Ерленд Лу - Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію

мочусь із такою силою, що тільки бризки летять, я й сам — фонтан і несамовито фонтаную, і при цьому регочу божевільним сміхом, і сеча хлюпоче в усі боки на дорослих і дітей, тут її на всіх вистачить, і вона хлюпає на дивні вігеландівські рельєфи немовлят, підкинутих догори кінським копитом, і скелетів, і рибалок, і товстозадих дам, і звідкіля він усе це взяв, питається, голубчик наш Вігеланд, він же був просто хворий, хворий на голову, потік звів його з розуму так само, як він зводить з розуму й мене, бо якщо вода почала підніматися — наша справа проти неї пропаща, і от я перетворився на фонтан, фонтан із сечі, і мочитися — це ж такий захват, я якось раптом по-новому на це подивився, я, здається, зовсім інакше починаю ставитися до цього процесу, схоже, я почну пити сечу, як китайці, — божевільний, звісно, народ, але мені пора бігти далі, бо, випустивши з себе на волю сечу, я відчув надзвичайний приплив сил, я вискакую з фонтана і вилітаю на бігову трасу, я бачу Фінляндію і «Норцинк» далеко попереду, але я мчу зі страшенною швидкістю, з такою швидкістю, що дерева і люди втрачають свою деревну і людську подобу, зливаючись у кольорові смуги, в яких мозок уже нічого не в змозі розрізнити, незважаючи на те, що я, як уже говорилося, використовую потужність свого мозку в набагато більшому обсязі, аніж інші, от як швидко я мчу, я ж біжу сьогодні за «Сокола», я біжу за команду «Сокіл», проте трішечки, зізнаюся, і за себе теж, мені ж і за себе треба якось позмагатись, помститися за свої невдачі, тому я зовсім не холодна бігова машина, як я думав, а гаряча й самотня людина, яка біжить, рятуючи своє життя, і в цю мить я повертаю наліво, через міст, і от нарешті той самий підйом, я роблю ривок, у мене в запасі ще багато сил для ривка, тому я рвонув уперед і от уже обігнав Фінляндію, а про «Норцинк» і казати годі, і ні той, ні інший із суперників нічим на це не можуть відповісти, та й що б вони могли мені сказати, хіба що фінською, та я їх все одно не зрозумію, тому вони мовчать і не дають відповіді, і, вирішивши, що їм нічим відповісти, я обертаюся до Фінляндії і кажу: може, ти тепер стулиш пельку і помовчиш хвилиночку? І потім я їх лишаю позаду вже остаточно, і тепер я — найсильніший, моя взяла, а не Фінляндії, ролі змінилися — це класичний варіант, це сюжет для кіно, і моя взяла, бо в ту мить, коли Фінляндія вже вирішила, що лишила мене в хвості, я рвонув уперед, і вийшло, що моя взяла, бо такі правила, можеш запитати кого завгодно, саме так і повинно бути за всіма правилами скрізь, де є правила, а це означає, що більш-менш в усьому світі.

Я вибігаю на вулицю Нобельсгате в самотній величі; певна річ, я не абсолютний лідер забігу, але я лідер відносно фінів, і наше змагання перетворилося на жорстокий двобій між Срібною Стрілою і «Соколом», з одного боку, і білою людиною, представленою фінами, — з іншого; тут розгорнулася основна боротьба, все інше було так, між іншим, і всі інші учасники та команди не являли жодного інтересу, і першим на вулицю Нобельсгате вибіг я, і я знову роблю ривок, хоча в цьому більше немає необхідності, і єдине, що мене ще турбує під час ривка, — це оте щодо перших, які стануть останніми, і навпаки, адже тепер-то я виграю, і тут уже я не хочу виявитися останнім, хоча за інших обставин, коли я програю, я, звісно ж, мрію стати першим, — одне слово, я хочу бути першим, і коли виграю, і коли програю, що, мабуть, можна назвати цілком природним бажанням, і от я передаю естафетну паличку Сестрі і продовжую бігти з нею поруч, бо не відчуваю ніякого бажання зупинитися. Я випив сили з Фінляндії і сам став таким же сильним, як вона, я сповнений наснаги, тоді як Фінляндія вибилася із сил: спочатку Фінляндія  випила мої сили й зміцніла за мій рахунок, а тепер я випив сили Фінляндії і зміцнів за її рахунок, тобто перемогла повна справедливість, думаю я, усе правильно, так і мало статися: Фінляндія вибилася з сил і лежить пластом на Нобельсгате, а я біжу, як довгов’язий болотяний птах, вулицями Осло, тріумфуючи свою перемогу, біжу пліч-о пліч з Сестрою, яка теж біжить легко й бадьоро, ми з нею — два довготелесі болотяні птахи, які линуть до місця гніздування, а моя частка від влади ЗМІ залишилася в парковому фонтані у вигляді сечі, влада — це паскудство, думаю я, і тепер я безвладний, та зате переможець, безвладний переможець, і я захистив свою честь, нарешті вона — моя, я нею володію, і після того, як Сестра передала естафетну паличку наступному бігунові, ми не зупиняючись побігли далі, рука в руці, по вулицях, і ми біжимо все швидше, бо у мене такий надлишок сил, що я ділюся з нею зайвим, і вона радісно приймає мій дар.

Нарешті ми добігли додому, зупинилися, вражені метушнею, пожежники та поліцейські огородили наш будинок заборонними стрічками, не пропускаючи нікого у двір, в якому я живу; нас зустрів розгублений Бім з Біблією під пахвою і розповів, що вони його таки знайшли; вони — це Торгрім і його компанія; пустоголові розшукали Біма і стали стукати, вимагаючи, щоб він їх впустив, але Бім їм не відчиняв, тоді вони влаштували пожежу в коридорі, щоб спалити Біма; як вони й сказали, іншого виходу у них, мовляв, не лишилося, от вони й підпалили двері зовні, та Бім зумів вибратися через вікно, скочив на якийсь дах, потім на веранду, забіг у чиюсь квартиру і вибіг на вулицю, і скоро пожежа охопила весь двір, каже Бім; і от полум’я палахкотить, у вогні метушаться пожежники з топірцями, шлангами та іншим спорядженням, заливають усе навколо водою; вони ллють воду тоннами, але вода ніяк не діє на полум’я, цього разу вода, як виняток, приречена на поразку, як Фінляндія; полум’я настільки потужне, що вода перед ним ніщо; у мене від цього видовища немов камінь з душі звалився, я насолоджуюся нікчемністю води — води, що спасувала, потоку, що програв, і я відчуваю, що вогонь мені не страшний, я ніколи не боявся вогню,