Katerina Школіна - 11 троянд. Ти впевнений, що ми бачимося вперше?, Katerina Школіна

17.1 Закон спонтанності

Матвій
Доки ми відходимо, брат моєї Кіри бурчить:
- Ну, нарешті познайомились. А то я тебе уже науявляв собі якимось суперменом-злодюжкою, який без спросу поцупив мою сестру у мене з під носа.
- А от я, з розповідей Кіри, уявляв тебе балагуром, який рятує світ від нудних вечірок, - відказую у відповідь. - Виходить, у нас обох враження не склалося.
- 1:1, - усміхається, певно. Хоч я таке не побачу по його спині.
Ми зупиняємося.
- Слухай, Матвій. Ти ж розумієш, що відносини з Кірою не обмежуються самою лише Кірою. Навіть не знаю як пояснити, - він говорить впевнено, але в нього, мабуть, як і в мене, слова велітають з голови. - Для цього потрібно знати не тільки про неї і контактувати доведеться не тільки з нею. А ти багато ще чого про нас не знаєш…
- Чого ж такого я не знаю? - усміхаюся у відповідь. - Ви когось завалили в перерві між моїм виступом? 
- Тц, - цокає він. - Я зараз про нашу сім'ю. Бо судячи по твоїм гарцюванням навколо моєї сестри, ти налаштований серйозно. 
- У вас що сімейка Адамсів, щоб я боявся, що мене приріжуть в кутку, - відповідаю спокійно.
- З якогось боку це дійсно так. Чого тільки вартий наш дід, - чомусь говорить він. - Розповідав мені чотирирічному історії такі, що волосся дибки стає. Ти й сам, певно, трохи зрозумів. Я не раджу ображати Кіру, якщо ти розумієш про що я.
- Серйозно? А я думав, він просто любитель пограти в шахи, - жартую. - От тільки складається враження, що шахи у нього не на дошці, а серед людей…
Зрозуміло. Це була прихована погроза. Виходить, слідчий розповів Кіту про той випадок у відділку, хоча Кіра просила цього не робити. Те, що Мік не підняв це питання перед сестрою означає, що він зробив вигляд, що нічого не знає. 
Кіт точно знає, що мене витягнув звідти їхній дід, а, отже, якщо я не тупий, то мав би зрозуміти, що це не простий дідусь.
Виходить, саме зараз він лякає мене наслідками, які потягнуть за собою будь-які мої вчинки щодо Кіри. 
- Ти ще багато чого не знаєш про нашу сім'ю. Ми тут всі зі своїми таємницями.
- Ваші таємниці - ваша справа. Утім, я й не збирався ображати Кіру, - серйознішаю. - Я так розумію, ти подумав, що я граю з нею. Це не так. Я дійсно люблю її.
Дивно, що ці слова вперше я кажу не їй, а її брату.
- Добре. Я сподіваюсь, ти сказав правду… - сверлить мене поглядом.
-  Кіра каже, що ти хотів відкрити ще один бар, - вирішую трохи розрядити обстановку і задобрити його, тому прибріхую. -  Можемо спільну тему замутити, - я вже дійсно про це думав. 
Хоч Кіра нічого такого не казала, але розширення нікому ще не завадило.
- Як у воду гледів, мрію побудувати цілу мережу барів по всьому узбережжю і гребти золото лопатою, - жартує.
- Наполеонівські плани.
- Мені і одного вистачає, - зітхає, утім, не розслабляється. Все ще напружений. - Зараз в мене найбільше цікавить: Які у тебе плани на майбутнє? Не так. Які плани на майбутнє з моєю сестрою.
- Зробити її щасливою. Я б міг сказати, що ніколи не змушу її плакати і блаблабла… але… - дивлюсь в його очі. - Ніхто не може такого обіцяти, бо ми не знаємо, що там… в майбутньому. Але я буду любити її, піклуватись про неї і намагатись зберегти наші гармонійні відносини настільки довго наскільки це навіть неможливо.
- Приймається, - усміхається Кіт. - Я сподіваюсь, що ти знаєш, про що говориш. Спочатку б хоч визначився з роботою постійною, - цей уважний погляд пронизує наскрізь. - Ато мечешся між клубом і компанією. 
- Кіра розказала? Ну, правильно, - здвигаю плечима. Сказала і добре. 
- Від неї не доб'єшся, - хмикає Кіт. - Я вже в дядь Сані все випитав. Подзвонив старому вовку.

Він любить свою сестру. Це заслуговує на повагу. 
- Розумно, - сміюсь. - З роботи в батьковій компанії я вирішив піти... На тиждень в відпустку. Розгребу якраз трохи справ в клубі, бо піднакопичилось. А потім суміщатиму як і раніше. Я не звик здаватися.
Ще б я здався просто тому, бо мене динозаври місцеві недолюблюють. Я вже для своїх «любчиків» начальників відділілів приготував козир в рукаві. Приймуть як миленькі, а ні, потерплять. Ще й від Кіри треба Сергія відганяти, бо крутиться, ніби медову квітку знайшов джміль окуївший. 
- Зрештою... Мій одобрямс ти отримав, - зітхає Кіт і вже більш  розслаблено плескає мене по плечу. - Але не розслабляйся. Тобі ще варто зачарувати нашу маму, діда і головне батька. І не думай. Я ще з приводу тебе Артема пресану… - хоч він вже й трохи розслабився, але погляд все ще уважний.
- Я вже зрозумів.
- Тоді нам треба ще одне питаннячко обкашляти. Думаю, ти на цю авантюру згодишся. Тільки Арта знайдемо, бо нам потрібен його інвентар, - якось заговорщицьки говорить, а я вже готуюсь слухати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