Ден Браун - Джерело

кари, ні гріхів матері. Тож вона віддала п’ятирічного Едмонда в сиротинець і повернулася до Іспанії, де пішла в монастир. Більше Едмонд її не бачив.

У десять років Едмонд дізнався, що мати померла в монастирі, намагаючись витримати непосильний піст, який на себе наклала. Не витримавши фізичних страждань, вона повісилася.

— Не дуже приємна історія, — сказав Едмонд Ленґдонові. — У школі я дізнався ці подробиці — і, як ти розумієш, фанатизм моєї матері багато в чому спричинив моє неприйняття релігії. Я називаю це третім ньютонівським законом виховання: на кожне божевілля знайдеться рівнозначне протилежне божевілля.

Почувши цю історію, Ленґдон зрозумів, чому Едмонда так переповнював гіркий гнів, коли той вступив на перший курс Гарварду. Ленґдон також дивувався, що Едмонд ніколи не нарікав на важке дитинство. Натомість казав, що йому дуже пощастило, адже труднощі в той час дали йому потужну мотивацію досягти двох цілей: по-перше, вилізти зі злиднів, а по-друге, розвінчати релігійне лицемірство, яке занапастило життя його матері.

«В обох напрямках виграв», — печально подумав Ленґдон, переглядаючи бібліотеку далі.

На наступному стелажі він побачив багато знайомих назв — більшість цих книжок були дотичні до постійних Едмондових розмислів над небезпекою релігії:

ОБЛУДА ПРО БОГА

БОГ — НЕ ВЕЛИКИЙ

АТЕЇСТ, ЯКИЙ ЗАВЖДИ З ТОБОЮ

ПОСЛАННЯ ДО ХРИСТИЯНСЬКОЇ НАЦІЇ

КІНЕЦЬ ВІРИ

ВІРУС БОГА: ЯК РЕЛІГІЯ ЗАРАЖАЄ НАШЕ ЖИТТЯ І КУЛЬТУРУ

Протягом останнього десятиліття книжки, де доводилися переваги раціонального розуму над сліпою вірою, раз у раз опинялися серед бестселерів. Ленґдон мав відзначити, що культурний зсув масового відмежування від релігії ставав дедалі помітнішим навіть у гарвардському університетському містечку. Нещодавно в газеті Washington Post було опубліковано статтю про «безбожність у Гарварді»: уперше за 380-річну історію закладу серед першокурсників виявилося більше агностиків і атеїстів, ніж протестантів і католиків разом узятих.

Аналогічно в західному світі одна за одною виникали антирелігійні організації, які боролись із тим, що їм видавалося небезпеками релігійного догматизму: Американські атеїсти, Фундація свободи від релігії, Americanhumanist.org, Міжнародний альянс атеїстів.

Ленґдон ніколи не надавав цим групам особливого значення, доки Едмонд не розповів йому про рух Brights — глобальну організацію, яка, попри подекуди неправильне розуміння назви, пов’язане з чимось яскравим і осяйним, поширювала натуралістичний погляд на життя без жодних елементів містицизму чи віри в надприродне. До цього руху долучилися такі потужні інтелектуали, як Річард Докінз, Марґарет Дауні й Деніел Деннетт. Схоже, на озброєнні в армії атеїстів з’являлася важка артилерія.

Ленґдон щойно бачив книжки Докінза й Деннетта на полицях серед праць про еволюцію.

Класична праця Докінза «Сліпий годинникар» різко піддавала сумніву телеологічну думку, що люди, як, наприклад, складні годинники, можуть існувати лише якщо існує якийсь «майстер», який їх придумав. Так само й одна з книжок Деннетта «Небезпечна ідея Дарвіна» доводить, що для пояснення еволюції життя достатньо тільки теорії природного добору і що складні біологічні «проекти» можуть існувати без допомоги божественного «проектувальника».

«Бог для життя не необхідний», — міркував Ленґдон, згадуючи презентацію Едмонда. Питання «Звідки ми?» потужніше зазвучало в голові Ленґдона. «Може, це і є частина відкриття Едмонда? — замислився він. — Те, що життя існує саме по собі, без Творця?»

