Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

його до океану своїми химерними силами приборкувача води. Хейзел сиділа поруч із Френком на середній лаві, пліч-о-пліч; і через це нервувалась не менше за гарпію.

Вона пригадала, як Френк заступився за неї в Портленді, як крикнув: «Вона гарна людина!», наче був ладний накинутись на будь-кого, хто цьому заперечить.

Пригадала його постать на схилі в Мендосіно, як він стояв один посеред отруєної трави, оточений полум’ям, зі списом у руці та попелом василісків біля ніг.

Тиждень тому, якби хтось припустив, що Френк — дитина Марса, Хейзел засміялася б. Він був занадто милим і тихим. Вона завжди відчувала, що мусить його захищати, бо він був таким незграбним, увесь час потрапляв у неприємності.

Відтоді, коли вони залишили табір, її ставлення змінилось. Френк виявився значно хоробрішим, ніж вона вважала. Тепер уже він наглядав за нею. І слід було визнати, що така зміна була Хейзел до вподоби.

Ріка вийшла в океан. «Пакс» повернув на північ. Поки вони пливли, Френк підбадьорював її дурнуватими жартами: «Як запхати мінотавра до холодильника? Скільки потрібно фавнів, щоб замінити лампочку?» Він вказував на будівлі уздовж узбережжя; що нагадували йому Ванкувер.

Почало сутеніти. Морська вода набувала такого самого багряного кольору, як крила Елли. Двадцять перше червня добігало кінця. До Свята Фортуни залишалося рівно сімдесят дві години.

Нарешті Френк дістав з рюкзака їжу: содову та кекси, що прихопив зі столу Фінея. Він роздав їх друзям.

— Це нормально, — тихо промовив він. — Моя мама казала, що не слід тримати проблеми в собі. Але якщо ти не хочеш нічого розповідати, це нормально.

Хейзел тремтливо зітхнула. Вона боялась розповідати. Не тільки тому, що їй було соромно. Вона не хотіла знепритомніти і провалитись у минуле.

— Ти мав рацію, — промовила вона, — коли сказав, що я повернулась з того світу. Я. я втікачка. Я маю бути мертвою.

Її прорвало, наче греблю. Слова ринули потоком. Вона розповіла, як мати викликала Плутона і закохалась у нього. Як мати зажадала всіх багатств землі і як це стало прокляттям Хейзел. Вона описала життя в Новому Орлеані. Розповіла про все, окрім свого хлопця Семі. Дивлячись в очі Френка, Хейзел не могла змусити себе говорити про це.

Вона розповіла про Голос і те, як Гея повільно захопила свідомість мами. Розповіла, як вони переїхали на Аляску і як Хейзел допомогла відродити Алкіонея. І розповіла, як померла, потопивши острів у затоці Воскресіння.

Хейзел розуміла, що її також чують Персі та Елла, але здебільшого розповідала все це Френкові. Коли вона закінчила, то боялась подивитись йому в очі. Вона чекала, що він посунеться від неї, можливо, назве чудовиськом.

Натомість він узяв її за руку.

— Ти пожертвувала собою, щоб перешкодити відродженню велетня. Мені б нізащо не достало мужності зробити подібне.

Вона відчувала, як пульсують жили на її шиї.

— Це не мужність. Через мене померла мама. Я допомагала Геї занадто довго. Це через мене вона ледве не перемогла.

— Хейзел, — промовив Персі. — Ти самотужки кинула виклик богині. Ти зробила все пра... — Його голос обірвався, наче в нього виникла неприємна думка.— Що трапилося в Підземному царстві... Тобто після твоєї смерті? Ти мала потрапити в Елізіум. Але якщо Ніко повернув тебе...

— Я не потрапила до Елізіуму. — У її роті пересохло, наче вона наїлась піску. — Будь ласка, не запитуй...

Але було запізно. Вона пригадала, як опускається в морок, як прибуває до берегів Стікса, і дійсність почала вислизати від неї.

— Хейзел? — покликав Френк.

— «Вислизає, вислизає» — пробурмотіла Елла. — П’ята позиція в американському чарті. Пол Саймон. Френку, іди з нею. Саймон каже, ФренКу, іди з нею.

Хейзел гадки не мала, про що говорить Елла, але вхопилась за руку Френка, і тієї самої миті в очах потемніло.

Вона знову опинилась у Підземному царстві, але цього разу поруч із нею був Френк.

* * *

Вони стояли в човні Харона і перетинали Стікс. У темних водах кружляв різний мотлох: здута повітряна кулька, соска-пустунка, маленькі фігурки наречених з весільного торту — залишки обірваних людських життів.

— Де ми? — запитав Френк, який стояв біля неї. Він мерехтів примарним пурпуровим світлом, наче перетворився на лара.

— У моєму минулому. — Хейзел почувалась неймовірно спокійною. — Це лише його відголоски. Не хвилюйся.

Човняр обернувся й ошкірився. Якусь мить він був вродливим африканцем у дорогому шовковому костюмі, а вже за секунду — скелетом у темній мантії.

— Авжеж тобі нема про що хвилюватись, — промовив він англійською з британським акцентом. Він звертався до Хейзел, наче не бачив Френка. — Казав я тобі, що перевезу, навіть якщо у тебе немає монети. Неправильно залишати Плутонову дочку на тому березі ріки.

Човен ковзнув на темний берег. Хейзел повела Френка до чорної брами Ереба. Духи розступилися перед ними, відчувши дитину Плутона. Велетенський триголовий пес Цербер заревів у темряві, але пропустив їх. Минувши браму, вони зайшли у величезний павільйон і опинилися перед суддями. Три постаті в чорних мантіях і золотих масках витріщилися на Хейзел.

Френк вискнув.

— Хто?..

— Вони винесуть вирок, — промовила вона. — Дивись...

Як і минулого разу судді не ставили запитань. Вони просто зазирнули в її мозок, витягуючи думки з голови і роздивляючись їх, наче колекцію старих світлин.

— Зірвала плани Геї, — промовив перший суддя. — Перешкодила пробудженню Алкіонея.

— Але вона ж цього велетня й породила, — заперечив другий. — Винна в боягузтві й слабкості.

— Вона ще дитина,— промовив третій. — Життя її матері висіло на волосині.

— Моя мати, — Хейзел знайшла в собі мужність заговорити. — Де вона? Яка на неї чекає доля?

Судді поглянули на Хейзел. Золоті маски застигли в моторошній посмішці.

— Твоя мати...

Над суддями замерехтіло зображення Марі Левек. Вона застигла в часі, заплющивши очі й міцно стискаючи Хейзел в обіймах. У повітрі над нею висіли нерухомі кам’яні уламки.

— Цікаве запитання, — промовив другий суддя. — Винні обоє.

— Так, — погодився перший. — Дитина померла заради шляхетної справи. Вона врятувала багато