Евгеніуш Паукшта - Там, де козам роги правлять

розмовляти з ним. А може, саме це й було причиною того, що його все-таки вабило до дівчини, він думав про неї частіше, ніж хотів. Певно, в усьому цьому було багато враженого честолюбства.

Якийсь час велику роль відігравала вдячність. Тоді, коли Едек узнав, як часто вона провідувала його в лікарні. Звідси, може, і усвідомлення вини — він так необачно назвав її дурною козою. Але, приїхавши до управління, хлопець почував уже щось зовсім інше. Все, що було доти, видалося скороминущим, заздалегідь розрахованим на якусь мить. А тепер йому взагалі не хотілося виходити звідси, він забув про набої, по які приїхав, боявся навіть обняти і поцілувати дівчину.

А потім скандал на вечорі і наслідок його — отой зневажливий погляд на площі в Піші.

Або полювання. Її вигук. Хлопець відчув тоді небувале щастя. Як він радів, що вони помирилися. Прийшов до неї через два дні. Віка була дуже мила, але ніби трохи збентежена. Домовилися зустрітись у неділю. І тоді він довідався, що Віка виїжджає. Дирекція організувала в Ольштині спеціальні бухгалтерські курси. І на ті курси послали саме її! Ця звістка була для Едека мов удар обухом по голові. І він, хоч як старався, не зміг того приховати. Дівчина здивувалася, що його це так засмутило. Едек пам’ятав усе, ніби то щойно сталося,— Віка провела його до порога, погладила по щоці й сказала, що потім вони зустрічатимуться частіше. І що в червні у неї відпустка, тоді вони цілі дні будуть на озері... А Метек дивується, що в червні Едек не хоче й думати ні про нього, ні про його рибу.

Хлопець оглянувся по кімнаті. Від білого снігу за вікном у порожньому приміщенні було досить видно. Едек подумав, що треба було б тут якось краще опорядити. Щось повісити на стіні, придбати кілька стільців, може, невеличку шафу для одягу. Бо який же сенс довгий час жити, мов у таборі, в отаких занедбаних чотирьох стінах.

Подумав і дуже розсердився сам на себе. Схопився й довго кружляв навколо столу. Недавно він гадав, що трохи заробить на вивозці й повернеться до Ольштина. Грошей на перший час вистачить, а там знайде якусь підходящу роботу. Досить уже спекуляції та вуличних бешкетів... А тут раптом йому забаглося опоряджати кімнату в цьому закутку, навіть меблі купувати, сто чортів... Овва, як би не так! У такій глушині, де... як це казала Віка? Ага, де козам роги правлять, саме так. І він має тут вікувати? Літо ще можна перебути, а далі? Та навіть після червня можна буде вже виїхати...

— Віка, Віка, Віка! — пристрасно й голосно кинув вій у тишу і впав на ліжко, яке тільки зойкнуло і запищало всіма своїми пружинами.

Поки Едека не здолав сон, ім’я дівчини так і не відійшло від нього.

А десь опівночі несподівано здійнявся рвучкий вітер, геть прогнав мороз, ринув теплою хвилею на сніги, загойдав дерева, струшуючи тверду, застиглу в крижаних бурульках паморозь, зволожив дахи, з яких великими краплями почала капати вода.

Тільки озера ще не міг перемогти той перший справді весняний вітер. Дарма він на весь крижаний покрив нахлюпав ясної, прозорої води, яка з кожним подмухом тихо плюскотіла, беручись маленькими брижами, дарма придушив подекуди лід так, що в тих місцях, особливо поблизу берегів і над підводними течіями, зашуміли, вириваючись, буйні потоки — товста крижана плита зосталась, і коли настав вечір, коли вітер із весняним гомоном полинув десь далі, вона знову натягнула осклілу, прозору, тверду і холодну поволоку.

— Товстий лід цього року. Не скоро озеро скресне,— казав лісничий.

Він добре розумівся на цьому. Кожного дня вода появлялася на кризі, точила і підмивала лід, уперто вгризалась у твердий шар його, а надвечір, після великих зусиль, здавалась і застигала.

Едек, як випадала вільна хвилина, стояв на березі й дивився. Він ще ніколи не бачив такого змагання. Часом по кризі котився глухий, протяжний тріск, десь шипіла вода, била фонтаном угору, вливаючись у струмки, що рвалися до берегів. А далі стали появлятися вже більші тріщини, через які валом валила вода. І знову зазублини сходилися, щоб утворитися в інших місцях.

По цій кризі, через воду, що виривалася нагору, шмигали надвечір сани — возії поверталися з лісу додому, в село. Коні йшли бадьорою риссю, цокали об лід копита, розбризкуючи воду, сани часом то глибоко занурювались у бурхливий потік, то робили круг, обминаючи підступні тріщини.

Едек і гадки не мав, що й сам узнає, що то за поїздка. Одразу по обіді зіпсувалося щось у тракторі. Хлопець довго мучився, поки нарешті не побачив поламаної шестерні. Треба було замінити її. Лісничий охоче дав йому свій мотоцикл — його упередження і побоювання, що Едек, випивши, розіб’є машину, давно вже зникли.

На жаль, на складі не було запасної шестерні. Обіцяли виточити її за два дні. І хлопець рад не рад лишився без роботи.

Вранці другого дня до Сум прибув Міхал. Приїхав по сани, бо лісничий хотів перевезти з Пісок трохи насіння, якого йому не вистачало.

Міхал радий був цій невеличкій розвазі. Хлопець нудьгував за Сумами, йому вже набридли косі погляди жінок, які почували себе скривдженими і вважали, що молодий лісник — винуватець їхнього лиха.

Він весело ляснув батогом і гукнув Едекові:

— Поїдеш зі мною? За дві години повернемось...

Залєський скочив у сани. Кінь одразу рвонув з місця.

День був тепліший, ніж попередні. На відкритих місцях сніг уже розтав, несміливо пробивалися росточки молодої трави. Коли Міхал звернув до озера, Едек неспокійно завовтузився.

— По льоду хочеш? Там води до біса і тріщини щомиті появляються...

— Не страшно. Крига ще стоїть. От як загуркоче, наче з гармат ударить! Но-о, карий, но-о! — поганяв він коня, який нерішуче спускався на лід, ковзався і непевно поглядав на воду, що хлюпала з-під копит.

— Гоп-ля-а!

Сани аж загули, перескакуючи через тріщину завширшки щонайменше як дві долоні.

— Гоп-ля-а!

Нова тріщина, ще ширша.

Вода розлилася по льоду тільки тоненьким шаром. Едек уже освоївся, йому подобалась така їзда. Навіть вода на цьому льоду пахла весною. Едек рукою витирав краплі, що віялом вилітали з-під кінських копит і падали на обличчя. Краплі були теплі, нагріті сонцем.

— Тут підводна гірка, поглянь, як вода вимила,— гукнув Міхал.

Широкий потік, б’ючи з-під льоду, сунув їм назустріч. Крізь прозору, мов кришталь, воду видно було нерівний, надутий лід, а ще нижче —