Katerina Школіна - 11 троянд. Ти впевнений, що ми бачимося вперше?, Katerina Школіна

Метт коротко цілує мене в щічку і пропадає з поля зору, доки я розпливаюсь в калюжку.
Ось так я залишаюся поруч з Артемом і через хвилину неловкого мовчання він питає:
- Чого тебе трусить? 
А я й не помітила, що затисла руки в кулаках, до крові ввігнавши нігті в долоні. Я чудово знають через що, але…
- Артем… Я щось так переживаю, раптом щось піде не так? 
- Не хвилюйся, він знає, що робить. - хмикає, роблячи безлад на моїй голові. - Ми знаємо. Це мені слід хвилюватися, бо все скоріше наближається час, коли твій брат дізнається про мою невинну маленьку брехунечку…
Я сміюсь. Це розслабляє. От тільки не думаю, що варто зараз казати Артему, що брат уже знає і, можливо, зараз теж десь на трибунах. Ми ще раз зідзвонювалися, але він не захотів їхати разом…
- А ти не переживаєш зазвичай перед виступом чи звик? - тихо промовляю. 
- А я впевнений в собі, крихітко! - він натягає шолом і виходить. 
- Ні пуху! - кричу вслід.
Бачу як він зупиняється всього на мить і піднімає кулак догори, ніби відповідаючи: « До чорта ».
Повітря наелектризоване очікуванням. Тисячі очей вп'ялюються у спеціально обладнаний майданчик, де під сонячним промінням блищать хромовані мотоцикли. Серця завмирають у передчутті чогось неймовірного. І ось, під гучні оплески, на арену виїжджають два воїни асфальту – мотофрістайлери, готові підкорити небо і вразити публіку до глибини душі.
Їхні фігури, вбрані у яскраві костюми, виблискують під прожекторами. Кожен рух, кожен погляд – це виклик не тільки фізичним законам, але й власним страхам. Мотоцикли, ніби живі істоти, підкоряються волі своїх господарів.
Виступ починається з легких розминок – кілька крутих поворотів, стрибків на невелику висоту, щоб розігріти публіку і налаштувати себе на робочий лад. Але це лише прелюдія до справжнього видовища.
Метт піднімається на спеціальну рампу. Мотоцикл набирає швидкість, і ось він злітає в повітря, перетворюючись на блискучу точку на тлі неба. У повітрі відбувається справжнє диво: мотоцикл обертається навколо своєї осі, а спортсмен виконує складні акробатичні елементи. Публіка затамувавши подих спостерігає за його польотом, а потім вибухає оваціями.
Арт не бажає поступатися компаньйону. Він виконує серію ще більш складних трюків: безліч сальто, обертання на 360 градусів, перенесення мотоцикла під собою в повітрі. Кожен його рух відточений до досконалості, кожен стрибок – виклик долі.
Кульмінацією виступу стає спільний трюк. Обидва фрістайлери розганяються і одночасно злітають у повітря, виконуючи синхронні елементи. Їхні мотоцикли переплітаються в повітрі, утворюючи химерні фігури. Публіка виходить з себе від захоплення.
Виступ закінчується спільним поклоном. Оплески не вщухають ще довго після того, як Lion&Art залишають арену. Це було справжнє шоу, яке назавжди залишиться в серцях глядачів.
Атмосфера напруги, адреналіну і захоплення, неймовірні трюки, які здаються неможливими, – все це робить виступ мотофрістайлерів незабутнім видовищем. Але нарешті вже це закінчилося, бо я посіділа з хвилювання за хлопців.
- Ну як тобі мій виступ? Зізнайся, я крутіший за твого хлопця, - виходить Артем знімаючи шолом і втираючи на лобі піт, що ллється з нього дощем.
- Як завжди круто… - бурчить в стороні Мишко, з'явившись незрозуміло коли біля мене і майже відкачуючи мене від побаченого.
А я мовчу. Я ще не відійшла…
- Щось не бачу експресії! - хмикає невдоволено райдер.
- Неймовірно! Bravo! Bellissimo! Grazie! Ти сьогодні просто розірвав сцену! -  радісно і зовсім фальшиво вигукує лікар.
- Ой, стули вже пельку, язва… - закочує очі Артем. - Ти вже від сімейки Амеліних заразився цими дурними жартами.
- Я хоча б не настільки безстрашний, щоб брехати цьому сімейству.
