Ерленд Лу - Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію

каже він, просто не терпиться подивитися, адже з цією брошурою для них пов’язані великі надії, каже він мені, сам посол цікавиться і вже кілька разів питав, як просувається робота над брошурою, каже фін, адже скоро літо і норвежці плануватимуть свої відпустки. То робота приспіє вчасно? — питає він, і я підстрибуючи киваю; дуже дивно виходить, коли одночасно киваєш і підстрибуєш, подумав я, кивок від цього ніби зникає, здалося мені, і це змушує мене додати: «Так!». Я кажу: «Так! Брошура приспіє. А факс мій ви отримали?» — питаю я. Він відповідає, що отримали, проте так і не зрозуміли, що це означає, але тут я прошу його подумати ще, щоб розібратися, а завтра побачимось. І тут він хапає естафетну паличку й мерщій зривається з місця, за Фінляндію; і відразу ж підбігає учасник естафети від «Сокола», на повному ходу передає мені паличку, і я теж пускаюся бігти, слідом за Фінляндією; суперництво йде між «Соколом» та Фінляндією, зараз я покажу Фінляндії, хто сильніший, треба було давно це зробити, але в найближчі хвилини я змагаюся за команду «Сокола», я відчуваю себе одним з них, я сам-один з команди, і від мене залежить честь «Сокола», тому я повинен постаратися викреслити свою індивідуальність і перетворитися на холоднокровну бігову машину, мої власні дрібні проблеми повинні відступити на задній план, думаю я, огинаючи перший поворот, зараз головне — «Сокіл», а вони ж три роки поспіль відвозили моє авто, і збоку це може здатися досить парадоксальним, що зараз я біжу за них щодуху, але ж я сам був винен у тому, що моє авто відвозили так часто, а у «Сокола» — щире серце, і він лише виконує свою роботу, і от я вже пройшов перший поворот, немов довгов’язий болотяний птах, і біжу за Фінляндією, буквально наступаючи їй на п’яти, а Фінляндія, треба визнати, тримає хороший темп, і мене це заохочує, я повинен її будь-що обійти, бо хто ж його знає, якими ін’єкціями Фінське посольство зарядило кров своїх бігунів, про це я не наважуюся навіть подумати, зате я сам чистий, як немовля, я нічого не приймав, навіть глюкози, у мене катма грошей, і я не знав, де її можна купити, і мені треба помочитися, і всі роки, проведені в університеті, не допоможуть мені висловити словами, як сильно мені треба помочитися, вода так і розпирає мене зсередини, ще трохи, і вона мене розірве, це справжня війна, вода мобілізувала всі свої ресурси і загрожує підірвати мене зсередини. І ось дорога пішла під гору в бік широкої алеї, і Фінляндія, як і раніше, на одну кінську голову попереду, і зліва виринає перша вігеландівська статуя на вершині тріумфальної арочки, відзначаю я на бігу, і вона зображує групу жінок і дітей, які міцно притулилися одне до одного, в той час як двоє могутніх чоловіків пильно вдивляються у далечінь, стежачи, щоб вода не нахлинула на них раптово; очевидно, Вігеланд сприймав це так само, як я, подумалося мені, у своєму мистецтві він говорив про воду та повені, його так само захльостував потік, як мене, але він уникнув психологічних катастроф, пустивши воду по каналах свого мистецтва, і він зробив до того ж розумний хід, завчасно подарувавши всі плоди своєї творчості комуні міста Осло, і комуна винагородила його тим, що подарувала йому чудову водонепроникну майстерню, в якій він міг сховатися від води; може, й мені слід було б вчинити, як він, думаю я, треба було принести брошуру про Фінляндію в дар місту Осло в обмін на затишне житло де-небудь високо в горах, куди не піднімається вода, і тоді комуна могла б після моєї смерті створити парк моєї брошури, сімейний парк, де можна і відпочити, і купити сосисок, і погодувати качечок і тому подібне, і от я вже біжу пліч-о-пліч з Фінляндією, і Фінляндія з подивом поглядає на мене, немов не очікувала, що я можу так швидко бігати, але я можу бігати дуже швидко, думаю я, і от знову поворот, і раптом бігти стало легко, дихання, ритм — усе прийшло в норму, і тут я роблю ривок, хоча ще не добіг до підйому, адже мені здається, що я здатен ще на один ривок, коли ми добіжимо до підйому, я можу зробити стільки ривків, скільки буде потрібно, це майже як у комп’ютерних мотоциклетних гонках, я набрав швидкість і біжу швидше за воду, і раптом настає повна тиша, і я залишаю Фінляндію позаду, і потім ще одного бігуна, у якого на спині написано «Норцинк», а цей «Норцинк», який виробляє цинк і фторид алюмінію в Вестланні, як я читав на мокрому папері, нещодавно був куплений фінською компанією, отож я лишив позаду все фінське, і це викликає у мене дуже приємне відчуття, ніби я повернувся додому; нарешті я вдома, думаю я, а я ж бо вже вирішив, що ніякого дому більше немає, і от я вдома і заходжу в свій дім, зачиняю за собою двері, і навколо цілковита тиша, я заварюю собі чашку міцного чаю, сідаю на диван, дивлюся у вікно і засинаю як убитий, і мені сниться, що я повертаю назад свою частку влади, якою володіють ЗМІ, відбувається особлива церемонія, під час якої я передаю владу наступному, кому вона більше потрібна, бо я повернувся нарешті додому і мені більше не потрібна ніяка влада, бо навіщо влада людині, якщо вона у себе вдома, думаю я уві сні, і тут прокидаюся від того, що я біжу естафету і мені треба помочитися, і тепер уже справа дійшла до серйозного, йде війна, тут усе серйозно, і чортові фіни все ще позаду, і переді мною стоїть завдання, яке треба якось вирішити; тут уся справа в розрахунку, думаю я, треба розрахувати, чи встигну я і помочитися, і одночасно перемогти Фінляндію, проте закінчити розрахунок я не встигаю, бо в низу живота у мене відбувається вибух, і назовні потоком виривається вода; наступне, що я встигаю усвідомити, — це як я стою посеред фонтана, метрів за сорок чи п’ятдесят від траси пробігу, я стою посеред великого фонтана — творіння Вігеланда, над яким шестеро могутніх бронзових чоловіків здіймають догори щось на зразок тарілки, тарілка, можливо, має символізувати земну кулю, спробуй розбери, що це таке, і навколо них виливаються потоки води, вони тримають потік, вони, так би мовити, підтримують його нагорі, а я стою у фонтані і