітними дверима.

Двері наче за чиїмось наказом розчинились. В каміні тихо потріскувало лагідне багаття. Ескалар сидів на м’якому килимі обличчям до вогню:

— Сідай, Айхо, — сказав маг, не повертаючись.

Я опустився на м’який килимок, відчув, як полум’я гарячими хвилями обпікає обличчя, і відсунувся подалі.

— Навіть не знаю з чого почати…

— Ти обіцяв розповісти про батьків, Ескаларе.

— А, про батьків, — якось розгублено почав маг. — Коли побачив амулет зі змією на шиї, то зрозумів, що ти син Айсолари. Вона ніколи не розлучалася з амулетом і віддала б його лише власній дитині. Адже твою маму звали Айсолара?

— Чому звали? І сьогодні так звуть.

— Що?.. — розхвилювався Ескалар. — Ти ж сказав, що батьки померли?!

— Я сам донедавна так думав, проте дізнався, що живі. Не знаю, чому дід приховував це?

— Айсолара жива… — мрійливо повторив Ескалар. — Ти знаєш, де тепер батьки?

— Ні, я думав, що ти розкажеш.

— Я не знаю, Айхо. Я втратив слід Айсолари й Сохломира. Колись, дуже давно, ми були друзями. Але життя розлучило…

— Ти любив мою маму?

Ескалар різко повернувся, в очах відбивалося полум’я та, здавалось, це вогонь душі.

— Любив? Не просто любив, обожнював! Але Айсолара обрала іншого. Твого батька і мого найкращого друга.

Я подивився на Ескалара іншими очима. З такою ніжністю і теплом розповідав він про батьків, що я навіть заздрив. Адже не пам’ятав жодної риси обличчя, жодного слова мами чи тата, не пам’ятав голосу, рухів, сміху… А Ескалар не просто бачив, розмовляв, він був їх другом…

— Ви посварились через нерозділені почуття?

— Ні. Це не похитнуло дружби. Я програв у чесній боротьбі за серце Айсолари. І щоб змиритись з болем, на деякий час залишив рідне поселення, вирушив у мандри. А коли повернувся, тоді й відбулись фатальні події.

— То що ж сталося?

— Молоді і запальні, ми з твоїм батьком вірили в честь, справедливість, відвагу і гідність. Ці істини були нашими поводирями у житті. Ми мріяли про подвиги, які вершитимемо разом, про Воїнів Шаку, уявляли, як рятуватимемо світ. Але ми жили у непримітному маленькому містечку і нічого не знали про те, що коїться насправді. Коли твої батьки одружилися, я вперше покинув Оздерію і вирушив у мандри. Згодом зрозумів, що не все, у що вірили, істинне.

Під час подорожі я познайомився з людиною, яка перевернула моє уявлення про тогочасний світ. Це змінило все життя. Але коли я, повернувшись, розповів про це друзям, Сохломиру і Айсоларі, твоя мама лише сумно глянула, ніби кажучи: «Що ж ти наробив, Ескаларе?» А Сохломир розлютився так, що ми вперше з ним не на жарт посварились.

У той же вечір, засмучений, роздратований та зраджений, як тоді вважав, я покинув Оздерію і вирушив у чергові мандри. Але через десять років повернувся, щоб розшукати твоїх батьків. Туга за ними не давала спокою довгі роки. Але, як виявилося, Сохломир і Айсолара загадково зникли з міста незадовго після мого від’їзду. Я дуже здивувався, бо останній раз, коли бачив їх, твоя мама була при надії. З дня на день мав з’явитись на світ ти, Айхо. Куди пропали друзі — цілковита загадка.

— Так все ж, через що ви посварились? — запитав я, глибоко здивований почутим.

— Я розповів твоїм батькам усе, що дізнався за час мандрівки. Тобі теж це корисно почути. Айсолара і Сохломир були найближчими друзями, і я вирішив нічого не приховувати, навпаки, відкрити очі на правду. Намагався пояснити, що з жерцями потрібно боротися. Тому що вони чинять зло, тримають нас у незнанні, приховують істину. Розповів те, що Вогненну Війну насправді розпочали жерці. Вони не приборкали найдревніших, а знищили їх. Але, на щастя, не усіх. Єдиний древній, що дивом залишився живим, відкрив усю правду обраним людям, які заснували Орден геліонатів. А жерці, проливши невинну кров у цій страшній війні, переконали усіх, що нібито завдяки древнім рунам, які охороняє Верховний Храм, вони загнали драконів назад у підземелля Крекоса і втримують їх там силою магії. Переконавши в цьому народ, жерці стали єдиною владою на Півострові. Та геліонати, дізнавшись правду, повстали. Ми поклялися на вірність Найдревнішому, Джерелу Істини, і служимо тільки йому. Ми знищимо жерців та їх режим, і світом знову керуватиме істинна мудрість і добро.

Я повільно підворушив жарини у каміні, а сам збентежено розмірковував над почутим. Від Есхи дещо вже знав про протистояння жерців і Ордену. Але те, що діями геліонатів керує Найдревніший, ошелешило! На Півострові відбувалися незрозумілі, дивні речі.

— Але чому батьки не захотіли слухати?

— Те, що твоя мама могла б обуритись, почувши розповідь, я очікував. Вона належала до одного з Храмів міста, прислуговувала там. Але те, що це назавжди посварить нас із Сохломиром, стало повною несподіванкою. Я довго думав над цим. Єдине, що приходило в голову: щось відбулося з другом за рік, який не бачились. Пам’ятаю, коли я тільки повернувся з подорожі і ми зустрілись, він сказав, що має розповісти щось дуже важливе. Та я так і не дізнався про це, бо в той же вечір першим розповів про геліонатів. Ми посварилися і розлучились назавжди.

Я слухав Ескалара, а в голові роїлась купа незрозумілостей і запитань. Мама