Володимир Броніславович Бєлінський - Країна Моксель, або Московія. Книга 3

вирішив прийняти бій на річці Кундурчі, північніше від Самарської Луки, коли сили неприятеля виявляться виснаженими від безперервних переходів» [56, с. 153].

Отже, Тохтамиш відводив свого противника якомога далі від столиці; вимотував його, змусивши переправитися через ріки Яїк, Сакмару, Самару, Сок.

Не таємниця, що «війська Тимура, рухаючись по ворожій території протягом шести місяців, були сильно ослаблені через нестачу харчів» [56, с. 153].

Однак московські байки про «велику перемогу Тимура» популяризують і далі, а школяреві Міші Арнольдову солідний науковий журнал «Наука і життя» за псевдо- дослідження присудив перше місце. Дуже прагне душа московита ганьби і приниження для свого «старого царя». Забуваючи, що хан Тохтамиш був їхнім справжнім царем!

То що ж трапилося? Чому, маючи повну перевагу в бою, хан Тохтамиш не розгромив Тимура? Про поразку Тохтамиша мова йти не може, бо його війська не були розгромлені у битві на Кундурчі. Тут історичні спекуляції московитів недоречні, їм немає місця в історичній науці.

І на це запитання є достовірна відповідь. Послухаймо давніх істориків:

«Ібн–Халдун, який також описав ці події, в перемозі Тимура вбачав… передовсім зраду воєначальників Тохтамиша. З його розповіді, першим зрадив хана Оглан–булат (точніше, Бек–булат), який був у почті Тохтамиша» [56, с. 155].

А професор М. І. Березін у своєму перекладі ханського ярлика уточнив:

«Під час битви спочатку ті погані люди (тобто зрадники) пішли з місця, через що й народ пішов з місця» [33 с. 51].

Не наводитиму інших прикладів, які підтверджують факт зради. Навіть із поданих текстів виразно видно, що головною причиною успіху в битві на річці Кундурчі стала не військова майстерність Тимура, а зрада окремих воєначальників хана Тохтамиша. Зрадивши хана, вони вивели свої військові з’єднання з поля бою. І головним зрадником став князь–оглан (тобто Чингісид) Бекбулат.

Але що найцікавіше, то це місце, куди попрямував князь–оглан зі своїми військами після втечі з поля бою. Послухаймо:

«Мабуть, Бекбулат утік, переправившись через Волгу до верхів’їв Дону… де був його улус» [56, с. 155].

Ми маємо пам’ятати з попереднього матеріалу, що князі–оглани (Чингісиди) мали свої улуси в Наровчаті (Мохші), Темникові, мещерській землі, Тулі, Москві тощо. Тобто зрадили хана Тохтамиша на річці Кундурчі в 1391 році князі «Залешанської землі». А князь–оглан Бекбулат був командувачем військового крила лівої руки. Така правда про цю битву: саме московити зрадили свого «старого царя». Ось чому ллється таке море брехні про «великого стратега Тимура». У великому словоблудді ховається правда про зраду на полі бою ростово–суздальських князів землі Моксель.

Швидше за все, і князі–оглани, зазначені в листі Тохтамиша до Ягайла, — Худжамадін, Бикші, Турдучак, Бирди, Давуд — знайомі нам князі ростово–суздальської та рязанської земель. Тільки імена їх подано у золотоординському прочитанні. Адже в тому ж трактуванні місто Єлець подане як місто Карасу. Не існувало в Золотій Орді міста під назвою Єлець! Як не існувало князів Василя Дмитровича, Івана Даниловича та інших з подібними іменами. Це лише московська інтерпретація своїх забаганок.

Ось чому так старанно і жорстоко відбувалася «зачистка» території Російської імперії від старовинних літописів, архівів та інших пам’яток минувшини. А в XX столітті московський режим навіть життя відбирав у людей, які зберігали національну пам’ять.

Але вернімося до хана Тохтамиша. Послухаймо ще одну цікаву думку:

«У ногайській редакції «Легенди про Єдигея і Тохтамиша» є пропущена в інших редакціях подробиця: Тохтамиш, зібравши рештки своїх військ, покликав до себе всіх своїх воєначальників і запропонував їм обговорити, як діяти далі, але отримав ухильні відповіді від своїх наближених, які думали тільки про зраду» [56, с. 155].

Звертаю увагу читачів: так про Тохтамиша говорить епос ворожого до нього народу, бо Єдигей був улюбленцем того народу.

Таким чином, війська хана Тохтамиша не були розгромлені, як нам про це кажуть наближені до Тимура джерела та московські колеги. Зрештою, й Тимур із залишками своїх військ не святкував перемогу, бо боявся Тохтамиша. Послухайте давніх істориків:

«Втрати Тимура невідомі. На карті Фрао Маура показане місце битви: «тут розташовані 18 могил, зроблених Тамерланом… Він наказав поховати тільки воєначальників». Якщо ці 18 могил означають місце поховання начальників «тьми», тобто десятитисячників, то втрати Тимура повинні бути визнані також значними. Його військо вийшло з бою дуже пошарпаним, тому після битви біля річки Кундурчі Тимур не ризикнув йти на Сарай і Астрахань… Ставши табором на одному з островів Волги, який мав назву Уртюбе, Тимур протягом 26 днів наводив лад у своїх військах» [56, с. 156].

Задумайтесь: який контингент військ може розміститися на одному волзькому острові? І ви чітко з’ясуєте втрати армії Тимура у битві на річці Кундурчі. Тим більше, що у тій битві Тимур втратив майже весь свій командний склад — 18 темників.

Швидше за все, полководці Тохтамиша на тій знаменитій нараді, коли хан просив поради, як діяти далі, відмовилися знищувати рештки військ Тимура, який зализував рани на острові Уртюбе. Логіка подій вказує саме на це.

Врахуйте, що до нашого часу дозволяли користуватися тільки хвалебними джерелами Тимура і московськими лжеджерелами. А весь матеріал В. Г. Тизенгаузена, доставлений вченим із Берліна, Парижа, Відня та Лондона, було під дано суворій цензурі і в більшості знищено за вказівкою Йосифа Сталіна.

Сам учений помер ще за царських часів у злиднях і повному забутті.

А літописи й архіви часів Золотої Орди було «зачищено» сотнями «московських наукових експедицій».

Мені дуже довго довелося шукати сліди московської брехні про битву на річці Кундурчі. Та я їх знайшов. Послухайте:

«У той час, в 1389 р., помер великий московський князь Дмитрій Іванович. І хоча він… заповів… велике княжіння своєму синові Василю, затвердити це рішення міг лише законний хан (цар. — В. Б.) Руського (Московского. — В. Б.) улусу — Тохтамиш. Тохтамиш підтвердив права Василя… і, що цілком природно,… зажадав від нього допомоги. Князь Василь військо привів, але жодного бажання воювати за Тохтамиша у… князя не було… Таким чином, у вирішальний момент зіткнення зі середньоазійськими тюрками хан Тохтамиш залишився без союзника» [92, с. 185].

Ми не станемо говорити про звичайний маразм професора, коли підданого підносять до рангу союзника. Це звичний стиль подання матеріалу московитами. Дуже хочеться величі московській душі! І, звичайно, у кожному епізоді історії.

Питання в іншому. Професор Л. М. Гумільов чітко підтвердив: війська Московського улусу перебували у складі військ хана Тохтамиша в 1391 році на ріці Кундурчі. Але у вирішальний момент зрадили хана. Послухаймо далі:

«Василь, побачивши, як повертаються події, повів своє військо в пониззя Ками і теж пішов на правий берег