Katerina Школіна - 11 троянд. Ти впевнений, що ми бачимося вперше?, Katerina Школіна

Кіра
Через якийсь час Брат з Матвієм повертаються. Навіть про щось говорять досить жваво. Метт знову в куртці. 
- Кір, ти б хоч фотку зробила з хлопцем.
Та ну. Я про це навіть не подумала. У нас з «гендиректором» жодної спільної фотки.
- Можна і зробити, - здвигаю плечима.
- Тоді пішли локацію класну знайдем, - підтримує розмову Оля. 
І вони дівчачим потоком несуть мене кудись в бік майданчика організаторів.
- Там мій мотоцикл стоїть, можна біля нього знятися, - пропонує Метт.
- Так нащо біля. Якщо можна верхи на ньому, - хмикає брат. 
- Та не треба, - відмахуюсь.
- Не сси, малеча, а залазь, - підгавкує збоку Мишко, а я сверлю його поглядом.
Матвій вже заліз на залізного коня і простягає мені шолом. 
- А фоткатись навіщо в шоломі. В мене щось не так з обличчям чи що? - хмикаю. Це що ще за натяки.
- Кір, ну протупив, - винувато тягне Метт. 
Він передає шолом Мишку, а я всідаюся позаду. Брат щось там приміряється, фотографує, але кривиться, перевіряючи зроблені фото. Щось я в нього раніше не помічала такої жаги до красивих фотографій. Зазвичай клацне на телефон, а ти там сама розбирайся, що вийшло.
- Ну що там, - не витримую.
- Все фігня…
- Та блін! - злюсь.
Брат підходить ближче і запихає телефон в кишеню. 
- Ти б хоч обійняла хлопця. Давай, - підганяє мене. - Обхопи його за талію.
Я не знаю навіщо це роблю, але слухаюся.
Брат швидко дістає щось з кишені і через мить мої руки вже скуті наручниками. Ці гади вирішили вкінець мене добити сьогодні. 
Артем відвертає погляд. Значить брат взяв це гадство у нього. Тепер я прикута і не можу випустити з обіймів Метта. А він на мене не дивиться. Теж з ними заодно. З моциках не злізе, а отже і я теж.
- Відчепи. - говорю спокійно до брата.
- Гріх не покататися з одним з найкращих райдерів світу, - відлинює він.
- Гад. Нелюдь. Зараза, - перераховую. - Ти не Данді Крокодил… ти … рептилія недобита!
- Слухай, ну прокатайся, - фиркає він. - Гадючка, ти так дивишся, наче я тебе посадив на ціпок замість собаки.
- Не далеко втік, - фиркаю тепер я.  І вказую поглядом на наручники. - Відчепи! Артем! Мишко! 
- Неа. - хитає головою він. А хлопці теж стоять і не рухаються.
- «Ідійот», «фуцин» і «поц», - вдихаю повітря. -  Тож вибирайте кому з вас що підходить і на рахунок три… Відчепіть мене! - кричу, а Матвій морщиться від голосного звуку.
- Ти не нервуй. Проїдься по нічному місту. Заспокойся, - заспокійливо промовляє брат.
- Ви ж це заздалегідь спланували, так?! Шарлатани!!! - гиркаю у відповідь. Мені ніяково, страшно і я хочу додому.
- Ти що! Поглянь у ці чесні очі! «The Time's» мене визнали людиною року в 2006! - піднімає руки, жартома здаючись, цей гівнюк Мік. 
Інші чомусь мовчать. Навіть мої подруги.
- Оля, Роксі, Білка, скажіть цим гадам, хай мене відпустять! - молю вже.
- Ну… - подає голос Оля. - Об'єктивно, тобі треба було вже давно це зробити. Не вічно ж шарахатись від того, що на колесах!
- Одна з заповідей - не убий, - тихо промовляю. - Тому коли я повернуся, то ви будете живі, і нещасні. Бо я вам влаштую путьовку в пекло і назад!
- ……
- Метт, поїхали… - говорю і відвертаюсь від цих зрадників, а серце калатає як шалене. Я вчіплююсь в Метта, сильно, як можу. Страшнувато щось.
Матвій заводить залізного коня і ми виїжджаємо подалі від  мотоарени, повертаючись до міста.
Поле закінчується і поволі з'являються будинки. Ми все швидше минаємо окраїну.
Саме місто занурене у нічний спокій. 

Доки Метт гнав дорогою, м'яке світло ліхтарів малювало на асфальті мереживо тіней, а шум прибою створював інтимну атмосферу. Я, притулившись до Матвія, відчувала тепло його тіла і биття серця.
Вітер розвівав моє волосся, а очі світилися у відблисках місяця. Мотоцикл, ніби жива істота, мчав по пустинних вулицях. Кожен поворот відкривав нові пейзажі: мерехтливе море, закинуті пристані, таємничі алеї. І в цьому нічному танці з бризом я відчувала свободу, яка хоч трохи проривалась крізь страх і тривогу швидкості.

Всім привіт)

Із разу в раз - я до вас.

*Фантазія свариться на клішовані фрази автора, наливаючи собі віскі з чайника*

Сьогодні вкотре полюю на ваші усмішки 🤗
Дякую, що ви все ще зі мною і привіт новеньким :)
Ну що, поговоримо про "кидалово" від брата Кіри. 

Не дуже райдужна подія для головної героїні, погодьтеся. 
Чому ж тоді брат вирішив розбудити страх сестри, про який в звичайному житті вона і не згадувала?
В цій главі стає зрозуміло, що Мік, попри свій балагурський характер, може бути і майстром маніпуляцій. 

І в данному випадку під прикриттям розіграшу він маніпулює страхом сестри з певною ціллю. 

Його прихований мотив – не просто розбудити її фобію, а влаштувати іспит для почуттів Кіри та Матвія. 
Адже справжня любов – це не лише метелики в животі, але й спокій і надійність поряд з партнером. 
Як ми бачимо, Кіра піддається на цю провокацію брата, попри те, як їй незручно. От тільки чи зможе Матвій виправдати її довіру?
А це дізнаєтеся в наступній частині 😝

*Фантазія закочує очі і бурчить щось про кепський характер автора*

Усміхніться:)
Цьом.