- Не брехати, а недоговорювати, - огризається Артем.
- Ага, знаючи, що від тебе фанатіє власний друг. Мало не молиться на плакат в своєму барі, - колить ще болючіше словами наш Гелік.
- А ти чим кращий. Мовчав разом зі мною. І ми не тільки від Міка приховували, а й від Андрія… - обмінюється колючкою Генріхович.
Я лиш сторонній спостерігач.
Враз в наш бік з криками біжить якась дівчина, а за нею охорона. Розтріпані коси і вигуки любові до Артема. Вона підбігає і кидається йому на шию. Тут все ясно. Одна з фанаток все ж таки прорвалася крізь охорону і забігла за куліси.
- Можна автограф? Я твоя найбільша шанувальниця! - щенячий погляд, відвертий одяг, манерність.
Артем зупиняє охорону жестом, показуючи, що все добре. І вони залишаються сторонніми наглядачами, все ще з опаскою косячись на фанатку.
- Звичайно, будь ласка, - Артем розмашисто підписує її білу курточку її ж чорним фломастером і вона вищить від радості.
Я вирішую поки відсидітись на диванчику в кутку.
Тим часом незрозуміло звідки з’являється мій злий і одночасно гордий брат. Злий на цього недоговоруна і гордий, що його друг такий крутий. Навіть не уявляю як у ньому помістились ці почуття одночасно. Мік тушить цигарку об кросівок і, викидаючи недопалок, прямує до нас.
Я, звісно, знаю чому він в такому настрої, а от Артем біліє ….
- Дорогий Арт, - з блиском в очах і підозрілою посмішкою промовляє брат. - Сьогодні я нарешті отримаю свій автограф?! То-то ще я думаю… чого це мій улюблений Райдер тікав від мене, як від вогню. 
- Мік, я все зараз поясню, - виставляє руки вперед в захисному жесті Артем. 
Мік підходить швидко і відвішує йому такого підсрачника, що той аж підлітає.
- Бля, не туди блок ставив, - скиглить.
- Паршивець! - хмикає брат. - Тепер зрозуміло, куди пропадаєш постійно. Я-то, дурень, думав, що ти собі дівчину знайшов! А ти до моциків на побачення, гадьониш!
Тепер запотиличника отримує Мишко.
- А я-то за що! - витріщає очі.
- За те, що мовчав! Я ще вас Андрію сдам!
- Не треба! - кричать вони в один голос.
- Ага, боїтеся в кутузці 15 діб сидіти! - складає руки на грудях Мік. - Актьоришки нещасні!
- Ми самі розкажемо. Андрюху лиши поки в спокої,- зковтує Артем.
Нарешті з'являється Матвій. Зараз мене найбільше цікавить саме він. 
Ввесь впрілий, скидаючи мотоциклетну куртку, всідається на диван в краю кімнати. Прямо біля мене. Зморений, відкидається на спинку і заплющує очі.
- Ну як тобі? - питає з теплою усмішкою, повертаючись до мене через мить.
- Круто. Але, якщо чесно, то я більше хвилювалася після кожного трюку, ніж захоплювалась, - зітхаю.
- Чому? - повертає голову до мене.  І дивиться уважно в очі.
- Як подумаю, що то ви вдвох з тими мотоциклами таке витворяєте, то душа в п'ятки, - відводжу погляд, а цей гад хапає мене за талію і притискає до грудей. Я обплітаю його тіло руками.
- Ми тренуємося дуже довго. І ніколи не виходимо з трюком, в якому не впевнені, - монотонно розповідає він і я поволі заспокоюють, слухаючи і відчуваючи жар і биття його серця. - До того ж найсміливіших з нашого арсеналу сьогодні не було. Ми виконуємо їх вкрай рідко.
- Все ж було круто. Я ж бачила. Просто не віриться, що це ви. Ти… - хмикаю.
А він поглажує мене по волоссю і усміхається. Я відчуваю це.
- Не хочеться переривати таку ідилію, - перед нами, як чорт з табакерки з'являється мій брат. 
Надутий, як індик. Руки в кишенях, грізний вигляд. Тьху-ти. - Нам з «може-зятьком-а-може-й-ні» треба перетерти наодинці.
Метт без зайвих питань чмокає мене в макушку і йде за серйозним Міком. Діловая ковбасень, теж мені. Як би ще можна було їх підслухати…