Василь Зима - Ukrainian dream «Последний заговор»

заарештований керівник, до речі, його звали чи то Петро Мойсюк, чи то Мойсик, неважливо, практично не керував компанією, а був особою суто умовною. Його роль була чітко визначена: бути формальним керівником компанії.

Керував «Енергією-Омні» Рафаїл Ерлюк, особа дуже цікава і помітна в Росії, де пан Ерлюк і проживав останні вісім років після своєї втечі з Білорусі, де мав неприємності із місцевими правоохоронцями. До речі, Білорусь також була для Ерлюка проміжним пунктом, туди він потрапив із Чехії, а інформація про те, коли й навіщо Ерлюк прибув до Чехії, практично нікому не відома. У Росії цей чеський єврей зі схожим на українське прізвищем за досить короткий термін зміг досягти значних результатів. Він вийшов на людей із Кремля, наближених до Самого, і за їхньою допомогою організував непоганий бізнес. Бізнес Ерлюка був пов'язаний із нафтою й газом. Щоправда, інтереси Ерлюка були зосереджені не в Росії. Очевидно, хоча це, напевно, навряд чи хтось доведе, він одержав наказ працювати на ринку сусідньої країни.

В Україні Рафаїл Семенович дуже швидко знайшов потрібних людей, потиснув кілька впливових рук і перевів на рахунки окремих осіб чималі кошти. За кілька місяців по тому Ерлюк отримав дозвіл на закупівлю російського газу для України. Компанія «Енергія-Омні», на чолі якої був поставлений вищеназваний Петро Мойсюк, хоча й була розкритикована опозицією і звинувачена в приховуванні значних коштів від держави, почувалася на ринку досить вільно. За підтримки кількох урядовців і людей із СБУ дітище Ерлюка розвинуло досить бурхливу діяльність. Маючи право практично самочинно встановлювати ціни на газ для України, компанія зацікавилась кількома обленерго та нафтопереробними заводами. Власне, Ерлюку вдалося перебити під себе три обленерго та покласти лапу на кілька перспективних банків.

Чи були в Ерлюка вороги? В принципі, не було. Маючи такі кошти і заручившись підтримкою з Кремля, боятися ворогів, та ще й де — в Україні, — це зі сфери фантастики. Тому Ерлюк і не боявся. Окрім того, ніхто, за винятком хіба кількох високопоставлених чиновників і офіцерів СБУ які вже давно не захищали українських інтересів, не знав, що саме Ерлюк стоїть за компанією «Енергія-Омні». Тому, коли податкова інспекція звинуватила його компанію в ухилянні від сплати податків, він розцінив це не інакше, як виклик. Ерлюк знав: якщо ним зацікавились, значить, на це є воля людей дуже впливових, з якими йому самотужки не впоратися. Тому він наказав своїм підлеглим розпочати активну кампанію в ЗМІ, звинувачуючи ДПА в тиску на компанію. Сам вирішив вирушити до Москви.

Він добре розумів, що сам особисто нікому там, в Україні, не заважав, бо з усіма все було домовлено і поділено: він чесно віддавав відсотки потрібним людям, підтримував тих політиків, яких його просили підтримати, давав кошти на проведення передвиборчих кампаній, оплачував різні мистецькі акції, видавав власним коштом журнал і фінансував відому радіостанцію, також Ерлюк мав частку в кількох вітчизняних телеканалах, які досить активно впливали на формування громадської думки, був власником низки автосалонів і стоматологічних клінік. Тепер усе це, усе, що вдалося здобути за роки активної діяльності в цій країні, у нього могли відібрати або принаймні відкусити значний шмат його бізнесу.

Втім, найбільше Ерлюк турбувався навіть не за бізнес, особливо милим його серцю було величезне, розкішне помешкання в Конча-Заспі вартістю в 7 мільйонів доларів, а також комерційний санаторій побіля Гурзуфа, де Ерлюк відпочивав тричі на рік. У тому санаторії відпочивали найвпливовіші люди України, яких наш герой запрошував у гості. Впливовим людям санаторій подобався. І вони, під упливом від пережитого і побаченого, допомагали Ерлюку вирішити його «дрібні», як він сам любив говорити, проблеми. Щоправда, вирішення цих дрібних проблем приносило Ерлюку чималі прибутки, але впливові люди на це не зважали: допомогти другу — святе. Саме цим людям Рафаїл телефонував, коли його авто мчало Бориспільською трасою.

До відльоту залишалося трохи більше сорока хвилин. За двадцять хвилин, які він витратив на дорогу, Ерлюк зумів дізнатися все, що його цікавило. Сумнівів не залишалося: команда «фас» надійшла від президента, у цьому його запевнив віце-прем'єр Ян Урманіс, людина надійна й віддана Москві. Ерлюк давно знав Яна і не мав причин йому не довіряти. Він знав: Урманіс оперує тільки перевіреною інформацією.

Філософський відступ, присвячений ліні

Лінь — найбільша з усіх вад, страшний гріх, який спонукає людину до вчинення інших гріхів і перешкоджає їй досягати праведності та здобуватися на духовні подвиги. Ліниві люди ніколи не досягають видатних результатів, їм ніколи не підкоряться найвищі вершини, вони отак і проживуть своє життя, мріючи про щось велике і не кивнувши пальцем, аби те велике звершити.

Лінюхи знайдуть тисячі, десятки тисяч виправдань своїй ліні: вони запевнять вас, що їм просто не вистачає часу на все, і вони змушені обирати найголовніше, а найголовнішим є сон, переважно дванадцятигодинний, у вихідні вони можуть узагалі не вставати з ліжка до обіду, а навіть якщо й устануть, то не прибиратимуть за собою постільної білизни, аби за першої нагоди знову лягти до ліжка з бутербродом і чашкою чаю на таці. Це станеться в тому разі, якщо по телевізору йтиме цікавий фільм, або нецікавий, або транслюватимуть футбол чи якесь реаліті-шоу. Лінюхи дуже люблять футбол і реаліті-шоу, вони уявляють себе на місці спортсменів і подумки забивають голи у чужі ворота.

Друга за важливістю справа для лінивої людини — перегляд телевізора, причому не важливо, що саме показують, головне, аби передача відволікала від думки про те, що нічого в житті не зроблено і треба обов'язково щось робити, але робити нічого не хочеться, тому краще подивитися телевізор і якось убити час. До речі, час — то найгірший ворог лінивця. Він просто-таки не знає, що з тим часом робити. Йому видається, що часу так багато, як води в океані, і вбити його практично неможливо.

Лінива людина ніколи не планує свій день, не планує своє життя на ближчі п'ять-десять років, не ставить перед собою конкретних завдань і, звісно ж, ніколи тих завдань не виконує.

Порядок і пунктуальність для лінюха — речі взагалі жахливі й цілком чужі його творчій натурі. Я помітив, нероба завжди наголошує на тому, що він людина творча і його ні в якому разі не можна обмежувати й обтяжувати всіляким рамками, термінами та накладати на нього будь-які обов'язки. Лінивець завжди вам скаже, що неодмінно зробить те, що ви просите чи наказуєте, але мине якийсь час, і ви зрозумієте, що він не те що не зробив, але й