Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

приділялася декору покрівель. Вони були з розписними сімами (меандр), повздовжніми коньковими каліптерами та розписними рельєфними акротеріями у вигляді пальмет або напівкруглих щитів з рельєфним декором. У розписах використовувалися головним чином жовта, коричнева, червона та синя фарби. Архітектурний декор іонійського ордеру мали й вівтарі. Найцікавіший комплекс архітектурних деталей архаїчних часів, як теракотових, так і кам'яних, було знайдено в Ольвії на західному теменосі[535]. Тут знаходився й унікальний для Північного Причорномор'я кам'яний центральний акротерій. Антаблементи цих ранніх храмів могли бути змішаними за матеріалами — дерев'яними з теракотовим облицюванням. Можливо, дерев'яними були і фусти колон.

Згодом, імовірно, з кінця VI — початку V ст. до н. е. храми починають будувати цілком з каменю, про що можуть свідчити архітектурні деталі від пантикапейського храму Аполлона.

У типологічно-стилістичному плані цей храм можна віднести вже до наступного етапу історії культури північнопричорноморських міст. Храм являв собою (за реконструкцією[536]) іонійський периптер розмірами по головному фасаду близько 16 м. Це була досить значна для південнопричорноморських міст споруда, яка, проте, не перевищувала розміри середніх за величиною храмів материкової Греції.

Таким чином, культова архітектура архаїчного етапу у Північному Причорномор'ї була значно скромнішою не тільки від малоазійської, де існували гігантські діптери довжиною понад 100 м, ай від материкової грецької. Бракувало тут і багатих рельєфних порізів, замість них використовувався переважно живопис. Проте навіть ці невеличкі храми, безсумнівно, яскраво вирізнялися серед землянкової забудови житлових районів своїм живописним декором та розмірами. Не спостерігається тут і якихось змішаних або місцевих традицій, за винятком запозичення ідеї поглибленості (у житлобудівництві).

Побут і звичаї

Міське населення за своїм побутом в архаїчний час мало чим відрізнялося від сільського, бо міста знаходились у стадії свого формування і організації полісних структур, а за житло правили переважно однокамерні напівземлянки. Певно, лише незначна кількість переселенців змогла швидко збудувати для своєї сім'ї сирцево-дерев'яні, дерев'яні або кам'яні оселі, які навряд чи вирізнялися розмірами і внутрішнім опорядженням.

У трохи заглиблених в землю помешканнях, площа яких в основному не перевищувала 6—8 м2, розпалювали вогнище, розміщувалася піч або стояла жаровня для опалення та приготування їжі[537]. Примітивні глиняні лежанки і долівку встеляли сухою травою, на них спали. Можливо, біля стін стояли маленькі дерев'яні лавки та трапедзи — переносні столики для їжі. Інколи такі столики вирізували з материкової глини при будівництві житла. В стінах землянок влаштовували неглибокі ніші для зберіганні продуктів і посуду. Однак навіть такі скромні житла за звичаями греків прикрашали: на стіни чіпляли теракотові й дерев'яні статуетки, розписні тарілки і чаші з зображенням міфологічних персонажів, релігійних та побутових сцен, вінки з листя, квіток та колосся. Для освітлення користувалися керамічними світильниками.

Проте слід зазначити, що саме в цей ранній час, як ніколи, північнопонтійські елліни користувались у побуті прекрасним привізним столовим посудом. Архаїчна розписна кераміка з Борисфена, Ольвії, Пантикапею, Німфею вражає кількістю, розмаїттям форм і розписів[538]. Тут знаходять амфори, кратери, глеки, ойнохої, кіліки, скіфоси, амфориски, лекіфи, тарілки тощо. Значна частина цих посудин не лише орнаментована, а й мала сюжетні композиції, основу яких складали міфологічні, воєнні, обрядові та побутові сцени, зображення різноманітних тварин. Заможніші громадяни користувалися бронзовим і срібним посудом, прикрашеним рельєфними фігурками та архітектурним декором.

