Ерленд Лу - Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію

не можу відмовити собі в задоволенні це повторити; та тут треба повернутися в набагато давніше минуле, повернутися до недільної школи, де я кілька разів побував і отримав спеціальний жетончик за те, що виступав на заняттях; і от там, у школі, на стіні висіла карта, де червоними пунктирними лініями був позначений маршрут чиїхось мандрів, і Фінляндія, як пам’ятається, теж була позначена на цій карті, проте, як я вже казав, я можу й помилятися; тому про всяк випадок я вириваю відповідну сторінку з Євангелія від Матвія, підкреслюю слова «і останні стануть першими, а перші стануть останніми» і терміново відправляю її факсом у посольство Фінляндії, для мене дуже важливо, щоб вони їх прочитали заздалегідь, а часу лишилося обмаль, рівно стільки, щоб устигнути вставити ілюстрації і поспати, бо завтра вже естафета, а післязавтра настає термін здачі брошури, і час працює проти мене, як завжди, отож, ну його до біса; мені випало бігти десятий етап, так сказала Сестра, маршрут проходить через Фрогнер-парк, від кладовища Вестре-Гравлунд до вулиці Нобельсгате, всього тисяча двісті двадцять метрів, а я страшенно не в формі, це вже точно, і сумніватися нема чого, але «Сокіл» кличе, і я буду на місці, а як же інакше, я відчуваю, що я один із них, а в моєму житті небагато гуртків, про які я можу сказати, що я один з них, тому на мене справило сильне враження, коли я побачив, що «Сокіл» ставиться до мене, як до своєї людини, це ж зворушливо, ми з «Соколом» — брати по крові, я — Срібна Стріла, і єдине, чого я хочу, — це жити спокійно в моїй резервації, але біла людина красномовна, вона говорить роздвоєним язиком, і мені знову й знову доводиться вступати з нею в поєдинок, а сестра моя — дика кішка, тому стережіться її.

На ранок я встаю на світанку і відразу беруся за розминку. В обідню перерву я приходжу на майданчик для покинутих автомобілів і отримую майку з кольорами «Сокола» та стартовий номер, тут я дізнаюся, що естафетну паличку мені передасть той, від кого я отримав серпневий номер «National geographic», а я потім повинен передати її Сестрі. Ми надягаємо майки, підкріплюємося легким сніданком і кілька разів співаємо пісню «Сокола», після чого вирушаємо на свої стартові позиції. Я прийшов з добрячим запасом, тому можу заздалегідь ознайомитися з маршрутом. Я кілька разів неквапливо пробігся по трасі підтюпцем і подумки склав план забігу; план — це важлива штука, він рятує від несподіванок; очевидно, щодо Фінляндії теж потрібно було приділити більше уваги плану, це моя помилка, у цій недбалості винна вода, що нахлинула, і вона ж зробила Фінляндію слизькою, як вугор, думаю я, розмашистим кроком наближаючись до Соні Хені, яка стоїть на окраїні парку і зустрічає мене широкою, такою широкою посмішкою, я подумки відзначаю підйоми та спуски, в основному мій маршрут проходить по рівній дорозі, але є невеликі спуски, наприкінці шлях йде під гору, от тут-то я повинен буду зробити ривок, адже спортсмени завжди роблять ривок на підйомі, цей прийом дуже ефективно діє на психіку суперників, так чинять велогонщики, що беруть участь в «Тур де Франс», і так чинять бігуни на довгу дистанцію, — всі роблять ривок на підйомі, і я теж зроблю ривок на підйомі (треба приберегти сили, відзначаю я про себе). Та коли на-став час передачі естафетної палички, я відчув, що трохи стомився після розминок, і ще мені хочеться пити, і треба помочитися; можна пити власну сечу, я про це читав, китайці роблять так постійно, кажуть, це очищає організм і підбадьорює, та мені це якось дивно — все-таки ж сеча, тому я вже краще поп’ю води, якось потім треба буде при нагоді навчитися пити сечу, а тут на Вестре-Гравлунд є вода, тут є крани, адже мертвим теж потрібна вода, і я, жива людина, вирішив скористатися таким краном для мерців; я, майже крадькома, напився водиці з царства мертвих; непогано б іще підвищити рівень цукру в крові, та тільки де, думаю, його тут купиш, я й грошей із собою не прихопив, знову погано все розпланував, і мені треба помочитися, та ніде не видно підходящого місця, щоб можна було непомітно прилаштуватися і де ніхто б мене не побачив; ні, цього приниження я ні за що не хочу пережити, хоча вода переповнює мене до болю, а бігун з естафетною паличкою от-от прибіжить; я стою на старті, він позначений синім кольором, і кругом повно народу, всі кричать і підстрибують; на щастя, всі скачуть, тому і я можу підстрибувати, не привертаючи до себе уваги; я стрибаю; напевно, це виглядає так, наче я розминаюся перед бігом, але я стрибаю виключно тому, що мені страшенно треба помочитися, мене от-от розірве, вода оселилася в мені і хоче підірвати мене зсередини, і це просто несправедливо, що вся вода в мені, в той час як інші люди взагалі живуть собі спокійно і знати не знають ні про яку воду, у Біма от оселився Ісус, а в мені поселилася вода, вода в мені, навколо мене і наді мною, я сам — суцільна вода, і тут раптом я чую знайомий голос: «Ти диви, а ти, виявляється, біжиш за „Сокола“; треба було тобі бігти за нас, адже ми не знали, що ти бігаєш, ти ж про це нічого не сказав», я дивлюся і бачу, що це говорить один з посольських фінів — один з єдиних двох фінів, яких я зустрів у своєму житті, за винятком бабусі з холодцем (але її насправді немає, тому й говорити нічого), і виявляється, фін біжить у тому ж етапі, що і я; і ми такі раді, радіємо нашій завтрашній зустрічі, каже фін, ми з нетерпінням її чекаємо, все посольство з нетерпінням чекає, що ж ти для нас створив; подумати лишень, як гарно б це виглядало, якби я біг за Фінляндію, подумав я, але бігти по Фрогнер-парку за Фінляндію, яку я не розумію і яка не розуміє мене, і яка зіграла в моєму житті фатальну роль — оце вже ні, думаю я, підстрибуючи на місці, а фін — той не стрибає, бо він, як я бачу, в хорошій формі, і йому не треба помочитися, він так і пашить енергією, і такий стрункий, якими стрункими бувають люди, котрі багато бігають, це особлива, дратівлива стрункість, стрункість сильна, і йому не терпиться,