Рія Вайсен - Перехресниця Долі, Рія Вайсен

— Цікаво, хто ж ти? — прошепотіла Арніка, пестячи долонями морозну поверхню.

— Не спиться? — пролунав за спиною голос.

Арніка аж підстрибнула від несподіванки, здійнявши хвилю бризів.

— Антаїре! Налякав.

— Вибач, не хотів.

— Ти щось хотів? — кинула вона через плече, навіть не обертаючись до нього, й притискаючи руки до грудей та опускаючись у воду по підборіддя. Холод холодом, а ще не хватало, щоб чужий муж бачив її без сорочки. – Це вже стало ставати традицією, щоб ти знаходив мене біля води.

— Побачив що тебе немає, вирішив пройтись, — рівно відповів Антаїр. — Думав може тебе водяниці поцупили й лоскочать.

— Ага, — засміялась Арніка, — ще скажи, що домовий із сусіднього села мене помітив й так сподобалась, що вирішив поцупити й затягнути до себе у куточок на припічку.

Вона намагалась пожартувати, але за стукотом зубів це видалось надто жалібно. Антаїр зітхнув й повернувся спиною, дозволяючи їй швидко вибратися з води, прошепотіти заклинання випаровування й накинути на себе одяг.

— Навіть потурбуватися за себе не даєш. І як тебе тільки ельф витримує?

— Індграт знає мене з малого, – відказала вона.

— Так то значить, — хмикнув, — він виховав з тебе таку незносну дівку?

— Бабця каже, я сама виховалась, — знизала плечами. Різкий порив вітру опік обличчя. — Ти не міг би відвернутися?

— Як просуваються заняття з кинджалами? — запитав через плече Антаїр, коли вона дубовими пальцями застібала сорочку.

Арніка завмерла. Вони намагалися тримати від Антаїра в таємниці свої тренування. Хоч на кораблі це й було надто складно. Вона думала, їм вдалося.

— Невже ти думаєш, що ви з вухатим здатні щось приховати від мене? — повернувся й схрестив руки на грудях.

Арніка втягнула носом холодне повітря й нехотя відповіла:

— Індгарт каже що досить добре, але я думаю він мене просто підбадьорює.

— Не хочеш поуправлятися?

Антаїр схилився й простягнув руку. На обличчі в нього розквітла лукава посмішка. В неї аж очі на лоба подерлися. Таємничий і холодний вампір вирішив знову змінитися і допомогти у справі гостровухого? І що тепер у лісі здохло?

— Тут? — вона вигнула брову й кивнула в бік заводі. — Зараз?

Антаїр знизав плечами.

— Спати я не хочу, ти, задається також. Кинджала з собою маєш?

— Ага, – коротко кивнула. В крові вже загоралось відчуття, яке підбурювало тіло нестися вперед. Тренування Індгарта не минули безслідно. Тепер вона розуміла, що треба, аби швидко зірватися з місця, як тримати кинджал і їй навіть подобалось відчуття перед тренуванням.

— Тоді нападай, — Антаїр спокійно став у бойову стійку й поманив її трьома пальцями. — Покажи, на що здатен наш гостровухий як наставник.

Клинок уже звично стрибнув в руку. Лезо блищало у місячних променях. Арніка зробила короткий випад, який Антаїр легко парував й відразу наніс зворотній удар знизу.

— Не можеш відбити — ухиляйся. Твоя головна ціль вижити, а не убити, — говорив Індгарт.

Тіло інстинктивно ухилилось в сторону. Клинок вампіра просвистів перед носом. Вона прогнулась й нирнула йому під руку, притискаючи кинджал плазом до сорочки. Він вивернувся, зачепивши сталь сталлю, неприємний звук різонув слух.

— Непогано, — похвалив Антаїр. — Я думав, ельф не здатний нічому навчити.

Його слова застигнули її зненацька. Арніку взяла образа за друга. Вампір вчасно відвів лезо, інакше вона б повисла на ньому лялькою. Це її остудило. Вона моргнула й з більшою обережністю пішла в атаку. Лівою рукою призивала до себе воду з заводі, магія смирно перекочувалась, перетікала у воду, готуючись перетворитися у водяні фігури в неї за спиною. «Тримай поки це в секреті». Мить і магія розсипалась. Арніка знову зосередилась на тілі й супротивнику.

Тримати кинджал, думати й вивертатися з-під клинка Антаїра було важче, ніж вона думала. Поки вона намагалась чарувати, її знову ледь не прирізали.

— Не спи, замерзнеш! — притискаючи тупу частину леза до її горла, всміхнувся Антаїр.

Арніка важко дихала, а він ніби й не розігрався зовсім. Вона хмикнула й обдала його водою з ніг до голови. Він різко відступив й подивився їй в очі. Дівчина ледь стримувала сміх: Антаїр був схожий на мокру ворону в білій сорочці. Крапля з волосся крапнула йому на носа й вони вибухнули сміхом.

— Це було досить неочікувано, — сказав він, стягуючи через голову мокру сорочку.

Після вони повернулись до бівуаку.