Для приготування їжі використовувалися ліпні й кружальні горщики, каструлі, сковороди тощо. Елліни досить швидко пристосовувалися на новому місці: пекли хліб, готували каші з ячменю, пшона і пшениці, варили горох, боби, сочевицю, вживали м'ясо свійських і диких тварин, рибу і мідії, овочі, фрукти, мед, виготовляли молочні продукти і т. ін. Оскільки всі поселення засновувались на морському узбережжі чи на берегах річок, у щоденному раціоні еллінів переважали різноманітні види риб, яких вони їли з гострими приправами. В яких би місцях Північного Причорномор'я не проживали елліни, до них з різних центрів Егеїди надходили олія і вино, які були складовими їхнього харчування. Особливої популярності набуло хіоське вино, яке колоністи, за встановленим в Елладі звичаєм, як і всі інші вина, пили розбавленим водою.

У ранні часи грецькі переселенці, певно, більше дотримувалися своїх традицій в одязі, ніж у наступні періоди. Найкращого гатунку шерстяні тканини і готові вироби постачав Мілет, який славився цим не тільки в Елладі, а й у східних народів.

Чоловіки носили традиційні хітони, на які, коли виходили надвір, накидали гіматії-плащі. Залежно від пори року, вміння власника і моди вони по-різному драпувалися. Влітку для виконання деяких робіт чоловіки одягали ексоміду — різновид короткого хітона. Волосся у разі необхідності перев'язувалося пов'язками. За старовинним іонійським звичаєм елліни носили бороди.

На відміну від чоловіків жінки завжди носили довгий одяг, що теж складався з хітона і гіматія, яким найчастіше покривали й голову. Так само одягали дітей. Жіночий одяг, як свідчать пам'ятки мистецтва, відрізнявся від чоловічого багатшою кольоровою гамою, складною орнаментацією, візерунками на полотнищах. Із зображення жінок на теракотових статуетках видно, що нерідко вони носили хітони з тонких тканин, які щільно облягали тіло.

Одяг еллінів скріплювався на плечах фібулами та гудзиками, які водночас прикрашали костюм. Крім того він доповнювався різними прикрасами: браслетами, медальйонами, намистом, сережками, каблучками, перснями[539]. Бідні жінки і дівчатка носили навіть залізні вироби, заможні — золоті й срібні. Дівчата прикрашали свої зачіски кольоровими стрічками, вінками з живих квітів і листя. За взуття правили сандалії на дерев'яній чи шкіряній підошві, черевики і чобітки зі шкіри. Однак можна припустити, що значно холодніший клімат у Північному Причорномор'ї змушував переселенців для повсякденного життя і праці вбиратися, як і місцеві лісостепові племена фракійців та сіндів, у хутряні та шкіряні куртки, штани, накидки.

Уже в архаїчний час в ольвійських майстернях було налагоджено серійне виробництво дзеркал не тільки для внутрішніх потреб, а й для продажу місцевим племенам. Заможні громадяни користувались і привізними дзеркалами, прикрашеними мініатюрними фігурками божеств і художнім різьбленням. Крім того до туалетних речей належали різноманітні мініатюрні посудини, в яких зберігалися запашні масла: амфориски, котіли, аски, алабастри, арібали тощо. Вони надходили до Північного Причорномор'я не лише з метрополії, а й з Навкратісу та Родосу. Завдяки цьому вже у VI ст. до н. е. переселенці користувалися різними маслами в рідкісних посудинах з фаянсу, непрозорого «фінікійського» скла, алебастру та глини. Чоловіки, особливо ті, що брали участь в релігійно-спортивних змаганнях, часто користувались дерев'яними, кістяними, залізними стригилями для очищення шкіри від масел і бруду. Для розчісування волосся використовували гребінці.

Традицій метрополії греки дотримувалися в усьому. Новосілля, шлюб, народження дітей, їх вступ до ефебів, похорони —