Гілберт Кійт Честертон - Смиренність отця Брауна

— Схопити його? — запитав Фламбо, кидаючись до виходу, бо Калон широко відчинив двері.

— Ні, нехай іде, — сказав отець Браун і зітхнув так глибоко, немов його скорбота сколихнула глибини Всесвіту. — Нехай іде Каїн, Бог йому суддя.

Коли він ішов, усі мовчали, і швидкий розум Фламбо губився у здогадах. Панна Джоан з превеликим спокоєм прибирала папери на своєму столі.

— Отче, — сказав нарешті Фламбо, — це мій обов'язок, а не лише цікавість… Я повинен довідатися, якщо можна, хто скоїв злочин.

— Який? — перепитав священик.

— Той, що стався сьогодні, — відповів його поривчастий друг.

— Сьогодні сталося два злочини, — сказав отець Браун. — Вони дуже різні й скоїли їх різні люди.

Панна Джоан поскладала папери, відсунула їх і стала замикати шафу. Отець Браун вів далі, звертаючи на неї не більше уваги, ніж вона на нього.

— Обидва злочинці, — говорив він, — скористалися однією і тією самою вадою однієї й тієї ж людини, і боролися вони за ті ж самі гроші. Серйозніший злочинець перечепився через дрібнішого злочинця, і той отримав гроші.

— Та не тягніть ви, як на проповіді, — благав Фламбо. — Скажіть кількома словами.

— Я можу сказати й одним словом, — погодився його друг.

Панна Джоан, діловито й строго насупившись, надягла перед люстерком строгий, діловитий капелюшок, неквапливо взяла сумочку та парасольку і вийшла з кімнати.

— Правда дуже проста, — сказав отець Браун. — Поліна Стейсі сліпнула.

— Сліпнула… — повторив Фламбо, повільно підвівся і випростався на весь свій велетенський зріст.

— Це у них родинне, — вів далі отець Браун. — Молодша сестра носила б окуляри, але Поліна не дозволяла їй це робити. У неї була своя особлива філософія чи то своє марновірство… Вона вважала, що людина повинна долати слабкість, а не потурати їй. Вона не визнавала, що туман довкола неї згущується, і хотіла розігнати його зусиллям волі. Постійно напружуючи зір, вона сліпнула ще більше, але найважче було попереду. З'явився цей несамовитий, знавіснілий пророк, чи як він там себе називає, і змушував її дивитися на палюче сонце неозброєним оком. Вони це називали «смакувати Аполлона». О, Господи, якби ж ці нові язичники були трохи мудріші та просто наслідували давніх! Ті хоча б знали, що в чистому, беззастережному поклонінні природі чимало жорстокого. Вони знали, що око Аполлона може погубити й осліпити.

Священик помовчав, потім почав знову, тихо і навіть через силу:

— Не знаю, чи свідомо засліпив її цей диявол, але сліпотою він скористався свідомо. Убив він її так просто, що навіть неможливо про це подумати. Ви знаєте, вони обидвоє спускалися і піднімалися на ліфті самі, без допомоги ліфтера; знаєте ви і те, як тихо ці ліфти ковзають. Калон піднявся до її поверху і побачив у відчинені двері, що вона повільно, виводячи букви по пам'яті, щось пише, можливо, саме те, що пообіцяла йому напередодні. Він весело гукнув, що ліфт її чекає, і покликав, коли вона допише, піднятися до себе. А сам натиснув кнопку, беззвучно піднявся вище і цілком безтурботно пішов молитися на свій балкон на очах у багатолюдної вулиці, коли вона, бідолашна, закінчивши писати, побігла до ліфта, щоб чимшвидше потрапити до коханого, і ступила…

— Не треба! — скрикнув Фламбо.

— За те, що він натиснув кнопку, він отримав би півмільйона, — продовжував приземкуватий священик тим рівним голосом, яким він завжди говорив про страшні речі. — Але нічого з того не вийшло. Нічого не вийшло тому, що ще одна людина прагнула цих грошей і знала про Полінину хворобу. У заповіті була одна деталь, якої, мені здається, ніхто не помітив: він не дописаний і не підписаний, а підписи свідків — Джоан і служниці — там стоять. Джоан підписалася першою і з суто жіночою зневагою до формальностей сказала сестрі, що вона може підписатися згодом. Отже, Джоан хотіла, щоб сестра підписалася без справжніх, сторонніх свідків. З чого б це? Я згадав, що Поліна сліпнула, і зрозумів: Джоан хотіла, щоб сестра, залишившись на самоті, взагалі не змогла поставити свій підпис.

Такі жінки завжди пишуть ручками, а Поліна Стейсі і не могла писати інакше. Звичка, воля і пам’ять допомагали їй писати зовсім добре, але вона не знала, чи є у ручці чорнило. Ручки їй наповнювала сестра — усі, окрім цієї. Чорнила вистачило на кілька рядків, потім воно закінчилося. Пророк втратив п’ятсот тисяч фунтів та даремно скоїв найстрашніший і найгеніальніший у світі злочин. Фламбо підійшов до відчинених дверей і почув, що сходами піднімається поліція. Він обернувся і сказав:

— Ви повинні були дуже уважно до всього придивитися, щоб за десять хвилин його викрити.

Отець Браун здивувався.

— Його? — перепитав він. — Та ні! Мені було важко з цією ручкою і з панною Джоан. Те ж, що Калон — злочинець, я знав ще там, на вулиці.

— Ви жартуєте? — перепитав Фламбо.

— Зовсім ні, — відповів священик. — Я знав, що він злочинець, раніше, аніж довідався, у чому полягав його злочин.

— Як це? — здивувався Фламбо.

— Язичницьких стоїків, — задумливо сказав отець Браун, — завжди підводила їхня сила. Пролунав гуркіт, здійнявся крик, а жрець Аполлона не замовк і не обернувся. Я не знав, що трапилося, але зрозумів — він цього чекав.

Ліс простягав тисячі сірих рук з мільйоном срібних від інею пальців. Об тьмяний, блакитно-зеленавого кольору