Звичайно, такий погляд суперечить будь-якому базовому уявленню про креаціоністів, і Ленґдона розбирала цікавість, чи на правильному він шляху. Однак довести це видавалося абсолютно неможливим.

— Роберте! — почувся позаду голос Амбри.

Ленґдон озирнувся й побачив, що Амбра вже скінчила пошуки зі свого боку й хитає головою:

— Нічого тут нема. Суцільний нон-фікшн. Давай я з твого боку допоможу.

— Тут поки те саме, — відгукнувся Ленґдон.

Амбра перейшла на другий бік до Ленґдона — і тут із телефона почувся голос Вінстона:

— Міс Відаль!

Амбра взяла в руки телефон Едмонда.

— Слухаю!

— Ви з професором Ленґдоном маєте негайно дещо подивитися, — сказав Вінстон. — Щойно надійшла публічна заява з палацу.

Ленґдон швидко підійшов до Амбри, і вони обоє схилилися над маленьким екраном.

На відео він упізнав площу перед королівським палацом у Мадриді, де чоловіка у формі і в наручниках штовхнули в кадр двоє агентів Гвардії. Агенти поставили затриманого обличчям до камер, неначе бажали зганьбити його перед усім світом.

— Ґарса?! — вражено вигукнула Амбра. — Командора Гвардії заарештовано?!

Тепер камера розвернулась, і всі побачили жінку в товстих окулярах і брючному костюмі, яка вийняла з кишені папірець і приготувалася зачитати офіційний коментар.

— Це Моніка Мартін, — пояснила Амбра. — Піар-координатор. Що коїться?!

Жінка почала читати, чітко й виразно:

— Королівський палац, — оголосила вона, — бере під варту командора Дієго Ґарсу за причетність до вбивства Едмонда Кірша, а також за спробу перекласти провину на єпископа Вальдеспіно…

Ленґдон відчув, як Амбра заточилась, але втрималася на ногах. Моніка Мартін читала далі.

— Щодо нашої майбутньої королеви Амбри Відаль, — продовжувала вона, — і американського професора Роберта Ленґдона у мене для вас, на жаль, дуже тривожні новини…

Ленґдон з Амброю вражено перезирнулися.

— Палац щойно отримав підтвердження від особистої охорони сеньйорити Відаль, — продовжувала Мартін, — що сеньйориту Відаль проти її волі забрав з музею Ґуґґенхайма Роберт Ленґдон. Наша Королівська гвардія перебуває в повній бойовій готовності, нині співпрацює з місцевою поліцією Барселони, де, за попередніми даними, Роберт Ленґдон тримає сеньйориту Відаль заручницею…

Ленґдонові відібрало мову.

— Оскільки ситуація офіційно класифікована як викрадення, просимо громадян усіляко допомагати поліції, розповідаючи про місцеперебування сеньйорити Відаль чи сеньйора Ленґдона. Це весь наш коментар на цю годину.

Репортери почали вигукувати до Мартін різні запитання, але жінка розвернулася й пішла назад до палацу.

— Це якесь… шаленство, — затиналася Амбра. — Охоронці ж бачили, що я залишила музей добровільно!

Ленґдон дивився в телефон, намагаючись зрозуміти, що він зараз спостерігав. Попри хмару питань, які закружляли в голові, професор чітко усвідомив одну річ:

«Я у великій небезпеці!»

Розділ 56

— Роберте, пробач! — Темні очі Амбри Відаль були повні провини й жаху. — Я просто не уявляю, звідки взялася ця брехня, але вони поставили нас під величезний ризик!

Майбутня королева Іспанії схопилася за телефон Едмонда.

— Я зараз зателефоную Моніці Мартін!

— Ні в якому разі не телефонуйте міс Мартін! — озвався з телефона Вінстон. — Саме на це в палаці й розраховують! Це хитрощі. Вони намагаються вас викликати на контакт і знайти, де ви перебуваєте. Поміркуйте логічно. Двоє ваших гвардійців знають, що вас не викрадали, але вони погодилися поширювати цю вигадку й летіти до Барселони, щоб полювати на вас? Очевидно, що тут задіяний весь палац. А з огляду на арешт командора, можна зробити висновок, що накази йдуть згори.

Амбра швидко вдихнула.

— Отже… Хуліан?

— Неуникний висновок! — сказав Вінстон. —