Андрій Юрійович Курков - Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

Оксана всміхнулася. Підготувала новий клаптик скотчу, щоб заклеїти птахові дзьоб після його обіду. Але чайка раптом замотала головою і – немов забула про рибу, що лежала на блюдці, – закричала-зареготала різко й неприємно.

Оксана відсахнулася.

– Ти їж, а кричати будеш потім, там, на волі! – вона кивнула на вікно.

Але чайка продовжувала кричати, і крик її ставав дедалі голоснішим і огиднішим. Оксані заболіла голова.

– Тільки цього бракувало! – видихнула вона спересердя. – Ну що, не будеш їсти, тоді до вечора я тобі дзьоба не вивільню!

Чайці, схоже, було плювати на погрози людини. Вона почала кидатися по картонній коробці, підстрибуючи й волаючи. Видно було, як напружується її вкрите білим пір'ям тіло, як вона намагається розпрямити затиснуті бинтами крила.

Оксані раптом здалося, що в кімнаті запахло морем. Неприємний запах водоростей, що гниють на березі, залоскотав їй у носі, й вона почала чхати.

Потім, звично притиснувши лівою рукою чайку до дна коробки, вона спробувала правою одночасно закрити птахові дзьоб і замотати його скотчем. Але чайка наче з глузду з'їхала. Вона намагалася клюнути ліву кисть Оксани, а Оксана, в якої клаптик скотчу звисав із вказівного пальця, силкувалася схопити дзьоб птаха великим і середнім пальцями правої руки. Але дзьоб, як ножиці перукаря, розкривався й закривався з якоюсь неймовірною швидкістю, і в якийсь момент Оксана відчула різкий біль і побачила на руці кров – чайка таки клюнула її в тильний бік долоні правої руки. Оксана була шокована. Вона піднесла руку до обличчя й відчула, як гаряча кров полилася вниз до зап'ястка. Ще трохи, і вона забруднить кров'ю рукав піжами!

Схопилась і кинулася через кухню до ванної. Пустила холодну воду, підставила кисть і побачила, як вода відразу ж стала рожевою. У носі знову залоскотав неприємний морський запах. Оксана хитнула головою, настрій у неї руйнувався, псувався. Вона придивилася до рани, очищеної струменем води. Кров, як і раніше, йшла, але тепер Оксана бачила, що чайка просто здерла шкіру. Вона озирнулася на шафку, в якій лежала аптечка. І зразу ж таки уявила себе ввечері – в артистичному костюмі й з перебинтованою рукою. «Тільки цього бракувало!» – знову подумала.

І знову відвернув її увагу запах моря. Тепер здалося, що запах став сильнішим і насиченішим і що виходив він від холодної води, яка струменем падала на підставлену поранену руку. Оксана нахилилася до води – запах став іще сильнішим. Лівою долонею зачерпнула її, піднесла до рота, опустила в неї губи. І, вражена, завмерла. Вода дійсно була солоною, морською. І знову закричала в кімнаті чайка – огидно, голосно і різко.

Оксана замружилася, спробувала кілька разів вдихнути й видихнути на повні легені, як радили в одній статті, присвяченій досягненню внутрішньої гармонії. Не допомогло. Тоді вона дістала аптечку. Ватою закрила рану, потім накапала на рану зеленки і знову притиснула ватою. Після цього забинтувала кисть і всілася на табуреті за свій маленький кухонний столик, де тільки вона сама й могла розміститися.

Голова боліла, птах кричав, рана щеміла. Гіршого з нею сьогодні статися просто не могло. Вона знову зробила дихальну гімнастику, і здалось їй, що гімнастика трохи допомогла. В усякому разі, з'явилася цілком раціональна думка: подзвонити в ЖЕК і поскаржитися на якість води.

Вона набрала номер диспетчерської ЖЕКу. Розповіла диспетчерові про воду, попросила прислати сантехніка і взагалі з'ясувати, чому в крані солона вода. Жінка-диспетчер виявила чудеса ввічливості. Вона кілька разів м'яким голосом запевнила Оксану, що заявку прийняла й одразу передасть її далі. А Оксані хотілося скаржитись, і вона ніяк не закінчувала телефонну розмову, що вже не мала жодного сенсу. Нарешті диспетчер сама мовила спокійним голосом «Спасибі за дзвінок!» і поклала слухавку.

Оксана знову зробила дихальну гімнастику, але цього разу жодних змін на краще у своєму стані не відчула. І вона подзвонила Тарасові.

– Тарасе, любий! Мене чайка вкусила! – поскаржилася вона йому.

– Господи! Вона ще в тебе?! Та випусти ти її! Що ти собі проблеми колекціонуєш!

– Треба спочатку ветеринара викликати, щоб перевірив, чи загоїлися в неї крила!

– Ну то виклич! Заразом нехай ветеринар і твою рану обробить! Сильно вкусила?

– До крові!

– Хочеш, щоб я приїхав?

– Ні, не треба…

І тут знову чайка закричала голосно, й Оксана лівою рукою прикрила вухо.

Підвелася, зайшла до кімнати з мобільником, притиснутим до вуха, ввімкнула світло. Подивилася на чайку, що підстрибувала й металася по картонній коробці, знову відчула в роті й у носі солоне морське повітря. Підійшла до вікна. По зовнішній шибці бігли краплі дощу, й вода розмивала неясне зображення двору її будинку. Вона перевела погляд на акваріум із рибками і з жахом побачила, що ті кидаються, як божевільні, здіймаючи на поверхні маленького акваріума хвилі.

– Ой, – сказала вона, – я, здається, все зрозуміла! Збирай найцінніше і вибігай із дому!

– Ти чого? – здивувався Тарас. – Куди вибігати?

– Буде землетрус! Тварини його наближення краще відчувають, аніж люди. Напевно, тому й чайка з'їхала з глузду! І рибки кидаються, як скажені! Подивися на своїх!

– Та я біля них стою, – сказав Тарас спокійним голосом. – Вони тут у мене на одному місці, ліниво плавниками махають, ніякої метушні…

– Дивно, – видихнула Оксана. – Тоді я не знаю, що робити…

– Перше, – голос Тараса зробився вчительським. – Зателефонуй і виклич ветеринара. Друге – зроби собі трав'яного чаю й заспокойся. Третє – відчини вікна та провітри квартиру: свіже повітря освіжає й голову! Зрозуміла?

– Так, – відповіла Оксана.

– Тоді роби те, що я тобі сказав, а я тобі за годинку передзвоню!

Розмова з Тарасом трохи заспокоїла Оксану й допомогла їй зібратися з думками. Вона зараз же подзвонила ветеринарові; на щастя, знайома жінка-ветеринар була вільна й пообіцяла негайно прийти. Після цього Оксана набрала в чайник води, поставила його на плиту й аж тоді відчинила вікна. До кімнати ввірвалося сире, прохолодне повітря.

У двері подзвонили. Оксана, відчиняючи, здивувалася, що ветеринар прийшла так швидко. Але це була інша жінка.

– Я із санстанції, – сказала вона. – Ви скаржилися на якість води, нам із ЖЕКу телефонували.

Оксана кивнула і пропустила її в коридор.

– Я не хочу тут у вас підлогу бруднити.

Жінка в синій форменій куртці та в чорній довгій спідниці дістала із сумки велику пробірку, витягла з неї корочок і простягла хазяйці квартири.

– Наберіть сюди холодної води! – попросила вона.

Оксана виконала прохання. Коли набирала, знову відчула виразну присутність запаху моря.

– Це вперше у вас таке? – запитала жінка, ховаючи пробірку в сумку.

– Так, – Оксана кивнула.