Дроянда - Серце Вовка: Спадщина Кланів 2 частина , Дроянда

Після уроку Луція вийшла з класу, роздумуючи над почутим. Їй було цікаво дізнатися більше про історію кланів, про війну, про роль її сім’ї в усьому цьому.

— Луція, зачекай! — крикнув Дагор, наздоганяючи її.

Вона зупинилася й глянула на нього.

— Що сталося?

— Ти ж знаєш, що сьогодні у нас тренування?

Луція підняла брову.

— Звісно. І що там особливого?

— Кажуть, що сьогодні старші будуть перевіряти нас на витривалість і силу. Якщо не впораємося, то можуть відправити на додаткову підготовку.

Луція закотила очі.

— От і чудово. Я тільки-но втекла від одного контролю, а тут знову випробування.

Дагор засміявся.

— Ти ж любиш виклики, чи не так?

Луція посміхнулася у відповідь.

— Ну що ж, тоді подивимося, хто з нас краще готовий.

Вони разом попрямували на тренувальний майданчик, де вже зібралося багато учнів. Старійшини стояли осторонь, уважно розглядаючи кожного з них.

— Сьогодні ви покажете, чи гідні називатися частиною цього клану! — голосно сказав наставник.

— Сьогодні ви покажете, чи гідні називатися частиною цього клану! — голосно сказав наставник.

Луція відчула, як у грудях загоряється азарт. Вона знала, що попереду на неї чекають непрості випробування, але була готова довести всім, що вона не просто принцеса клану, а справжня воїтелька.

Луція здивовано подивилася на наставника, коли він звернувся до неї. Всі очі на майданчику миттєво спрямувалися на неї. Вона стояла в центрі, відчуваючи, як серце прискорено б’ється.

— Дякую, але, здається, я не готова бути в центрі уваги, — відповіла вона, намагаючись не виглядати занадто збентеженою.

Наставник усміхнувся і кивнув:

— Не хвилюйся, Луція. Ти вже багато чого досягла, і ми хочемо, щоб інші побачили твою силу. Ти тут не просто так. Твоя тренування сьогодні буде важливою для всіх нас. Ти не одна з учнів, ти — частина нашої родини.

Луція відчула, як від цієї підтримки її рішучість тільки зросла. Вона не хотіла підвести свою родину чи себе. Вона була готова битися на рівних з усіма.

— Я буду готова, наставнику. — її голос звучав твердо, хоча всередині ще залишалася маленька невизначеність.

І ось настав час. Всі учні стали в коло, і Луція опинилася серед них. Їй потрібно було показати не тільки фізичну силу, а й відвагу, витримку та рішучість.

— Починаємо! — оголосив наставник.

-Покажи Луція як ти треноровку робила вдома .

Луція усміхнулася, почувши слова наставника. Вона зробила крок вперед, відчуваючи, як усі погляди звернені до неї. Їй було важливо показати не лише свою силу, а й витривалість, дисципліну, адже вдома вона пройшла непрості тренування.

Вона глибоко вдихнула і почала. Спершу продемонструвала вправи на рівновагу та координацію: швидкі оберти, стрибки через невидимі перешкоди, рухи, які допомагали їй бути гнучкою і невловимою в бою.

Потім перехопила імпровізовану зброю — дерев’яну палицю, яку швидко закрутила в руках, показуючи техніку, якої навчилася вдома. Її удари були точні, а рухи – плавні, ніби вона танцювала. Всі навколо спостерігали вражено.

Після цього Луція перейшла до серії силових вправ, які вона виконувала щодня вдома: відтискання на одній руці, вправи на витривалість, які дозволяли їй довго триматися в бою.

Закінчила вона тренування комбінацією швидкісних ударів та ухилень, які відточувала щоранку у дворі біля дому. Вона зробила останній різкий удар у повітрі й зупинилася, вирівнюючи дихання.

Тиша. Всі дивилися на неї з повагою.

Наставник кивнув, задоволений:

— Ти багато працювала, і це видно. Це справжня сила.

Луція усміхнулася і подумала: Тепер вони зрозуміють, що я не просто молодша сестра, а справжній боєць.

Луція лише кивнула, ховаючи усмішку. Вона знала, що попереду ще багато роботи, але це тільки розпалювало її азарт.

Наставник дав команду, і всі учні вишикувалися в ряд. Вони мали показати свої навички, а Луція повинна була оцінити їхній рівень.

Перший учень зробив серію ударів мечем, швидких, але трохи хаотичних. Наставник похитав головою:

— Ти занадто напружений. Розслаб руки, відчуй ритм бою.

Наступний учень показав вправи на ухилення. Він рухався добре, але Луція помітила, що він втрачає баланс на поворотах.

— Тримай центр ваги ближче до землі. Якщо противник натисне, ти впадеш.

Коли всі закінчили, наставник звернувся до Луції:

— А тепер ти. Покажи їм, що означає справжня швидкість.

Вона глибоко вдихнула й почала.

Її рухи були різкими, точними, блискавичними. Вона ухилялася від уявних атак, стрибала, робила різкі повороти, її ноги майже не торкалися землі. Її швидкість була близька до маминої, але вона знала, що ще не досягла її рівня.

Учні спостерігали з відкритими ротами. Один з хлопців пробурмотів:

— Це ж неможливо…

Наставник кивнув, задоволений:

— Ти вже швидка, але тобі ще є куди рости. Продовжуй у тому ж дусі, і, можливо, ти навіть перевершиш свою матір.

Луція усміхнулася.

— Я буду старатися.

Наставник кивнув і повернувся до інших:

— А тепер усі за роботу! Ви маєте наздогнати принцесу!

Учні втомлено, але з гордістю подивилися на Луцію. Вони розуміли, що їм ще багато треба вчитися, але тренування з такою суперницею точно піде їм на користь.

Наставник оглянув усіх і задоволено кивнув:

— Сьогодні ви добре попрацювали. На сьогодні досить. Ідіть додому, відпочиньте. Завтра продовжимо!

Учні зітхнули з полегшенням і почали розходитися. Дехто залишився ще трохи потренуватися, натхненний прикладом Луції.

Вона ж теж зітхнула і підійшла до наставника:

— Дякую за урок. Завтра будемо працювати ще більше.

Наставник посміхнувся:

— Головне — не вигоріти. Навіть воїнам потрібен відпочинок. Іди, Луція, завтра буде новий день.

Вона кивнула і рушила в бік дому бабусі та дідуся, відчуваючи, як приємна втома розливається по м’язах.

Але в глибині душі вона знала — це лише початок.