Автор невідомий - Народні казки - Казки про богатирів та лицарів

— Що ж, браття, їдемо ми, їдемо, а між нами нема отамана. Будь же ти, Королевичу, отаманом!

— Не хочу, брате!

— Будь ти, Куховаричу!

— Не хочу і я! Будь лучче ти, Сучченку!

— Е, брати, ви з більшого покоління, та ви не хочете, а я з найменшого покоління, та буду над вами отаманом! Не хочу!

— Ставаймо, браття, під ряди і пускаймо стрілочки: чия далі упаде — той буде отаманом.

Поставали, попускали стрілочки.

Зараз же стріла Королевича застряла в дубові, стріла Куховарича застрягла у маковині, а Сучченкова застрягла у змієвому будинкові у вікні.

Ідуть в інше панство, десяте государство.

— Он твоя, Королевичу, стрілочка в россохах у дубові стримить.

Ідуть в інше панство, десяте государство.

— Он твоя, Куховаричу, стрілочка в маковині стримить.

Ідуть в інше панство, десяте королівство — не видно стрілочки Сучченкової.

— Вернемось, брати: не видно стрілочки.

— Е, брати, ви до батька з стрілочками приїдете, а я з чим приїду? Стидно мені буде.

Ідуть знову в інше панство, десяте королівство…

— Он твоя, Сучченку, стрілочка стирчить у змія у вікні.

Приїжджають вони туди — стрілочка стирчить у вікні, а зміїв ні одного нема, — всіх та стріла порозганяла.

Позаводили вони усі три коні на конюшню, і остались собі там ночувати.

— Которому, брати, іти до коней ночувати?

— Ти, Короленку, найменший, іди ти до коней ночувати, а я піду під міст, — каже Сучченко.

Пішов той на сторожу, але як впав на сіно, то відразу й заснув. А Сучченко пішов під міст, дивиться — летить змій, за три милі пекельним огнем пашить. Коли наблизився, на мосту кінь змія спіткнувся.

— Стій, стерво, не спотикайся! Ти, борсукова шерсть, не надимайся, ти, соколе, не тріпочи крилами, а ти, хорте, не вий, бо твоєї тут рівні нема! Десь-не-десь є Сучченко-молодець, але його кості ворон сюди не занесе.

А Сучченко з-під мосту:

— Брешеш!.. Добрий молодець сам з-під мосту вийде.

— А що, чи будемо битися, чи будемо миритися?

— Щоб я з поганою тварюкою та мирився? Я не того сюди прийшов, щоб з тобою миритися!

— Ходімо на тік!

Як узяли битися, він йому всі три голови і позрубував. Після взяв, язики повиймав і в кишеню поховав. Тоді взяв рукою підняв скалу, підкотив тулуб і скалою навернув. Дав Бог світ, посходилися вони до купи, а Сучченко і питає:

— Що кому, брати, снилось?

— Ой, та ми так спали, що й не пам’ятаємо, що снилося.

Дочекали вечора. Сучченко каже:

— Тепер іди ти, брате Куховаричу, на сторожу до коней, а я піду під міст.

Пішов під міст, подивився на зорі, дивиться — летить змій, за шість миль огнем пашить, опустився на міст — кінь спіткнувся.

— Стій, стерво, не спотикайся, ти, борсуча шерсть, не надимайся, ти, соколе, не тріпочи, ти, хорте, не вий — тут твоєї рівні нема. Десь-не-десь є Сучченко-молодець, але його ворон і кості сюди не занесе.

А той — каже:

— Брешеш, добрий молодець з-під мосту й сам вийде.

— Чи будемо битися, чи будемо миритися?

— Щоб я з поганою тварюкою та мирився! Будемо битися!

— Ну, ходімо на тік!

Пішли на тік, почали битися, як почали битися, він черк — три голови зняв. Почали битися, знову він три голови зняв, узяв язики повиймав і у кишеню поховав. А тулуб взяв під скалу підкотив і скалою навернув. Дав Бог світ, посходились брати.

— А що, брати, що кому снилося?

— Ой, та ми так спали, що й не пам’ятаємо, що снилося.

На третю ніч увів свого коня і прив’язав у покоях до стовпа.

— Тепер, — каже, — дивіться, братці, нате вам карти, і грайте в карти, тільки не спіть.

Повісив свої рукавички на гачок і — каже:

— Грайте в карти, та дивіться: як буде із моїх рукавичок піна текти — радійте, а як буде кров текти, то хоч самі біжіть, хоч коня пускайте мені на поміч.

Як почали вони грати, поки грали, та й поснули. Він пішов під міст, дивиться: летить змій, за двадцять миль пекельним огнем пашить, з дванадцятьма головами. Прибігає змій на міст — кінь спіткнувся.

— Стій, стерво, не спотикайсь, ти, борсуча шерсть, не надимайся, ти, соколе, не тріпочи, ти, хорте, не вий! Тут твоєї рівні нема. Десь-не-десь єсть Сучченко-молодець, але його ворон костей сюди не донесе.

— Брешеш! Добрий молодець сам з-під мосту вийде!..

— Чи будемо битися, чи будемо миритися?

— Щоб я з поганою тварюкою та мирився! Будемо битися!

— Ходімо на тік!

Як почали битися — ні той того не подужає, ні той того. До того добилися, що з Сучченка уже кроваві ріки біжать. А брати поснули. Крові вже по черево коневі набігло із тих рукавичок, а вони сплять, плавають у крові. А той вибився уже із сил, взяв шапку з голови і кинув угору.

— Ей, — говорить, — проклятий, ти не дивишся, он два брати мої біжать до мене на поміч!

Той гульк угору, а він чирк — і зтяв три голови. Як почали битися — ні той того, ні той того.

— Давай відпочинемо.

— Давай!

Стали відпочивати, а змій — каже:

— Дми на тік!

— Дми ти, нечиста сила!

— Ні, дми ти, Сучченко!

Подув той — став тік мідний, подув змій — став тік срібний (ще сили більше у змія). Почали вони битися — погано приходиться Сучченкові, він узяв чобіт, скинув і кинув угору.

— Ей, проклята сило, от пропадеш! От ще до мене два брати на поміч біжать!

Змій гульк угору, а той черк — і ще йому три голови одрубав.

Як почали битися — ні той того, ні той того не подужає. Бачить Сучченко, що погано, скинув другий чобіт з ноги, кинув угору і — каже:

— От коли, вража сило, пропадеш! Он моїх ще два брати біжать до мене на поміч…

Той глянув угору, а він йому і послідніх три голови одрубав, повиймав язики, поховав їх у кишеню, а тулуб скалою навернув.

Приходить він до братів своїх, дивиться — вони у крові плавають, кінь по черево у помості вибив яму і з рукавичок кров біжить. Розбудив він їх.

— Нуте, браття, що ви наробили? Сідлаємо коні, будемо втікати, бо пропадем.

Поїхали вони. Їдуть в інше панство, десяте королівство.

— Ах, браття, забув я на гачку, на печі свої рукавиці!

— Та кинь, брате, обійдешся і без них!

— Е, ні, — каже, — вернусь! З чим до батька приїду?

Перекинувся він котиком, побіг — прибігає туди, дивиться —